1879). Де містилися між іншими н такі думки:

"Тепер кілька слів про мову малоросійську.

Вона походить від давньої слов'янської: але змішана з німецькими,

латинськими й польськими перекрученими словами: від чого робиться

майже незрозумілою для великоросів. За багатством іноземних виразів і

особливих зворотів вона являє собою найвіддаленіше наріччя російської.

Вона хоча й не має правил, одначе ж деякі учені малоросіяни вживають

її в творах: перелицьована Енеїда найирекрасніше в цьому роді сл воріння

є тому доказом.

При всьому цьому до цього часу вона являє собою тільки мову народу.

Але якщо генії тутешнього краю звернуть на неї увагу свою і просвітять її,

обмеживши позитивними правилами граматики: тоді малоросіяни в славі

наукових творів своїх, може бути, змагатимуться з найосвіченішими

народами Є вропи.

Марна ця надія: бо нема до того спонукальних причин. Та й можливість

створити мову з наріччя, покинутого майже всіма освіченими корінними

жителями лутешнього краю, є ду же малою” (1816, № 10. с. 50-51).

Це вислоалювання взірцевий за своєю точністю й повнотою вираз

поглядів того часу. Тут і оголошення української мови наріччям, і

твердження про її уявну засміченість перекрученими іноземними словами -

такі думки могли виникнути тільки в необізнаної з українською мовою,

поверхової людини. Справді О.Льовшин - росіянин з походження,

уродженець Тульської губернії. Разом з тим навіть під його поглядом

засвідчуються величезні можливості цього нібито наріччя за умови

звернення до нього геніїв місцевого краю й пророкується пишна слава

українській культурі в майбутньому, хоча й тут же лунають запевнення, що

це майже неможлива річ. Запропонована О. Льовшиним концепція була

типовим набором ідей, які тривалий час пануватимуть у російській

суспільній свідомості стосовно української мови й можливості творення

56Історія української журналістики XIX століття

нею повноцінної культу ри.

Незайве в цьому відношенні нагадати, що й російська мова в ті часи

була ще далекою від досконалості. Російська національна еліта у

спілкуванні віддавала перевагу французькій, своя ж російська здавалася

невиробленою. грубою, неотесаною, як декому і досі такою здається

українська мова, бо без знання й вживання навіть рідна мова сприймається

як чужа, попсована незвичними перекрученими словами.

З цього нарису О. Льовшина ентузіасти виносили думку про

необхідність опрацювання української мови й доведення її до вищого рівня

літературної, песимісти - упевнення в тому, що цього робити не слід, це

справа безперспективна.

Але за відсутності урядових заборон і адміністративних пересліду вань

спроби творення української літератури і журналістики (хоча б

альманахової") тривали в Харкові впродовж 1810-1840-х років. В

“Украпнском вестнике'’ вони розпочалися з появою в числі співробітників

П. Гулака-Артемовського.

Під його впливом починає змінюватися характер жу рналу.Якщо раніше

перевага віддавалася в перекладах західноєвропейським літературам, то

тепер часопис дедалі більше місця відводить перекладам з польської мови,

близької родички української й російської, мові колонізованого імперською

державою краю..Як повідомляв “Украинский вестник” (1819. № 3, с. 339). 80

чоловік кинулося вивчати польську мову під проводом досвідченого

викладача. Учні, друкуючи свої переклади в часописі, присвячували їх з

подякою шановному вчителеві (1819, № 5. с. 137).

У лютневому числі 1819 року журнал опублікував “Промову в день

відкриття кафедри польської мови при Імператорському Харківському

у ніверситеті”, виголошену лектором оної Петром Артемовським-Гулаком.

У своїй промові він доводив, що польська мова історично більш розвинена,

ніж російська, і що її вивчення призведе до вдосконалення цієї’ останньої.

Важливе значення мала висловлена лектором думка про потребу для

оволодіння польською мовою вивчати інші слов'янські мови. Перелічуючи

їх. він назвав і українську, як рівноправну серед інших, повноцінну , таку ж

мову (а не наріччя), як польська чи російська.

Та й чи могло бути інакше, коли вже в дванадцятому числі 1818 року

“Украинский вестник” опублікував першу добірку творів українською

мовою. Це були казка (відома нині як байка) “Пан та Собака”, вірш

“Супліка до Грицька К...и” і роз'яснення "Люди добрі, і ви, Панове

громада!” - як читати український текст. Автором публікації був П. Гулак-

Артемовський.

Він ще двічі виступав в “Украпнском вестнике” з українськими

творами вже в 1819 році. У № 10 були надруковані байка ‘ Солопій та

Хівря. або Горох при дорозі” та "Писулька до того, котріш що Божого

місяця Українського гінця по всіх усюдах розсилає” (Український гінець -

так переклав поет назву часопису). А в № 11 з’явилися друком байки

"Тюхтій та Чванько” та “Дещо про Гараська”.