90Історія української журналістики XIX століття

журналістики в Росії вони стали тим природним річищем, у якому

протікало українське культурне життя. .Альманахова традиція

протрималася в Росії до 1900-х років і була захитана лише тоді, коли

з'явилася можливість легального видання української періодики.

“Украинский альманах” мав успіх, сколихнув читаючу публіку, з

симпатією налаштовану' до України. У згаданому листі до І. Кулжинського

високу оцінку книзі дав Є. Гребінка. “Украинский альманах” мені

подобається, - писав він. - як рідна квітка, як першііїі звук відживлюваної

народної поезії, як доказ, що українці починають (у добру годину)

відчувати самобутність своєї літератури.-Як... подобається все гарне”

1

.

Натхненні успіхом, І. Срезневський та його друзі виношують ідею

створення альманаху Радуга”, який планувався в 1831-1832 роках, а

згодом у 1833 році - альманаху “Отрывки”. Про поважність намірів гуртка

свідчить те, що саме для “Радуги” І. Срезневський підготував статтю про Г.

Сковороду, а за порадою О. Шпигоцького місцевий художник І. І.

Альгенштедт виготовив літографію “Краєвид Харкова”, яка повинна була

б відкривати альманах, та літографічний портрет Г. Сковороди. Але з

різних причин, переважно через нестачу коштів, ці задуми не були

реалізовані.

71

Гребінка Є. П. Твори: У 3 т. - К., 1981. - Т. 3. - С. 560.

91Михайлин !.Л.

Розділ дев’ятий

“Утренняя звезда” і “Русалка Дністровая”

Загальна характеристика аль манаху “Утренняя звезда”. Його упорядник І.

М. Петров. Українська тематика в першому томі альманаху. Дослідження

І. Срезневського “Уривки а записок про старця Григорія Сковороду”.

Загальна характеристика другого тому. Зміст і характер публікацій Г.

Квітки в “Утренней звезде”. Фольклористика І. Срезневського. Твори Є.

Гребінки, П. Гулака-Артемовського та І. Котляревського в альманасі

Значення “Утренней звезды”. “Руська трійця” та її альманах “Русалка

Дністровая”, основні засади упорядкування та її значення

Наступним виданням Харківської школи романтиків та розвитком

традицій “Украинского альманаху” був альманах “Утренняя звезда”, що

вийшов у двох книжках у Харкові на межі 1833 і 1834 років. Видавцем нового

видання виступив Іван Матвійович Петров. Знаємо про нього дуже мало.

Його рік народження невідомий. Помер у 1837 році. Журналістську

діяльність він розпочав у Красноярську, де спільно з О. В. Аляб’євим

(батьком відомого композитора) видав “Енисейский альманах на 1828 год”.

Ця книжка, однак, була надрукована в Москві, у друкарні С.

Селівановського, ближче до її потенційних читачів. Цими зв'язками І. М.

Петров скористався згодом, надрукувавши в Москві першу книжку

альманаху “Утренняя звезда”. У 1833 році його переведено до Харкова на

високу посаду губернського казначея, згодом він служив директором

народних шкіл у Бессарабіґ. З’явившись у Харкові, він відразу завів

знайомства серед місцевої творчої інтелігенції. З огляду на появу не стільки

творчо активної, скільки спроможної профінансувати видання особи, Г.

Квітка подав ідею нового альманаху. Вагому участь у його підготовці взяв Із.

Срезневський, ухопившись за можливість реалізувати свої попередні наміри.

У листі до М. П. Погодіна від 2 червня 1834 року Г. Квітка писав:

“Днями з’явиться у вас “Утренняя звезда”, скомпонована з творів тутешніх.

[...] Тільки не боляче бийте; що могли, зібрали, як уміли, упорядкували, моя

участь у тому: я подав думку і кидався на всі уми, щоб напросити

матеріалів, а п. Петров [...] збирав, підбирав і видав. Йому честь, слава й

подібне, що буде сказане в журналах”

72

.

Спочатку планувалася книжка на зразок “Украинского альманаху”, але,

в міру надходження матеріалу змінювалася й загальна концепція видання. У

короткій передмові до нього І, Петров зазначав: “Видавець вважає за

потрібне сказати, що хоча він і передбачав видати тільки одну книжку, але

надалі знайшов потребу, не підвищуючи ціну, оголошену при передплаті,

видати дві. Таким чином, у першій розміщаються твори, написані по-

російськи, у другій - статті, написані малоросійським і українським

наріччям. З цієї причини і друкування її визнане за краще зробити в Харкові,

під наглядом самих авторів” (с. І - II! Підкреслення І. Петрова. -1. М.).

72

Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. Творів: У 7 т. - К., 1981. - Т. 7. - С. 206.

92Історія української журналістики XIX сто.і

Ця передмова датована 1 листопада 1833 року. Але обидві кип;

альманаху вийшли вже на початку 1834 року. Перший том друкував«

Москві, в друкарні С. Селівановського. другий - у Харкові, в друкі

університету. У вихідних даних обох томів значилося: "X.. 1833", ait

звороті титульного аркуша містилося уточнення: для першого тому "

1834”, для другого - "X., 1834”.

Таким чином, на початку 1834 року в Харкові (а можливо, і на і

підросійській Україні) вийшла перша книжка українською мовою. Це б

друга книга альманаху "Утренняя звезда”. Її поява була закономірн

випливала з усього попереднього розвитку української літератур

Харкові. Саме тут були виховані провині діячі української літератури

часів, надруковані в журналах та альманахах окремі українські літерах?

твори. Українська кшгжка була на часі - і вона з’явилася.

Але спочатку - про російську частину альманаху. Упорядник мав на

укласти її з українських матеріалів, але послідовно дотриматися цієї зас

не вдалося, можливо, саме тому, що їх відтягнув у себе український і

Більшість матеріалів тут складали твори маловідомих письменниківл, як

ГІ. Іноземцева. вірші самого І. ГІегрова. Української тематики стосувг

"малоросійський переказ” О. Сомова "Недобре око”, опублікований

псевдонімом П. Байський, та дослідження І. Срезневського "Урпвкі

записок про старця Григорія Сковороду, українського філософа”. До ст,

додавався портрет Г. Сковороди - перше опубліковане зображе

філософа. Особливу цінність складав другий матеріал.

Г. Сковорода в нарисі І. Срезневського поставав як романтич

герой, самотній і відчужений від суспільства, творець реліґійно-містичн

вчення, вічний мандрівник. "Легко зрозуміти, чому Сковорода заслугову

часто ім'я дивака, якщо навіть і не юродивого, - писав І. Срезневський.

серцем охололим. з розумом, придушеним містицизмом, вічно похмур

вічно самотній, своєрідний, самозакоханий, гордий - ознака необхі

розуму непокірному, - у простому селянському одязі, з днвацтвамі

Сковорода міг і справді заслужити цю назву” (с. 69). На думку автора

Сковорода вивчав людей, як природознавець хижаків. Він бажав бл

людству. “Він утікав від людей не тому, що зневажав їх, а. може бути, то

що боявся” (с. 69). Головна його риса - дух сатиризму. Це загострюв

його характер, спонукало скрізь вишукувати гірший бік явищ

філософських творів І. Срезневський розглянув трактат "Начальная дв

ко хрнстианскому добронравию” як найбільш повний і універсальний т

де виражені погляди Г. Сковороди. Філософ склав його як конспект сі

лекцій з богослов'я, яке викладав у Харківському колегіумі. Цей же твір с

підставою для вигнання Г. Сковороди з цього навчального закладу.

І. Срезневський високо оцішів поетичну творчість Г. Сковороди, зол

ма збірку “Сад божественних песней”. і навів з неї' найбільш знамениту піс

"Всякому городу нрав і права”, підкресливши, що вона стала всенароді

надбанням, увійшла в репертуар сліпців-кобзарів. Подавши канонічний те

вірша, І. Срезневський представив і його "апокрифічний” варіант, тобтоМихайлин І.Л.

повніш строфами, створеними народною фантазією, аби засвідчити популяр­

ність мотиву , відкритого поетом, і мистецький рівень його насліду вачів.

Ось деякі зразки:

Тот на прекрасной женился жене;

В тех домы блещут внутрь так. как и вне;

Те шестернями на бенкет летят:

В сих для гостей чай и пу нши кипят.

А мне - и проч.

Тот иностранных себе лошадей.

Сей накутай драгоценных парчей:

В тех миллионы ревут в сундуках;

В тех горчат тысячи в темных углах.

А мне - и проч.

Честь, благородство за ветром летит;

Труп же смердящий смерть в яму тащит;

Все остается его при двору -

Тело несут на Холодну Г ору.

А мне - п проч. (с. 90-91).

Для I. Срезневського продовження вірша - свідчення його високої

мистецької цінності й суспільної популярності. Можемо говорити принаймні

про те. що народ добре зрозумів Г. Сковороду, оскільки знайшлися анонімні

автори, які зуміли продовжити і вдало стилізувати його текст.

А ось “Басин Харьковские” І. Срезневськпй оцінив як "іграшки уяви,

його (Г. Сковороди. - І. М.) негідні. Виклад їх дуже посередній. Хороші

повчання тратяються рідко” (с. 88). Створюючи образ Г. Сковороди, І.

Срезневськпй постався на публікацію про філософа в “Украинском

вестнике”. Торкну вся він зокрема стосунків Г. Сковороди та І. Вернета, двох

дуже схожих за типом життя діячів Слобожанщини. Портрет Г. Сковороди

в інтерпретації І. Срезневського вийшов ближчим до його бачення І.

Вернетом. аніж Гесом де Кальве, тобто доволі суворим і критичним.

Г. Квітка, що мав відношення до редагування “Украинского вестника”

і “Утренней звезды”, узяв під захист Г. Сковороду, помістивши підрядні

примітки до статті І. Срезневського, прагнучи пом'якшити його оцінки.

Постать у країнського філософа знову стала предметом дискусій.

Стаття І. Срезневського була, здається, другим звертанням до постаті

Г. Сковороди в харківській журналістиці. Вона сприяла приверненню

суспільної уваги до цієї неординарної постаті, уводила в обіг цікаві факти з

життя філософа, викладала його вчення. Важтиве значення мала пу блікація

вірша Г. Сковороди та його фольклорних варіантів.

Друга книжка "Утренней звезды” була виключно українською.

Відкривалася вона творами Грицька Основ'яненка (Г. Квітки), які нібито

налаштовували читача на лад традиційної котляревщини. Але вся справа

полягала в оцьому "нібито”. Тоді, коли читач легковірно заковтував гачок

традиційності, йому пропонувалася зовсім інша за предметом та

естетичним відношенням до дійсності українська література,

смІсторія української журналістики XIX століття

Сам Г. Квітка в листі до Метра Олександровича ГІлетньова 15 березня