209Віл 11 і 18 червня 1863 року. V* першому з них під заголовком " ороткнй звіт

про події минулого тижня" розповідалося про дві вистави, дані під час

ярмарку товариством шанувальників рідного слова (7 і 10 червня). Перша

вистава складалася з живих картин, друга - з сценічного втілення

знаменитої "Наталки Полтавки". Обидві вистави мали на меті "допомогу

убогим студентам нашої губернії".

Живі картини були пройняті характером місцевим, який і надав їм

жіптя і привабливості. Вистави ці були нібн уособленням художньої

України, писав про них автор. - Характерні риси української музики,

українського малярства й поезії знайшли тут більш чи менш повне

вираження. Розмаїті звуки південноруської пісні, найчарівніші із сцен

побутового життя й могутні вірші нашого Кобзаря Шевченка

приваблювали по черзі увагу слухачів, діючи на них магічною силою

рідного слова, рідної природи й рідної мелодії".

Друга стаття "Про виставу "Наталки Полтавки", дану аматорами 11

червня" є блискучою театральною рецензією. Звертає на себе увагу досить

критичне стааіення Л. Глібова до тексту І. Котляревського. Для нього

лібретто "Наталки" не витримує художньої критики". Проте сценічні

достоїнства п'єси безсумнівні, і за це вона високо цінується критиком. У ті

часи "Наталка Полтавка" виконувалася на музику відомого віденського

композитора Іоґанна Ляндвера, що працював на Україні диригентом

кріпацького хору графа Потоцького.

Критик докладно аналізує саме те, що й має бути предметом театральної

рецензії. - гру акторів. Лк він глибоко це робить, віщно з його розгляду, на­

приклад, виконання ролі возного, яку грав М. А. Кольчевський. Актор

смішив глядачів по-старому, і більшість публіки залишилася шім цілком задо­

волена, відзначає критик. Але далі йдуть цікаві міркування. "Ми ж вважаємо,

- пише критик. - що М. А. К., за безсумнівного комічного обдарування, міг

би виконати свою роль краще, якби знав її дещо гірше. Це трохи дивно, але

вірно. Ретельно вивчена роль, за недостатнього знайомства зі сценою, лилася

нестримно, руйнуючи Ілюзію незавченої людської мови, що вимоаляється з

паузами і в хвилини спокійного розмірковування, і в хвилини пристрасті".

Вимогливість Л. Глібова працювала на піднесення майстерності

акторів, допомагала їм вдосконалювати свою майстерність. Театральні

рецензії в "Черниговском листке" відзначалися професіоналізмом,

глибоким розумінням природи мистецтва, всебічним відображенням і

аналізом театральних творів - сценічних вистав.

На сторінках "Черниговского листка" Л. Глібов постав не просто як

письменник, що з нудьги заблукав у журналістику , а як цітком професійно

сформований журналіст. Його матеріали розмаїті, охоплюють всі сфери

життя, цікаві спостереженнями, оригінальні і яскраві за поетикою. Л.

Глібов виявив себе й політичним аналітиком, і вимогливим рецензентом, і,

нарешті, просто глибоким оглядачем місцевого життя.

Виявив себе редактор і як гарний організатор. Незважаючи на всі

перешкоди, що виникали на шляху віщання газети, Л. Глібов "зумів

Михайлин .Л.

210

Історія української журналістики XIX століття

залучити до співпраці у "Черниговском листке" багато відомих діячів. У

газеті друкувалися П. Куліш (вірші, уривки з прозових творів, статті,

наукові праці), О. Кониський (вірші, статті, кореспонденції, рецензії,

подорожні нариси). О. Лазаревський (історичні розвідки, наукова о

публіцистика, полемічні замітки). П. Єфименко. П. Кузьменко. О.

Маркович. О. Тшцинський. М. Олександрович. І. Андрющенко та ін.

144

Орієнтуючись на "Основу". Л. Глібов запровадив у своїй газеті

рубрику "Из уст народа", де друкував українські народні казки, пісні та

оповідання. З історико-етнографічннми та фольклористичними розвідками

виступали П. Чубинський. М. Номис, О. Маркович. О. Тшцинський.

Незважаючи на помітну кількість художніх творів на сторінках

"Черниговского листка", усі вони є фактами бібліографії, а не літературної

критики чи історії літератури. П. Куліш надрукував тут два вірша:

"Остання пісня" (20 вересня 1861), виконану в дусі фольклорних стилізацій,

та "Шуканнє-викликаннє" (15 жовтня 1862). що пізніше в дещо

переробленому вигляді включив у збірку "Дзвін" (1893). Можливо, варто

вважати цей твір найкращим художнім здобутком "Черниговского

листка". ГІоет створив образ ліричного героя, у якого охололо серце й він

тепер живе розумом; він як орел, гордий і самотній: жадає єднання з

орлицею, що літає вище за орла. Цей вірш відкривав нові грані Кулішевого

поетичного таланту, недарма він не загубився в плині часу і майже через

тріщцять років був згаданий автором і використаний у його новій збірці.

Ряд творів опублікував у чернігівській газеті О. Кониський: вірші "До

вбогої" (16 серпня 1861) "Безталанна" (13 травня 1862). оповідання

"Беглые" (30 серпня 1861). Але художній талант полтавського автора був

невисоким. Л. Глібов як реадактор весь час втручався в його тексти,

намагаючись поліпшити їх. У листах він виправдовувався за виправлення,

не забуваючи одночасно похвалити письменника, аби зберегти одного з

нечисленних своїх співробітників. "Оттам. у стихах Ваших (не гнівайтесь,

будьте ласкаві) послідні строчки трохи я змінив: хотілось як лучче, бо стихи

хороші, - писав Л. Глібов до автора 16 жовтня 1861 року. -(...) Коли Вам

такі поправки не по нутру - напишіть, я буду осторожен"145

.

З власне інформаційних журналістських матеріалів Л. Глібов обирав

суголосні з своїми аласнігми поглядами статті. "Заметка о г. Остре" (ЗО

червня 1862) М. Александровича нагадувала власний нарис Л.Глібова про

Ніжин. Цілком у дусі "Нотаток Простодушного" розповідав у статті "З

хроніки одного повітового містечка (Нотатки туриста)" І. Андрущенко (6

вересня 1861) про поміщицю-здирницю. яка. відвідуючи хати селян, "як

1 Ілюшкін. тягла в комору по одному' екземпляру всього, що їй траплялося

141

Дпсак Ф. Глібов Леонід Іванович // Українська журналістика в іменах:

Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М. N1. Романюка. - Львів.

1994. - Вип. І. - О. 39.

145

Глібов Л. І. До О.Я. Коннеького // Глібов Л. І. Твори: у 2 т. - К.. 1974. - Т. 2.

-С. 354.

91 1Михайлин І.Л.

в скрині дівчини чи жінки: чи сорочка, чи намітка - все одно".

Проблемам народної освіти, зокрема запровадженню в неї української

мови, була присвячена стаття О. Лазаревського (2 липня 1863). З'явившись

після Валуєвського циркуляра і заборони діяльності недільних шкіл, вона

аргументовано доводила неможливість заборони живої мови, якою

розмовляє багатомільйонний народ і успішно створюється література.

"Щирий і правильний погляд на справу народної освіти, - твердив автор, -

не допускає нам вбачати у вживанні малоросійської мови в наших сільських

школах та в розповсюдженні творів малоросійської словесності між нашим

народом ні поганого наміру, ні переслідування будь-яких темних обласних

інтересів, ні вияву своєї солідарності, ні відчуження від рідної сім'ї

слов'яноруської".

Цій же меті захисту освіти українською мовою була присвячена стаття

І. Лашнюкова "Чеські народні школи і педагогічний інститут для

приготування вчителів народних шкіл у Празі" (28 травня. 4, 11 червня