XX століття в .Межах Російської імперії. Грохіади виникла в кінці 1850-х років

у великих хйстах: Петербурзі, Києві. Харкові. Полтаві, Чернігові. Серед них

чільне місце належало Київській грохіаді на чолі з В. Антоновнчехі і Т.

Рильськихі; у 1862 році вона нарахову вала 200 чоловік. Це були студенти,

викладачі університету, вчителі гіхіназій. діячі недільних шкіл.

У Росії йшла епоха великих рефорхі. вьщбувалася революція згори,

готувалася рефорхіа зі скасування кріпацтва, дехіократизувалося суспільне

життя, пожвавилася журналістика. Загальна дехіокрапізація позначалася й

на національно.хіу жіггті. наслідком чого стало виникнення ірохіад.

Діяльність грохіад була зорієнтована на 1 ) поширення освіти серед народу

українською мовою шляхом запровадження недільних шкіл; 2) створення

та віщання для цих недільних шкіл підручників українською хювою; 3)

віщання інших українських книжок для початкового читання; 4) збирання

та віщання пам'яток фольклору: 5) публікацію докухіентів з хіннулого

українського народу; 6) пробудження загального інтересу до української

культури. Польське національно-визвольне повстання, що вибухнуло в

січні 1863 року, поставало під удар українські грохіади. Царський уряд

вирішив, що за допохюгою у країнської книжки й освіти повсталі поляки

привертають на свій бік украьнське селянство. Недільні школи були

заборонені, розпочалося переслідування ліберальних грохіадівців. О.

Коннський, II. Сфішенко були вислані з України. Після Вадуєвського

циркуляру кількість членів українських громад значно поменшала.

.Але в кінці 1860 - на початку 1870-х років перша розгубленість хшнула.

київський гурток, який дістав назву "Стара Грохіада". пожвавив свою

діяльність. До нього належали: В. Антонович. Т. Рильський. П. Житецький.

М. Ковалевськпй, М. Лнсенко. М. Старицький. М. Драгохіанов, П.

Чубішськшї. М. Зібер. II. Косач. І. Білик та деякі ін. Навколо них гуртувалися

хіенш значні діячі. Старій грохіаді вдалося на якийсь час обхіанутн царський

615Михайли і.Л.

урял і піл виглядом Південно-Західного відділу Російського імператорського

географічного товариства розгорнути активну діяльність. За доносом М. В.

Юзефовича І875 року уряд звинуватив громадівців у 'сепаратизмі",

заборонив діяльність відділу географічного товариства: невдовзі був

підписаний Емський указ. Деяких громадівців було заарештовано й

відправлено на заслання. Деяким запропонували самим подати у відставку.

Чимало громадівців емігрувало: М. Драгоманов. Ф. Вовк. С. Полонинський.

М. Зібер. Ф. Мальовашгіі. За кордоном воші продовжили свою діяльність.

Постааленіш адміністрацією перед загрозою звільнення з Київського

університету, М. Драгоманов подав у відставку й І875 року виїхав за

кордон. Він мав повноваження від Старої громади заснувати вільну

українську друкарню й налагодити в ній видання часописів і книжок. Для

створення журналу творчих сил і коштів бракувало, тому М. Драгоманов

розпочав видання безцензурного збірника без визначеної періодичності.

Назва для нього була давно готова. Він міг називатися тільки "Громада".

Це слово було дороге для М. Драгоманова ще й з ідеологічних причин.

У своїх українських лекстах він любив підшукувати національні відповідни­

ки для усталених інтернаціоналізмів, користуючись нерозвиненістю нау ко-

вого стилю української мови: він вживав слово "порода" в значенні "нація",

"гурт" - "партія", "врода" - "талант", "розумовці" - "раціоналісти".

Словом "громадівство" він переклав українською мовою термін "соціа­

лізм". Про те. що М. Драгоманов був і деклару вав себе соціалістом, уже

йшлося. Отже, назва "Громада" була подвійно дорога для М. Драгоманова:

вона означала й той гурт на батьківщині, з яким він був генетично

пов'язаний, і домінанту його світогляду, а відтак і видаваних ним збірників.

Коло співробітників М. Драгоманова не було сталим. У різшій час у

його віщаннях брали участь С. Подолішський. Ф. Вовк. М. Павлик, А.

Ляхоцькшї. Головною підоймою "Громади" був сам М. Драгоманов.

Поки йшла робота над першими двома збірниками, організатор

віщання надрукував у січні І877 року третю книжку "Громади", помістивши

в ній наявний у нього вже готовий текст, можливо, вивезений з України. Це

була повість Панаса Мирного "Лихі люди", опублікована анонімно. Твір

вражав своїм новаторством: у ньому вперше зображався образ

професійного українофіла, революційного діяча. Цей образ опрацьовувався

на двох рівнях: теоретичному і практичному. Перший варіант представляв

Петро Телепень, який виростав у повісті на відомого письменника, який

своїми творами служить народові, пробуджує його свідомість. Другій

варіант представляв мужній і сміливий Жук. Зустрілися друзі на Дніпровому

березі, куди Телепень з товаришами приходить вивчати народ, записувати

народні пісні. Жук не вивчає народ, бо сам є тим народом, він живе серед

рибальської артілі. Письменник ніде виразно не вказує на те. що Жук

виступає представником "ходіння в народ". Проходить час. і воші обіщва

опиняються в'язнями однієї тюрми. Та якщо Жук спріпімає це як чергове

випробування, то Телепень - як катастрофу. У розпачі від принижень на

допитах він кінчає життя самогубством. Допитував його колишній