36. А в 1963 - 14 (усього було віщано 61 число газети). Це не дозволяло

залучити до сталого співробітництва відомих діячів, участь якнх у газеті

мала принагідний характер. З цих же причин не вдавалося створити й

кореспондентську мережу хоча б у повітових містах Чернігівщини, хоча

віщання було помічене місцевою інтелігенцією, про що свідчили листи

читачів, які надходиш на адресу редакції й використовувалися Л. Глібовим

у його журналістській діяльності. Переважну більшість матеріалів

доводилося писати самому редакторові, який і був не просто основним, але

і єдиним співробітником "Черниговского листка", виконуючи в ньому

функції кореспондента, коректора й навіть кур'єра.

Можна було б припустити, що причиною появи "Черниговского

листка" є пошук уже відомим поетом своєї трибуни, органу для друкування

власних літературних творів. Але з Л. Глібовим вийшло інакше. Його

захопила журналістика так. що стало неможливим займатися аласне

художньою творчістю. За 1861-1863 роки він опублікував на сторінках

"Черниговского листка" всього дві українські байки, два давніх (з 1846

року) перероблених вірша російською мовою, а також 13 нових російських

віршів. Це дозволяє твердити: газета створювалася зовсім не для публікації

художніх творів, а для виконання чисто журналістських, інформативних

фу нкцій. Російські твори, опубліковані в газеті, аласне, нічим не прикметні,

слабкі й невиразні; йому не вдалося знайти свого шляху в російській поезії,

здійснігш помітні відкриття. Українські байки з "Черниговского листка"

теж не належать до золотого фонду глібовської байкарської творчості.Михаилам І.Л.

Якраз вони - "Мишача рада" і "Пан на всю губу" - були переспівами

сюжетів І. Крилова. максимально близькими до оригіналів.

Зате ів кожному номері своєї газети друкуватися власні матеріали Л.

Глібова. статті і нариси, де він описував місцеві події, подавав хроніку

культурного життя міста, створював картину тутешніх звичаїв і порядків.

Він ставився до Чернігова з великою мірою критичності, ате й з любов'ю.

У числі першому 1861 року (12 липня), викладаючи свою програму,

редактор писав: "Незважаючи на всі труднощі, якими супроводжуються

подібні заходи в такому скромному місті, як наш Чернігів, ми вирішили

утворити місцевий орган громадського жнття і діяльності, цілком

сподіваючись, що освічені люди, які співчувають загальній справі,

допоможуть нам у цьому важкому ділі".

Як уже мовилося, віщання "Черниговского листка" велося з великими

перервами, що були спричинені постійними матеріальними труднощами,

які відчувала редакція. Вичерпувалися ті незначні кошти, що вдавалося

зібрати за рахунок передплати, і віщання припинялося. В окремій листівці,

виданій у 1863 році перед черговим поновленням видання - число перше

вийшло в цьому році лише 7 травня. - Л. Глібов з гіркотою, але стримано

скаржився на байдужість публіки до своєї газети.

Він виправдовувався перед передплатниками за невиконання своїх

зобов'язань, але водночас просив у них дозволу вказати на пом'якшуючі

його провину обставини. Вони, на його погляд, такі: вітчизна наша - не

США чи Англія, де існує загатьна потреба в читанні, а ідеї носяться в

повітрі; у нас

ж

е читають мало, думають неохоче; "своє, рідне нас майже не

цікавить ”. тому и погано розходяться місцеві віщання, до числа яких

належить і "Черниговский листок". "Зізнаємося, - писав далі Л. Глібов, -

ми не розраховували ніколи на значне число передплатників: але

помірність у вимогах на наше віщання перевершила наші навіть цілком

помірковані сподівання: передплатна сума не покривала до сих пір витрат

на друкування й папір"143

.

Коли наказом п. начальника Чернігівської губернії від 23 серпня 1863

року віщання газети було припинене і з Л. Глібова взята спеціальна

підписка про його обізнаність з цим рішенням, то він залишився винним

губернській друкарні 144 карбованці, які довго не міг відшукати, про що

свідчать два письмових зобов'язання про сплату належної суми до

губернського правління, перше з яких написане 4 вересня 1863 року, а друге

- через місяць: 6 жовтня.

Незважаючи на матеріальну скруту, байдужість місцевої пу бліки, розхо­

лоджуючі перерви у випуску, Л. Глібов продовжував з дивовижною напо­

легливістю видавати газету. Зрозуміло, що заробілку вона йому не приносила,

а збитки він змушений був покривати з власних коштів, але пекуча потреба

142

Глібов Л. І. Об издании еженедельной газ

л~у "Черниговский листок" в 1863

г. // Глібов Л. І. Твори: У 2 т. - К.. 1974. - Т. 2. - С. 271.

143

Там само.

208Історія української журналістики XIX століття

розмови з читачами, висловлення власних думок і оцінок, формування

суспільної думки спонукали його до продовження справи, аж поки на нього

не гримну в "самодержавній кулак" й видання не було заборонене у рядово.

Найбільш охоче Л. Глібов писав про освіту, культуру, але не обминав

і політичні події, створював цікаві описові подорожні нотатки, звичаєві

нариси.

У статті "Не всі передбачення здійснюються..." (14 травня 1863) Л.

Глібов коментує другу річницю скасування кріпацтва. Як відомо,

здійснення реформи й було розтягнуте саме на два роки. От вони й

закінчилися. Висловлювалися різні передбачення щодо цієї події, деякі з

острахом чекали, що звільнений народ кинеться до помсти панам, і

повтікали в міста. "Але нічого не вийшло, - відзначав Л. Глібов. - народ

просто містифікував нас "слушним часом", 19 лютого пройшло так

благополучно, ніби його й зовсім не бувало". Ця фраза часто наводилася в

радянських наукових працях про байкаря як нібито свідчення його

передового світогляду.Як відомо, за більшовицькою концепцією, реформа

нічого не дала народові; як суголосне з цією думкою звучало й

вислоалювання Л. Глібова. Але в статті редактора "Черниговского листка"

мова йде зовсім про інше. Насправді ж скасування кріпацтва він вважав

"великою реформою нашого часу", яка "розв'язала руки міліонам людей,

надавши їм свободу облаштовувати своє щастя". "Ми віримо в наш народ,

- писав Л. Глібов, - віримо, що він досягне повного щастя, тільки не скоро,

як очікують оптимісти, не раптом, не завтра", бо "прогрес на те і прогрес,

що підпорядкований законам поступовості".

Піеля цих загальних міркувань у статті викладені конкретні статистич­

ні дані про звільнення селянства від кріпацької залежності. Оцінки Л.

Глібова, сперті на значну фактичну базу, добре аргументовані, виглядають

переконливими й виношеними. Та й чи могла демократична людина 1860-х

років ставитися до скасування кріпацтва інакше, ніж до видатної події сучас­

ності. яка принесла визволення від рабства мільйонам співвітчизників?

З подорожніх нотаток приваблює нарис "Ніжин", написаний, як

свідчить дата під ним, ще 1860 року, а опублікований 26 липня 1861 року.

Це зовсім не традиційний географічно-статистичний нарис. У ньому Л.

Глібов розповідає про місцеві прикмети, цікавих людей міста, включає

сюди цілі новели з містечкового провінційного життя.

Наприклад, розповідаючи про мисливця Василя Кулька, який є мало не

місцевою визначною пам'яткою, він прагне продемонструвати його

вроджений гумор і розповідає такий епізод. Якось, повертаючись з

полювання. Василь зайшов у приміську корчму випити чарку горілки і зустрів

там знайомого єврея Янкеля. Мисливець жартома почав просити в нього

грошей - моаляв, свої усі потратив на полюванні, то й випити ні за що.Янкель

не хотів давати. Тоді Василь запропонував йому в заставу в'язанку набитої

дичини. УЯнкеля загорілися очі: якщо у Василя немає грошей, то, може, й

застава буде його. Він позичив. Василь випив і закусив. Пішли друзі разом до

міста. Янкеїь знемагав від тяжкої ноші, адже Василь віддав йому відразу