452Історія української журналістики XIX століття

І він гукаг на всіх українців і російських, і австрійських: "Прийдіте,

поклонімося .московській векнкій культурі!"

Б. Грінченко не поголився ! такихі ідолопоклонствохі М. Драгохіаиова.

Спираючись на факти, він довів, що історично не українська література

походить від російської, а все якраз навпаки: російська література виникла

під впливом київської ученості й перенесения її в другій половині XVII

століття до Москви. Українська література існувала у нас з князівських

часів. "Українська література не була, не є і не буде часткою чи паросткохі

од московщини, а була, с і буде сахюстійною літературою, що в ній

силкується виявити своє розумове жпгтя вкраїнський народ" (с. 99).

Праці М. Драгохіаиова шкідливі ще й тому, що він весь час нападав на

справжній правдивий український націоналізм. звучи його "сепаратиз­

мом", а протиставляв йому свій "панруснзм", містячи лише в ньому

народолюбні ідеї. Під "націоналізмом" Б. Грінченко розумів український

патріотизм. Так у громадській думці створювалося уявлення, що

український націоналізм від народолюбства далекий або принаймні до

нього байдужий. "Люди народолюбні відкидалися від українського

націоналізму і прихилялися до панрус'изму" (с. І0І). Українська ідея за

допомогою М. Драгохіаиова була скомпрометована в громадській думці.

У підсумку історичного огляду Б. Грінченко твердив: через фальшиві

ідеї у нас такий нелад і в справах, мало зроблено й досі. Відсутність

консолідуючої ідеології призводить до того, що більшість українскої

інтелігенції в Росії байдужа до української ідеї, а зі. що прихильні, не

солідарні хііж собою. Після цього історичного огляду автор "Листів" знову

поверну вся до сучасності.

Незважаючи на те. що української інтелігенції мато', вона поділяється

на три групи. Перша формальні націоналісти, українофіли, які не дають

позитивної у країнської праці. Друга - це радикали, групка, що проповідує

любов до народу , говорить про працю для нього і хіає соціалістичний

колір: вони відкидають націоналізм і через це не можуть дати позитивної

роботи. Галицькі радикали працюють на у країнськіхі народніхі грунті, тому

в них є робота, російські ж радикали - космополіти, тому від них нічого

чекати українському народові. Національне питання може постуиіггися

.місцем соціальнохіу тільки в тієї нації, якій не загрожує небезпека

існування. "Доки вкраїнська нація не здобуде всіх свої прав як нація,

писав Б. Грінченко. - доти питання національні будуть стояти в нас і в

Росії, і в Австрії на першому плані, доти самому народолюбству буде

шкідливою річчю повставати проти вкраїнського націонаїїз.му " (с. І04).

Народні маси можуть розвиватися тільки на національному грунті. Б.

Грінченко підкреслював, що це твердження аксїохіа. А відтак усяке

відхилення від національного грунту шкідливе, применшує силу народу

"Кожен, хто приносить хоч крихту обмоскалення в наш народ (чи словом з

уст. чи книжкою), робіггь йому шкоду, бо відбива його від національного

грунту. себто: збиває його з того становища, що єдино на ньому

можливий є народний розвиток" (с. І04).