84Історія української журналістики XIX століття

на початку століття спостерігаємо цілковиту відсутність літературного

процесу, наявність окремій явищ літератури, роз'єднаних між собою в часі й

просторі, то наприкінці століття за допомогою журналістики сформувався

літературний процес, творення художніх цінностей перетворилося в

безперервний потік, що виражав духовне життя нашого народу.

У другій половині XIX століття журналістика відіграла величезну роль

у формуванні української літературної мови. Белетристика могла

забезпечити розвиток лише її художнього сталю. Журналістика галицького

періоду незмірно розширила стильовий плацдарм української мови,

забезпечила вироблення в ній інформаційного, публіцистичного, суспільно-

політичного. наукового стилів. Були присоромлені люди, що твердішії,

нібито українська мова не пристосована до висловлення високих

філософських понять, творення абстрактної лексики. Українські жу рналісти

довели невичерпне багатство, словотвірну гнучкість української мови,

здібної виражати усе багатство світу й безмежність людської думки.

За допомогою журналістики українське суспільство пройшло шлях від

інтуїтивного, інстинктового ураїнофільства до свідомого самого себе і

своїх завдань українства, до усвідомлення своєї національної гідності, до

формування національної свідомості в ширшого кола представників

народу й інтелігенції, а відтак і до постановки питання про політичну

незалежність української нації й побудову нею своєї держави.

Уже перша українська політична партія європейського зразка -

Русько-Українська Радикальна партія, - утворена у Львові 4 жовтня 1890

року на своєму першому установчому з'їзді при безумовному провідному

соціалістичному векторі ставила у своїй програмі національне питання.

Радикальна партія, говорилося тут, "в національних справах змагати буде

до піднесення почуття національної свідомості і солідарності в масах усього

русько-українського народу через літературу, збори, з'їзди, товариства,

демонстрації, відчити, печать і т. гі."

48

Вона вимагала забезпечення кожній

нації можливості найповнішого культурного розвитку, розглядала

забезпечення національних прав у контексті здобуття усіх демократичних

свобод. Проте, РУРП в особі домінуючої частішії членів ще поділяла

ілюзію про можливість за соціалізму механічного розв'язання

національного питання, тобто по суті - його зняття. На цій підставі до

програми не було внесене питання про національне самовизначення

українців. Соціалісти жили постійним очікування соціалістичної революції,

переможне здійснення якої клали в межах десяти років від своєї сучасності.

Перемога соціалізму у більшій країні означала й більший всесвітній успіх

соціалізму, тому боротьба залежних народів за своє національне

визволення розглядалася в межах соціалістичної ідеології як явище

шкідливе, спрямоване на подрібнення революційних сил. Окрім того,

інтенсивно запроваджувалося гасло, що встановлення соціалізму знищить

ю

Цит. за кн.: Грнцак .Ярослав. "...Дух, що тіло рве добою...": Спроба політич­

ного портрета Івана Франка. - Львів: Каменяр, 1990. - С. 128.Михайн .Л.

експлуатацію людини людиною, а народу народом: а відтак, ідучи до

соціалізму. революціонерам безглуздо висувати претензії один до одного.

Такий підхід не вдовольняв значну і дедалі зростаючу частину членів

РУРП. національне питання в ній постійно обговорювалося. Суперечності

між соціально і націонаїьно орієнтованими частішії партії призвели згодом

до її розколу.

У підросійській частині України відбувалися схожі процеси, які. однак,

з огляду на поліцейський характер держави мати латентний характер. У