26 Серпня 1898 року (тобто через три роки після смерті діяча) він писав, що

великий вплив М. Драгоманова був своєрідний, "більш негативний, як

позитивний''. Спеціально як белетрист І. Франко нічого не взяв від нього:

"він. бачилось, не звертав уваги на мою белетристику, писав він. - а коли

де на що й звертав увагу, то тільки лаючись. Посередньо і безпосередньо

він пер мене до публіцистики, але й тут не любив думок інших, крім своїх

власних". І висновок: він був для І. Франка "батогом, що без милосердя, не

раз несправедливо, а завжди болюче пьвігав мене"460

.

На щастя, сучасники, хоч і прислухалися до лайки женевською

вигнанця, робили свої справи: І. Франко створив величний белетристичний і

науковий доробок. Ом. Огоновськнй написав "Історію літератури руської".

Ол. Барвінський упорядкував українську читанку для гімназій. Б. Грінченко

склав словник української мови. М. Грушевський написав грандіозну

історію Українн-Русн" і т. д. Нічим подібним не міг похвалитися М.

Драгоманов. В історії він залишився виконувачем місії батога. Але чи ж

тільки для того був налаштований його непересічний талант?

Що ж стосується праці М. Драгоманова "Шевченко, українофіли і

соціалізм", то вона стала першою в історії шевченкознавства спробою

458

Там само. - С. 424.

459

Там само. - С. 428.

440

Франко І. Я . До А Кримського від 26 серпня 1898 р. // Франко І. Я. Зібр.

творів: У 50 т. - К.. 1986. - Т. 50. - С. 15.

629Михайи .Л.

знищити авторитет Шевченка як національного поета й пророка з позицій

інтернаціонального соціалістичного вчення. Цей захід був тим прикрішим,

що йшов з українського середовища, від людини авторитетної для значної

кількості українців. М. Драсоманову не вдалося спинити зростання

Шевченкового авторитету, що свідчить не про інтелектуальну слабкіс ть М.

Драгоманова. а про силу й непереборну могутність Шевченкового генія.

Решту четвертого тому "Громади" заповнили інші праці М.

Драгоманова: за зразком другого тому з листів і газетних повідомтень тут

були сформовані розділи "Ґрунт, книжка та "препятствія", а також "Люде

книжні й поліція". У першому містилася хроніка про відзначення

столітнього ювілею Г. Квітки-Основ'яненка в Харкові, Петербурзі й Києві.

У другому висвітлюватися студентські заворушення в Харкові, підтримані

студентами університетів інших міст Росії. Даті друкувалися дрібні замітки

М. Драгоманова. З усіх матеріаіів тому складаюся враження про Росію як

поліцейську державу, де придушується свобода й відсутнє вільне слово. Це

була саме та критика сучасних порядків, яка й складала вістря

соціалістичної пропаганди: так жити даті не можна, потрібні зміни.

У І880 році сили женевського гуртка М. Драгоманова поповнилися М.'

Павликом і С. Подолинським. З ініціативи С. Подолинського було

вирішено, що "Громада" може стати журнатом, котрий виходитиме

щодвамісяці обсягом по шість аркушів. С. Подолинський (І850-І89І) був

сішом поміщика з Чернігівщини. За фахом лікар, він вчився в Київському

університеті, де особливо зійшовся з професором економіки М. Зібером. За

кордоном він вдосконалював свою медичну освіту і в І876 році захистив

дисертацію у Бреславському університеті. М. Драгоманову він

запропонував кошти на видання українського соціатістичного журналу.

Ним і стала реформована "Громада".

Видання часопису розпочалося в кінці І880 року: № і датовано

"листопад - грудень", хоча вийшов він уже на початку І88І року, № 2-

"січень - лютий". Але сили вистачило тільки на ці два числа.

Журнал засадничо відрізнявся від збірників "Громада", він був

спрямований не інформаційну діяльність, а на розробку теоретичних

аспектів соціалізму, наукові дослідження робітничого питання.

№ і відкривала "Програма", що друкувалася за підписами М.

Драгоманова, С. Подолинського й М. Павлика. Вона мата три розділи:

справи політичні, господарські (економічні) і освітні (культурні). У політиці

декларувалося прагнення до всебічної рівності: особи, чоловіка й жінки,

націй: вимога політичних свобод: слова, друку, науки, зборів і товариств:

автономії для кожної громади в усіх справах: повної самостійності для

вільної спілки громад на всій Україні.

У гаїузі економіки передбачаюся

передати всі засоби виробництва в робітничі і селянські руки;

оскільки гуртова власність корисніша для людей, ніж осібна,

перемінити осібну власність на гуртову - "це мусить заіежати від доброї

волі кожного товариства - кожної громади" (с. 3).

630Історія української журналістики XIX століття

У галузі освіти вимагався

розвиток позитивної науки про речі природничі й громадські:

розвиток знання, який витіснить віру;

а до того залишити свободу совісті.

Після викладу цих вимог з'явилося нове положення про революційний

шлях їх досягнення. "Простому народу на Україні. - писалося тут. - не

обійтись без оружного бою й повстання (революції)" (с. 3).

Заверталася "Програма" вігкладом структури журналу. Тут

міститимуться

1) власні статті про природні (натуральні) й громадські (соціальні) нау­

ки та звістки й пересуди (критики) про найважніші чужі праці в цих науках:

2) повісті й дії (драми) й інші праці, котрі правдиво (реально)

показують людське життя й думки, - і звістки й пересуди про подібні чужі

праці, а найбільше про ті, котрі стосуються України;

3) перегляд громадського, а найбільш робітницького життя на світі

по місцевих часописах і дописах:

4) дописи й статті про стан громад на Україні в Росії і Австро-

Угорщині. а також і в сусідніх країнах;

5) дрібні звістки її новинки, найбільше про все. що торкається

України, відповіді упорядників (с. 4).

Це була гарна, широка програма й вона почала здійснюватися. За

програмову статтю першого номера правила праця С. Подолинського

"Громадівство й теорія Дарвіна". Автор розглянув праці Оскара Шмідта,

Ернеста Генкеля, Карла Маркса, зокрема "Капітал". С. Подолннський

виклав поширену тоді теорію природності соціалізму, а відтак і його

неминучості, адже всі його витоки містяться в світі природи.

Проаналізувавши Марксову теорію "неоплаченої праці" як основи

експлуатації, С. Подолннський зробив висновок: "Відціля вже нам не тяжко

переконатись, що й думка о неоплаченій праці овсім не є нарочита видумка,

а не більш як одна з форм Дарвінової боротьби за існування" (с. 16). Так

само в живій природі відшукуються джерела кооперації, тобто

усуспільнення праці. Боротьба за існування й природний відбір як два

головні Дарвінові закони в майбутньому будуть скориговані зростанням

"почуття прихильності між людьми" (с. 26). Вдосконалення знарядь праці

забезпечить суспільне багатство. "Праця вкупі і більша або менша

рівноспосібність усіх людей до громадсько-необхідної праці, неминуче

поведуть за собою необхідну для задоволення всіх потріб рівномірність в

користуванні здобутком" (с. 26). Отже, соціалізм настане неминуче, в силу

саморозвитку суспільства за природними законами Дарвіна.

У двох числах-журналу "Громада" була також опублікована велика

розвідка С. Подолинського Тромадівськшї рух в Англії її Ірландії". У ній

розкрито причини виникнення робітничого руху, викладено його історію,

висвітлено основні прояви в сучасному житті.

Щоб вичерпати питання про участь С. Подолішського у виданні

журналу, слід згадати його невелику статтю "Перегляд громадівського руху в