335Мнхайлнн гл.

Перший період охоплює час від 1867 до 1870 років.

Перша перерва: 1871 квітень 1872 року.

Другий період: квітень 1872-1880 роки.

Друга перерва: 1881 1887 роки, з виданням у 1884 році однойменного

збірника з портфеля часопису за редакцією І. Франка.

Третій період: 1888-1898 роки.

У" перші два періоди свого існування (тобто до 1880) Правда" була не

тільки практично єдиним органом народовців, але й - що набагато важливіше

загальноукраїнською трибу ною літерату рного й наукового життя.

Журнал виник за ініціативою П. Куліша, який спирався на допомогу

двох галичан: Омеляна ІІартицького та Анатоля Вахнянина. Проте на

момент створення журналу вони обидва не мешкали у Львові. О.

Партацький працював тоді вчителем гімназії в Тернополі, а А. Вахнянин

вчився у Віденському університеті, який закінчив лише 1868 року. Та не

бажаючи відкладати появу часопису, вони доручити його віщання, за

словами І. Франка, фігурантам: Лонгнну Лукашевнчу, уряднику

асекураційному, та Іванові Микиті, ад'юнкту судовому

246

.

У перший рік існування журналу його підписував до друку Лонгин

Лукашевич (1839-1882), діяльний діяч Львівської народовської громади,

який уславився лише тим. що редагував "Правду" в 1867 і 1876 роках. У

1868 році він передав ці фу нкції Івану Микиті, який лише 15 листопада 1869

року поступився місцем А. Вахнянину. Анатоль Вахнянпн (1841-1908)

знаменитий педагог і композитор, засновник і перший голова товариства

"Січ" (1867) у Відні і товариства "Просвіта" (1968) у Львові. Вищого

музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, посол до галицького сейму та

віденського парламенту (1894-1900). був особою зовсім іншого рівня

таланту, ніж його попередники. Пребування його біля редакторського

керма піднесло рівень жу рналу .

Перше число "Правди" з'явилося в світ 1 квітня 1867 року. Виходив

журнал щодекади, тобто 1, 11 і 21 числа кожного місяця. З наступного року

він став тижневиком у форматі А 4.

II. Куліш був головним рушієм журналу. У 1864-1867 роках, після припи­

нення "Основи", він працював в Установчому комітеті у Варшаві чиновником

з особливих доручень при генерал-губернаторі та директором відділення

духовних справ. З 1868 року часто жив у Львові та Відні, беру чи безпосередню

участь у культурному житті українців. У цей час, за оцінками І. Франка.

"Куліш був головним двигачем українофільського руху в Галичині"

24

.

Володіючи великим талантом і непоганими організаторськими здібностями.

Куліш покладав великі надії на Галичину й сподівався тут досягти того успіху

в розвитку української журналістики, існування якої було припинене

246

Франко І.Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. I I Франко

І . Я . Зібр. творів: У 50 т. - К.." 1984. - С. 325.

24

Франко І. Я . Писання І. П. Котляревського в Галичині // Франко І. Я .

Зібрання творів: У 50 т. - К.. 1981. - С. 333.

.43«Історія української журналістики XIX століття

урядовим рішенням в Росії. Участь II. Кудіша в "Правді" була прикладом

плідного співробітництва українських авторів і галицькими журналами.

Ного слідом ішли І. Нечуй-Левицький. Панас Мирний. І. Карпенко- арии. Б.

Грінченко, II. Грабовський та інші письменники й журналісти.

Рівень таланту II. Куліша був вищий за скромне обдарування Л.

Лукашевича. І. Микити. А. Вахнянина. а також О. Конпського та М.

Старпцького. що вже розпочали співробітничати з галицькою пресою. Саме

П. Куліш встаноалював художній, публіцистичний і загальнокультурний

рівень, нижче якого працювати в журналістиці було вже неприпустимо.

Крім вже відомих з попередніх публікацій повістей П. Куліша

"Майор" і "Теклюся", у "Правді" (1868) були вперше опубліковані два ного

великі твори: повість "Потомки українського гайдамацтва", що

позначалася як уривок з роману "Шукачі щастя", котрий так і не був ніколи

завершений: це проте не заважало повісті виглядати цілком викінченим

твором, а також автобіографію "Жизнь Куліша".

Перший твір наближався до жанру ідилії, яаляв собою спроб) відтворити

провідні риси українського національного характеру, як то вже мало місце в

"Орнсі", "Листах з хутора" та інших працях, опублікованих в "Основі".

Господар Харко Дунду к, який спочатку не дозволяв сннові-Якову одружитися

з наймичкою, а потім сам благословив закоханих на шлюб, зрозумівши, що не

в багатстві щастя, а в праці: син, що не важиться побратися з коханою без

батькового благословення; містичний запорожець Баґща. охоронець

козацького скарбу. усе це стає знаковими образами українського

національного життя, пошу ку П. Кулішем його точної етнографічної моделі.

-Як художній твір "Потомки" програють через заданість характерів,

підкреслену тенденційність, сформованість під виливом наперед заданої ідеї

художнього світу повісті. У ній забагато публіцистичності; за методом

побудови вона близька до нарису "Про глодія у селі Гаківниці" - четвертого

розділу "Листів з хутора", видатного публіцистичного циклу П. Куліша.

Багато докорів і кепкувань було висловлено в радянському

літературознавстві з приводу другого твору - анонімної автобіографії

"Жизнь Куліша" (1868. №№ 2-4. 7. 24-28). Мовляв, написана вона для

самозвеличення. Справді, в цьому тексті є впслоалювання, що дають ґрунт

для таких висновків. "Цивілізація поборола тут просту натуру , писав П.

Куліш про свої шкільні роки. демократична душа отрока зробилась

аристократичною, - тільки не в ледачому розу мінні сього слова. З того ж

бо ще періоду життя свого почав Куліш гордувати малою долею

звичайного чоловіка і допевнятись гори над усіма ровесниками"

(підкреслення автора. - І. М ).

Тут слід мати на увазі таке. Свій твір П. Куліш написав на 49-му році

житгя. Наближався його півстолітній ювілей - час. який мимоволі спону кає

до роздумів нал прожитим життям, до підбиття підсумків, І от II. Ку ліш, що.

як бачимо, з юнацьких літ у свідомлював своє провіденційне призначення - і

на моє глибоке переконання його виконав, як і Шевченко, і Костомаров,

раптом гостро відчув свою самотність і зрозумів, що свідчити про його