3.41І Іартицького з природознавства.

За гри місяці газета вичерпала можливості авторів і припинила свое

існування. Незважаючи на це. народовська журналістика вже відбулася як

явище, завоювала суспільний авторитет. Найкращим свідченням цього

стала така подія. Після заяви москвофілів у " Слові" (стаття Погляд на

будучноегь". № 59. від 8 серпня 1866) про ідентифікацію себе з росіянами

(великоросами) намісник цісаря в Галичині, що ним знову, вдруге, став

граф А. Голуховськпй, задумав на скарбові (бюджетні) гроші видавати

політичну газету "Русь" для поборювання москвофілів. Газета мала

виходити з початком 1867 року. Граф А. Голуховськпй вже не хіав сумніву,

що вона повинна бути народовською. видаватися народною українською

мовою, а її політична програма мусить включати в себе не лише

протистояння москвофілам, але й навернення народовців до польської

проурядової політики. Таким чином, спробою польської адміністрації

скористатися однією ситою проти другої було засвідчено остаточний

розкол українців на москвофілів і народовців.

На посаду редактора А. Голуховськпй запросив відомого журналіста й

письменника Федора Заревнча. А той у свою чергу залучив до видання

Остапа Левнцького. Костя Горбаля (він виступив у ролі видавця).

Олександра Могнльницького. Володимира Шашкевича й Остапа

Левнцького. Газета виходила двічі на тиждень.

Величезним було здивування графа А. Голуховського. коли в першому

її числі він прочитав таке у редакційній статті, де була викладена програма

видання. Найперш сповідуємо, що ми виступаємо за дію і річ нашого

народу руського (а лучше означаючи, малоруського), і того ж права і

справедливі желаня боронити ми постали, зарівно прот ив всем, котори яко

вороги й суперники його заявляться. З однакою невсипущою бачностию

будем уважати всіх за ворогов русько-народної ідеї, котори на те імя

заслужать ся.

Положене наше таке, що лише сами в собі глядати маємо нашу

будучність і нашу силу. - лише ми сами народ сведомий нашого жптя.

можемо зробити те. чого яко народ бажати нам треба, лише ми самі

можемо, коли схочемо, уладнати по вимогам своє народне хозяйство и

поставити себе в чергу народів поважаних всемирно.

Пайзавзятішнми ворогами народа нашого були і суть усе одні

славянські илеменці - Ляхи й Москалі, оба суперники поміж собою до одної

заміряють цілі, оба Малорусі одмовляють самостійність народню. і той

народ до свого причісляють. саме тепер лет 200. як оба тії приятелі наші

роздерли між собою нашу вітчизну Андрусівським уговором, корпетуючп

оба на свій хосен. Польща на вутлих ногах своих и теперь еще силу ється

загарбати нашу Русь, - да годі!, воно смішне! - нехай собі переділе поможе

та стане на ноги сама, коли годна. розвоєвп еї політичному або

соціальному в своїх границах народних ми не перепоною, але на Русн

Польщу ставити, то таки і більше, як смішне. Пятьсот літ держала вона

Русь у своїй бальківській опіці пятьсот літ силою і перевагою не змогла

а я 9

Михайли .Л.Історія української журналістики XIX століття

нагнутії Русь на своє: а тепер, коли сама розідрана и упокорена, нехай і не

силується на пусте!

Польща на Русі вже пропала. Польща на Русі бути не може! Польща

дія нас є вже тою сплою, которої ми не боїмося давно вже!"

На роль провідного публіциста "Русі" висунувся В. Шашкевнч. Окрім

інформації про поточні політичні й соціальні події, він надруку вав тут велику

ст аттю "Про що нам дбати?" - своєрідний варіант російського "Что делать?"

Стаття розгортала картину діяльності народовців: вимагати запровадженім

в судах і школах української мови, працювати над створенням граматики

української мови, організувати товариство для видання й поширення

українських книжок, закупити у Львові площу для спорудження пам'ятника

Т. Шевченкові, За твердженням А. Животка. "живі думки В. Шашкевича. що

були підхоплені молоддю, прийнялися й серед старшого громадянства і

сприяли народженню 1868 р. товариства "Просвіта" у Львові"

244

.

Газета і справді зайняла войовничу позицію, спрямовану проти

москвофілів, і в цьому виправдала сподівання графа А. Голуховського. Але

не менш рішуче виступила вона і проти польський претензій на Східну

Галичину. Це було те. чого А. Голуховськпй не передбачав і з чим

примиритися не міг.Якийсь час він очікував, що редактор і його спільники

отямляться, але цього не сталося. Годі він відвернувся від газети. Вона

зазнала кількох конфіскацій за публікацію антиурядових матеріалів і

невдовзі припинила своє існу вання. Усього вийшло 75 її чисел.

Урок віщання газети "Русь" полягав у тому, що в черговий раз спроба

поляків узяти під свій контроль у країнське періодичне віщання, на цей раз

народовського напрямку, провалилася. Серед українців не знайшлося

охочих до солодкого жіптя зрадника. Ф. Заревич і компанія використали

урядове польське фінансування для проведення своєї народовської

політики і досяглії успіхів у цьому.

У цілому ж початковий період народовської журналістики, із газел ами

й журналами "Вечерниці". "Мета", "Нива", "Русалка", "Русь", слід

розглядати як вдалу підготовку, репетицію перед запровадженням більш

поважних інформаційних проектів.

Оцінюючи пізніше причини короткочасного життя перших

народовських віщань. В. М. ІІГашкевич вказував на дві обставини їхнього

занепаду: внутрішню і зовнішню. Перша полягала в тому , що серед своїх

людей не було послідовності й одностайності, співробітники виявляли

зневіру у своїй же справі, заздрили один одному, несправедливо

критикували колег, переходили в критиці з справи на особи, не соромилися

зачіпати приватне життя. Друга полягала в активному опорі

народовському рухові ще потужної тоді партії москвофілів, які

справедливо побачили в новому напрямкові конкурентів. "Слово"

розгорнуло пропагандистську кампанію, спрямовану проти "Вечерниць".

Москвофілим їздили по селах і "нечувані річі розпускали о нас", писав В.

:і1Жнвотко Аркадій. Історія української преси. - К.. 1999. - С. 132.

333М. Шашкевич. доводячи згубність спрямованості "Вечерниць". Безсовісна

агітація підірвала довір'я до часопису, спричинила відплив передплатників

і закриття часопису. У таких умовах виходили і "Мета", і Нива", і

"Русалка" і навіть "Правда" початкового періоду своєї історії"

4>

.

Проте, незважаючи на короткий вік народовських періодичних видань

1862-1867 років, у цілому значення цього періоду важко переоцінити. Воно

полягало в тому, що за цей час

1) були випробувані зразки загальних ("Вечерннці"), літературних

("Нива". "Русалка") і політичних ("Мета" другого періоду. "Русь")

періодичних видань:

2) галицькому читачеві був поданий повний дайджест найкращих

українських матеріалів з окремих книжок та газет і журналів, що

видавалися в Росії:

3) були вичерпані можливості працювати на передруках творів з

підросійської України і здійснено перехід до праці виключно з

першодруками:

4) встановився контакт для спільної праці в галицьких часописах

авторів з австрійської (Ю. Федькович. Ф. Заревич. К. Климкович та ін.) та

російської (О. Кониськин, М. Старицький, П. Куліш та ін.) У країни;

5) вироблялася єдина українська літературна мова, здібна

обслуговувати як художню літературу, гак і літерату рну критику, а також

гуманітарну й навіть природничу науку:

6) вироблявся єдиний український правопис.

Усе це дозволяє тракту вати розглянуті віщання як такі, що підготу вали

наступне піднесення української журналістики в Галичині, заклали

підвалини її дальшого розвилку. Ознакою цього піднесення й головним

часописом другого періоду в історії народовської журналістики став

журнал "Правда", якому вже судилося довге життя й доля довготривалого

інформаційного проекту .

Михайли І.Л.

245

[Шашкевич В. М.] Мости великі // Основа. - 1970. - 6 жовтня. Стаття

розміщена в рубриці "Дописи", опублікована без підпису і заголовка: "Мости

великі" - перші її слова, що розшифровуються науковцями як псевдонім В. М.

Шашкевнча.

ччлІсторія української журналістики XIX століття

Розділ шостий

Журнал "Правда"

Заснування журналу "Правда", періодичність, редактори, загальна

хирактериспшка програми. Участь у видання П. Куліша та його твори в

часописі Ю. Фсдькович у "Правді". І. Нечуй-Левицький як провідний автор

журналу. Публіцистика nui літературна критика в "Правді" першого

періоду. Перша перерва у виданні журналу та вихід газепш "Основа"у цей

час. І. Нечуй-Левииький, Ф. Духінський, В. Шашкевич в газеті "Основа".

Другий період в історії журналу. Художня література на сторінках

часопису: І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, О. Стороженко, І. Франко, В.

Барвінський. Переклади М. Старицького, С. Руданського, І. Франка. Наукові,

літературно-критичні й публіцистичні праці М. Драгоманова, І. Бішка, І.

Нечуя-Левицького, О. Тер.лецького, В. Барвінського. Друга перерва у виданні

журналу. "Нова ера" як явище політичного життя Галичини початку 1890-х

років: програма та лідери напрямку. Характер журналу "Правда"у третій

період його історії. Причини занепаду. Значення журналу.

Журнал "Правда" став першим довготривалим проектом, реатізова-

ннм галицькими народовцями. Вш видавався з перервами у І867-І898 роках.

.Як і кожне видання, що довго триває в часі, воно несло на собі його відбиток

і еволюціонувало разом з тією спільнотою, від імені якої воно видавалося.

Свою назву журнал дістав від Шевченковпх слів, що як епіграф, були

успадковані від жу рналу "Мета": "В своїй хаті своя правда і сила і воля!" З

цих поетичних рядків і бралися слово "Правда", у значенні - "Своя правда",

тобто своя українська національна ідея. Заснований як літературно-наукове

віщання, часопис надавав свої сторінки для широкої хроніки, представлення

політичних матеріалів, дискусій з питань сучасного суспільного життя.

Попри все розмаїття предстаалених на його сторінках ідей і напрямків

народовства як на головні його ідейні засади слід вказати на те. що він мав

у країнське патріотичне спряму вання в найширшому значенні цього слова,

відстоював ідею української окремішності. право українців на свою освіту,

культуру, політичну автономію. Друкувалися в ньому автори різної

орієнтації, що створювало симпатичний і дтя сучасного читача плюралізм

думок. А надання трибуни для критики народовської ідеології та

практичної політики послужило тією необхідною засадою, яка забезпечила

саморозвіггок і жу рналу і репрезентованого в ньому ідейного й політичного

напрямку. Варто висловити припу щення. що саме послідовно сповідуваний

плюралізм редакції, залучення до обговорення тактичних і старатегічних

питань широких кіл громадськості з російської України і австрійської

Галичини, сприяло довголіттю цього часопису.

Журнал став головним віщання другого періоду народовської

журналістики. Від попередніх часописів, які спинялися на кількох (чи в

кращому випадку кільканадцяти) номерах, виходили протягом кількох

місяців. "Правда" відзначалася відносною стабільністю. Дві перерви

розрізали історію жу рналу на три періоди.