468Історія української журналістики XIX століття

Художній світ повісті був заповнений не так зовнішніми подіями, як

внутрішніми. їх складати описи почувань і роздумів Натаїки над життям,

своїм становищем, прочитаними книжками, ідеями жіночого визволення.

Стабільність зовнішнього світу, його усталеність і непорушність контрастува­

ли з внутрішнім зростанням героїні, змаганням її за чистоту аласної душі,

боротьбою за відстоювання свого права лишитися собою. Наталка перемага­

ла буденний обивательський світ рослинного існування, виходила пере­

можницею у найбільш тяжкій, бо невидимій, війні узвичаєного людського

життя свого середовища, зуміла піднятися над ним, вирватися з нього.

"Царівна" - це був знаменитий твір, який разом з драмою Лесі

Українки "Блакитна троянда" і поетичною книжкою Івана Франка "Зів'яле

листя", що з'явилися того ж 1896 року, ознаменував появу нової якості в

усій у країнській літературі - модернізму.

О. Кобилянська ще надрукувала в "Буковині" оповідання "Некультур­

на" (1897. 18-28 серпня). "Покора" (1898, 3 літня). Особливо прикметне пер­

ше з них. Образ буковинської українки Параски створений письменницею у

звичній для себе манері - безподієвого портрета, у якому за допомогою

прямої мови героїні відтворено її характер. Параска постає як дитя природи,

яке живе з нею одним життям, вона не має освіти, "некультурна", як свідчить

заголовок, але вона має дещо більше: гармонію із навколишнім світом, яка є

джерелом її внутрішнього спокою і почуття щастя, з яким вона живе. їй

багато чого бракує: вона вдова, у неї' немає дітей, вона цілком самотня, - але

сприйняття подій свого життя як Божої волі, відчуття богоприсутності в світі

дає їй можливість не нарікати на долю, а відчувати "веселощі серця", про

необхідність яких для щастя говорив ще Г. Сковорода.

Деякі інші твори О. Кобилянської так само, як і Є. Ярошинської. Були

опубліковані в додатках до "Буковини".

У цілому ж буковинська преса стала для О. Кобилянської плацдармом

піднесення її таланту. Тут вона відбулася як всеукраїнське явище, була

помічена критикою. Зі створенням "Літературно-наукового вісника" вона

стала провідною авторкою цього журналу. Нова якість, принесена О.

Кобилянською в українську літературу, згодом здобула визначення як

модернізм. Його провідні риси в творчості письменниці - це вихід за межі

тематики селянської, з народного життя; невдоволеність соціальними

відповідями у питанні походження суспільного зла і пошук його в людській

природі; перехід у поетиці від подієвих до демонстраційних конфліктів,

завдання яких полягало в тому, щоб подати виразний портрет героя,

перенести дію із зовнішнього сюжету у внутрішній.

Цілий етап в історії газети "Буковина" склало співробітництво в ній

Осипа Маковея (1867-1925) - відомого поета й письменника, а ще більше -

видатного журналіста. Закінчивши в 1893 році філософській факультет

Львівського університету , він присвятив себе журналістській і письменницькій

діяльності. Після смерті С. Дашкевича його особисто запросив редагувати

"Буковину" тодішній її аласшік С. Смаль-Стоцький. На жаль, у нашій науці

поки що відсутні дослідження, присвячені журналістській праці українськихдіячів. А тим часом І «Оранко. М. Драгоманов. М.. Пааднк. О. Маковей були

передусім журналістами, а вже потім письменниками: і їхня художня

творічість стає зрозумілою в контексті їхніх журналісльських зацікавлень і

праці. О. Маковеп був першим в українській журналістиці професійніш

фелы гонісіохі: причому федьєгоністохі не від розсудкового усвідомлення

потреби в ньому жанрі, а від природних нахилів до сатиричної творчості.

Це особливо виразно поміїно в поезії О. Маковея. оскільки вона

становить таку і алузь творчості, яка хіаг найменший зв'язок з ужитковішії

завданнями. Аде поезія О. Маковея в "Букровннг хіає виразно окреслений

нарисовий і навіть фельєтонний дискурс. Серед численних віршованих

творів О. Маковея. опублікованих в "Буковині". Поетові" (1

р

95. 23

і ру дня). " Божі дурні" (І89(і. 29 листопада). "Ду мка" ("Ти. гріхтка музика,

заірай хіені дико...") (1896. 9 жовтня), циклів "Сухі і глухі" (1896. 24 і рудня).

Подорож до Києва" (1897. 11-16 листопада) найбільш характерним під

цим кутохі зору є останній і вір.

У ньохіу описана реальна історична подія - О. Маковей і справді

здійснив поїздку до Києва у вересні 1897 року, а повернувшись у Чернівці

написав подорожній нарис. Але. буду чи поетом, створив його у віршах.

Київ зображений тут не звичайним губернським хйсгохі Росії, а як серце

України. її історична столиця, до якої тягнуться духікахш українці

Буковини й Галичини. Цикл складається з віршів, присвячених пам'ятним

хіісцяхі Києва: "У Лаврі". "С'ахісон". "На Лисій Горі", "У Миколи

Лисенка". Тут важлива не точність опису, а коментар поета, думки, які

будять у ньохіу спостереження.

Описуючії Києво-Печерську Лавру, поет пов'язує з нею політично

актуальну проблематику. звертаючись до свої улюбленої Ідеї внкритгя

українського індивідуалізму, інертності до громадських справ. Образ

печери, у яку від світу ховається пустельник, набув під перохі О. Маковея

значення символу українського життя. Про неї час від часу хіріє і сахі

редактор, що пише роками і ніяк не нагодує своїми творахш іазету

"страшну ненажеру".

Печери вже здавна на Руси були,

і ніші у нас їх багато:

в них криється Русин від світа-людей

і хіолиться Богу завзято.

В часи допотопні жив Русії не сахі.

В печері хіав жінку і діти:

в часи християнські уже зрозумів,

що лучче сахюхіу сидіти.

І ліз у печеру. тахі їв корінці,

і пив із криниці лиш воду,

та духіав: "Нехіа. як в печері жігпя.

найпаче для руського роду!"

Михайи .Л.

Д70Історія української журналістики XIX століття

Тепер люди живуть не в печерах, але за печеру править кожному ного

хата. Замкнувшись у ній. господар забуває про весь світ і якусь бідну

Україну. Доскакує найвищих чинів гой. хто найменше дбає про неї. Гак

віршований подорожній нарис перетворився на злободенніш, дошку льний

фельєтон. наснажений проблематикою сьогоднішньої о дня

V цілому на сторінках ' Буковини Маковей опублікував понад 130

власних творів (нарисів, стетей. фейлетонів)......... Серед них не тільки одно­

денки. яким судилося загинути разохі з черговихі числом газети, але її твори,

що увійшли до скарбниці ду ховних надбань нашого народу . О. Маковей вів у

газеті віщії "З життя". V ньому як підрозділи цієї рубрики й були вперше

надру ковані фейлетони "Казка про Невдоволеного Русина" (первісна назва

"Преферанс і казка про Невдоволеного Русина". 1895. № ЗО). "Виклад про

крахіниці (Після стенографічних записок)" (Первісна назва "Виклад для селян

про крахіннці (після стенографічних записок)", 1895. № 145).

V першо.му творі втілено знаковий образ українця, що досяг високого

становища в житті, вивчився в університеті, оженився, став адвокатохі і

патріотохі. але тільки себе вважав мудрим, а відтак зневажав усіх інших

у країнських діячів. їхні заходи й критикував учинки. Він став депутатом,

але й тоді залишився Невоводенпхі Русинохі і не приніс ніякої корнеті

своєхіу народові.

У другохіу фейлетоні внехііяно беззмістовні промови послів у сеймі,

якихі байдуже про що говорити, от хоч би й про крахіниці. аби лише

забрати голос. ГІро.мовець висвітлює теми: крахіниці і всесвітня історія,

крахіниці і Київська Ру сь, вплив крахіниць на побожність і хіоральність

народу , але жодної корисної духіки в цій промові не хіістнться.

До цих творів прихіикає фейлетон "Як я продавав свої новели"

(первісна назва "Як я віщавав і продавав свої новели". 1895. № 95), де так

сахю розробляється улюблена О. Маковеєхі тема: відсутності в галицьких

у країнців снаги до громадського життя. Автор віщає аласним коштом свої

новели, сподіваючись, що на 800 тис. пись.менних русинів знайдеться 500,

охочих прочитати його новели, але такі не віднаходяться. Навіть за

подаровані примірники далеко не всі подякували йому.

О. Маковей був першим професійним фельєтоністом. Його сатирична

творчість збагачу вала у країнську літературу новіш поглядом на світ. Він

підніс значення газетного фельєтону до повноцінного літерату рного жанру,

досяг у ньому .мистецтва узагальнення, проникнення вглиб негативних

явищ. Висхйювання їх допомагало українській спільноті долати свою

обхіеженість. виводило на вищий рівень політичного й культурного життя.

Виконував О. Маковей у газеті й чорнову роботу, за яку можна вважати

принагідні твори. За приклад тут хюже правити різдвяна новета. "Мій

прапрадід (Із записок професора). Фантазія" (1895. 23 грудня). Заснувши

перед Різдвохі. гаїсьхіенннк зустрівся уві сні з своїм прапрадідом, чий

Днсак Ф. Маковей Осип // Українська журналістка в іменах / За ред. М. М.

Романюка. - Львів. 1994. - Внп. 1. - С. 124.

471Михайин .Л.

родовід вішчав за архівними книгами. Стародавній родич відвіз нащадка в

свою родину

-

, перезнайомив з усіма її членами. Автор отримав настанову

прожити своє життя так, щоб між датами народження і смерті в біографії

стояла не лише риска, але й значні вчинки, корисні для свого народу.

Освоївшись з творами малого жанру, О. Маковей приступив до

створенння ширших художніх полотен. З них найбільш прикметні повісті

"Клопоти Савчихи. Оповідання з маломіського життя" (1896, 22-27, 31

січня; 1897, 1, 3 лютого) і "Залісся" (1897, №№33-37, 41-53, 55-62, 69-78, 88­

103, 105-106, 108-110).

Перша повість ще затримує в собі стихію комічного. Катерина

Савчиха, будь-що-будь заповзялася вивчити свого сина Михася на пана,

щоб він був або ксьондзом, або професором, або адвокатом. Її родич

Микола Стронський, що вже сам вивчився на професора, пояснює їй, що

Михась не має здібностей до навчання, лінивий до науки, що в

чотирнадцять років пізно починати вчитися. Але Савчиха переконана, що

справа освіти вирішується не талантом, а грошима, вона вважає, що треба

просто краще заплатити професорам і ті зроблять дія Михася гарне

свідотство. У відповідності з материним бажанняхі навчання починається,

але безуспішно: Михась раз у раз тікає зі школи додому. Комізм ситуації

посилюється і тим, що Михась має в руках батькове ремесло: різника; він

майстер відгодувати кабанця, якші дасть прибутку на сто ринських. Бути б

і йому різником, так мати захотіла зробити з нього конче пана. Має

Катерина сестру Дутчиху. Та теж за прикладом Савчихи віддала свого сина

Андруся до школи, і він став учитися добре, з охотою. Діти стали причиною

сварки між родичами. Через ланцюжок комічних пригод автор приводив

сестер до примирення: Савчиха переконалася, що людську .природу не

переробиш згідно зі своїм бажанням; якщо дитина не має нахилу до

навчання, то годі її примусити до того.

"Залісся" є найбільшим і найвидатнішим епічніш твором О. Маковея.

Його художня вартість значно перевищує те місце, яке він займає в історії

українського письменства. Широка епічна картина життя галицького села в