2. Концепція героя в Шевченка, за м. Драгомановим. Так само з тих же

причин не відповідає соціалістичній ідеології: він не показує людину

продуктом суспільних відносин. "Кому звісне повістярство російське 40-х

років (Нестроєв- удрявцев. Сто Один. Іскандер. Достоєвський і т. ін). ті

знають, писав він. що з європейських соціалістичних думок найбільше

запала їм думка Роберта Оуена. що людина цілком не винна в тому, чим

вона стала й що робить, бо вона стає такою чи іншою дякуючи тому грунту,

на якому зросла, й тим порядкам, при яких живе. [...] Шевченкові ж ця нова

думка була цілком невідома. Він усе по-старому судив та карав людей і

навіть \'се хотів "перелякати пекло та здивувати Данта старого нашими

магнатами и полупанками

Так. неможливо уявити Шевченка, який би не засудив "незвичайні

злочинства панські" на тій підставі, що цей пан - продукт свого, панського

виховання: він писав про них з ненавистю і викликав такі ж почуття в

читачів. Ного серце завжди сповнене любов'ю до знедолених, які гідні

кращої долі, а не є простою сумою доданків обставин, у яких виростали.

Шевченко справді підносив людську особистість і на неї. а не на суспільні

обставини покладав провину за людські й панські вчинки.

3. У творчості Шевченка М. Драгоманов побачив міцні коріння

релігійної свідомості. За ного думкою, соціалізм це наука, яка нищить

віру в Бога. Більше того, він вважав, що "попівство було першою бітою.

панською працею, яка виділилася із спільного мужицтва . Тоото поди

праці розпочався з відділення від фізичної, чорної, праці діяльності

інтелекту альної, праці священиків. Потім вони приставати до тих. хто мав

аладу. Тому вільнодумство в Європі піднялося проти попівства й церкви.

4Г

Там само. - С. 353.

438

Там само. - С. 357.

439

Там само. - С. 359.

625Але в Шевченка концепція людини наскрізь релігійна. Його образ

світу це ніякий не раціоналізм, а ідеалізм. Він до кінця жпзтя залишився

"біблійцем". "Ті всі противухристиянські й навіть безбожні слова й

картини, на які показує найї товариш (Ф. Вовк. - І. М). - то тільки або

виклики досади гарячого чоловіка, який не бачить обіцяної Богом правди

на землі, аоо вільнодумне кощунство, аоо смілі замахи поета’'

4. Шевченко не був соціалістом ще й тому, що не відобразив у своїй

творчості тему нерівності в сім'ї, жіночої емансипації, дитячої неволі. "Він

не спинив своєї думки на неволі дітей у батьків", - відзначив публіцист і

сумує з приводу того, що "і досі дітська неволя майже зовсім не зачеплена

українським письменством”

М. Драгоманов не задумується, чого такої теми, якої б йому,

соціалістові, хотілося, немає в українській літературі. А її немає тому, що

таких відносин немає в житті. Він з упертістю, вартою кращого

застосування, твердить: такого, як у сім'ї московській, немає, "а своє

самодурство все-таки є'"442

. Його мусив би зобразити Шевченко, якби був

соціаіістом. але обмину в цю тему, а відтак він не соціаліст.

5. Найпрогресивніший Шевченко в думках про волю в державі й

Громаді, вважав М. Драгоманов. Але помилиться той, хто подумав, що

публіцист, нарешті, похвалив Кобзаря. Ні. адже "кобзар виступає тільки

прихильником своєї країни, породи, мови"443

, отже він не інтернаціоналіст.

Йому дорога "воля своєї породи й країни, воля національна й державна"444

.

Він ставить свою породу вище всіх і пише "нема на світі України, немає

другого Дніпра". У його творах не знайдемо, як же нам бути з .ляхами.

"Живучи серед москалів-солдатиків, таких же мужиків, таких же

невільників, як і сам. Шевченко не дав нам ні одної картинки доброго серця

цього "москаля"445

. Тому "ми ніяк не згодимось. - заявив М. Драгоманов.

- щоб Шевченко був соціалістом"446

.

6. Шевченко бачить неправильну картину майбутнього, запевняє соціа­

ліст М. Драгоманов. Замість спільної праці, asociation, він показує окрему

сім'ю, а не спілку або громаду. У вірші "Сон" ("На панщині пшеницю жала")

він втілює свій ідеал майбутнього - окрему родину, що працює ж на своєму

(не усуспільненому) лану. Це не су місне з соціалістичним світоглядом.

7. Шевченко не тільки не соціаліст; але й не революціонер. Революцій­

ний світогляд заснований на ясній думці про поступ в історії, революціонер

працює на цей поступ, наближає його своїми діями. Шевченко ж не мав

уявлення про посту п в історії. Тому й не міг бути революціонером.

440

ТаМ само. - С. 360.

441

Там само. - С. 363.

442

Там само.

445

Там само. - С. 365.

444

Там само. - С. 366.

445

Там само. - С. 371.

446

Там само. - С. 372.

Михайн .Л.Історія української журналістики XIX століття

На цьому вичерпалася аргументація М. Драгоманова. Завершуючи

опнс світогляду Шевченка, він втішає прихильників Кобзаря: що ж

поробиш, таким його зробили обставини, нарікати ні на кого.

Перейшовши до розгляду поетики. М. Драгоманов т>т так само залишив

чимало "перлин". "Більша половина поем Шевченка ("Гайдамаки". "Відь­

ма". "Сотник", "Неофіти") дуже не оброблені. - нарікає публіцист. - Багато в

нього таких же необроблених і ліричних дум. і пісень, а також посланій'"44

.

Далі більше: "іноді виходять у Шевченка речі, які просто противно читати

всякому чоловікові й з літературним образувапням, і з простим смаком"448

.

Гідний цих спостережень і висновок: "От через це все "Кобзар" увесь,

як він є, не може стати книгою ні цілком народно^ ні такою, яка б цілком

служила проповіді нової правди між народом ”

На щастя, час підтвердив, що оцінка М. Драгомановнм творчості

Шевченка виявилася наскрізь фальшивою. Вірним і ній було лише одне -

початкова теза: Шевченко і справді не соціаліст. Решта, уся аргу ментація і

всі зау важення відзначалися безглуздям і нерозумінням природи художньої

творчості, яке раз у раз виявляв М. Драгоманов. Він. а не футуристи на чолі

з М. Семенком. був піонером у спробі зіпхнути Шевченка з пароплава

сучасності. Не вийшло, український корабель поплив далі... з Шевченком.

Зусилля М. Драгоманова виявилися марними.

Третій розділ праці "Шевченко, українофіли і соціалізм" проливає світло

на джерела драгоманівського сгаалення до Великого Кобзаря і пророка Ук­

раїни. Таким джерелом є перебування публіциста в просторі російської куль­

тури. критеріями і художніми смаками якої він вимірював вартість Шевченка.

Російська літерату ра почалася тоді, коли В. Бєлінський, незважаючи на

наявність Пушкіна, сказав, що її немає. '"Пора вже, - запевняв М.

Драгоманов, - щоб хто-небудь справив подібну службу й українському

письменству з Шевченком"450

. Але якщо в Бєлінського заява про відсутність

літератури суміщалася з розумінням величі Пушкіна, а засадничо виходила

з думки, що один письменник не творить літератури, то в М. Драгоманова

вона грунтувалася на цілковитому нерозуміння Шевченка й приниженні

його значення. Інакше й не могло бути за умов перебування критика в

російському культурному полі. Він цілком поважно твердив, що гуртові

раціоналістів і громадівців у Галичині "помогла піднятись більше невеличка

повість Г. И. Із "Отечественных записок" про диякона [. .і та кілька розділів

із "Что делать?" Чернпшевського, ніж увесь "Кобзар"4"' . І далі: "Кобзар"

багато в чому є зерно, яке перележало в коморі й не послужило як слід і в

свій час, коли було свіже, а тепер уже мало на віщо й годиться'"452

.

447

Там само

448

Там само

449

Там само

450

Там само

451

Там само

452

Там само.

С. 396. .

С. 397.

С. 398 - 399.

С. 400.

С. 40І - 402.

С. 402.

627Михай.іии І.Л.

Це сталося тому, повертається до своєї улюбленої думки М.

Драгоманов, що Росія відстала країна і Шевченкові нізвідки було

набратися передових ідей. Незважаючи на своє попереднє твердження, що

"наука ще не вміє показати, що таке справді дух якої-небудь породи

людської"'

1л

', він намагається встановити саме властивості російського

національного характеру, причому йде саме тим шляхом, яким йшов М.

Костомаров у праці "Дві руські народності", тобто від географії як

вирішального чинника формування психічного обличчя нації до історії як

рухомої географії.

Найважливіша географічна ознака Росії - її величина, а статистична

відмінність - мала густота населення. Це спричинилося до її господарської

відсталості, а дикі татари додані сили московському царству в здійсненні

місії збирача земель руських. "Так не тільки Московщина даіеко одстала

од Європи, - писав далі публіцист, а ще стаїось так. що ні один із ступнів

зросту громадського, який вона проходила, не дав громаді майже нічого

того, що ті сту пні давані в Європі: аристократія не даіа рицарської честі й

духа непідлеглості, церква ні зерна звички до науки й твердої совісті,

царство - рівності й волі кріпацької""

454

. От у таких умовах із 1830-х років (?)

у Росії з'явився соціалізм. Був він покручем. як усе європейське, що

прищеплюється в Росії. "Дійшло до того, запевняє М. Драгоманов, - що

тепер, після всього писаного про соціалізм на московській мові од часів

Герцена й Огарьова, ледве чи не треба в Московщині наново починати

розмову про те. що таке справді соціалізм такий, який є він у Європі"

455

.

.Якщо Росія відстала від Європи, то Україна відстата від Росії, через це

справа соціалізму в Україні ще гірша. Тим паче, що для соціалізму тут

немає соціального грунту. М. Драгоманов посилається на одноденний

перепис населення, проведений у Києві 2 березня 1874 року Південно-

західним відділом Російського імператорського географічного товариства.

Міське населення поросійщене. з цифрами в руках доводить публіцист.

Існує загроза відриву міст від органічного українського простору,

небезпека "розділитись городам і селам на Україні на дві, чи три, чи чотири

породи"

456

. Тому завданням українських соціалістів є збереїтн цілість

України, для цього потрібно "задержати українську мову й думку"

45

. Це

можна зробити за допомогою письменства й школи. "Треба, щоб

українець, коли він схоче розширити свої думки, міг зробити це за поміччю

української книги, інакше він або зостанеться таким, як і був. або

візьметься до чужого, хоч із стратою часу і з перернвом ніггок. які в'яжуть

його зі своїми. Вже ятя цієї страти часу й цього перернву хтось та мусить

постаратись, щоб український селянин, виходячи з теперішньої сільської

4" Там само. - С. 355.

454

Там само. - С. 408.

455

Там само. - С. 416.

456

Там само. - С. 423.

45

Там само.

628Історія української журналістики XIX століття

темноти, а надто переходячи в город, міг здобути собі всяку науку на

українській мові"458

.

У" Росії здійснення цього плану неможливе, зате в Галичині за нього

можна взятися вже зараз. Це п повинно стати найпершим ступенем праці

і ромадівсько-українськпх товариств. "Навіть два-три десятки поважно та

правдиво й вільно написаних книг про Україну, проповідував далі М.

Драгоманов. -- яка вона була, с й мусить бути, про Росію й інші слов'янські

країни, про громадські рухи в Європі з XVI ст.: ремісницький, державний,

розумовий, артистичний, а почастно про рух соціалістичний, а також книг,

які б давали хоч не широкий, та докладний образ новішого європейського

погляду на природу, й книг ремісничих ці кілька десятків книг, коли б

появитися незабаром, зробили б велике діло"45

''.

Програма була накреслена прекрасна. Можна було б сподіватися, іцо.

розуміючи потребу в українській книзі й маючи усі підстави для цього: і віль­

ний час. і широку гуманітарну освіту, і ерудицію, і українську друкарню, і не­

величке число співробітників. М. Драгоманов сам займеться створенням та­

ких книг. Де там! Він не залишив ні своєї історії У країни, ні історії української

літератури, ні історії революційних рухів у Європі, ні якоїсь іншої корисної

нау кової чи популярної праці. Вій усе житія тільки лаявся (полемізував) з

іншими, пояснював їм. що вони роблять не так і як це треба зробити ліпше.

Найкраще про вплив VI. Драгоманова на галицьку спільноту

висловився І. Франко в застосуванні до себе. У листі до А. Кримського віт