1876 Року в "Завізванні до передплати' (1876. № 12) редакція оголосила, що

приймає для свого часопису "річ живу мало* і великоруську''. Останню для

того, щоб дати її чистин взірець і "запобігти ненатуральній сумішці, яка

епідемічно начинає розширятися в Галичині".

-Як твір перехідного періоду журналу слід розглядати повість І. Франка

"ІІетрії і Довбу щуки", що під псевдонімом "Джеджалик" друкувалася в

журналі у продовж року (1875. №№ 19-24. 1876. №№ 1-7. 9-11, І З-І 5. 17-20)

Закроєний за типом авантюрного роману О. Дюма. твір був новаторським

для української прози. На укра'шеькохіу грунті розгорталася карколомна

боротьба. яку вели за Довбудневі скарби його нащадки Довбущуки з

нащадками його найближчого товариша Петрія. Олекса Довбуш не довірив

скарбу своєхіу родові, похитивши в ньохіу нахили до марнотратства, а

"

3

Лукич Василь. Спомини про Івана Франка I I Спогади про Івана Франка. -

Львів. 1997. - С. 62.

496Історія української журналістики XIX століття

заповів використати ного для піднесення свого рідного народу. У повісті

навіть на сюжетному рівні було багато суперечностей. Лишалося

незрозумілим, чому Олекса Довбуш сам не опікувався своїми скарбами, адже

І. Франко робив його живим столітнім дідом. Лишалося незрозумілим, чому

сам О. Довбуш не використав свої скарби для розвитку просвіти народу ,

піднесення його економічного становища, а переклав цей обов'язок на

ГІетріїв. Зовсім не вмотивованим у творі виглядала трансформація

Довбу шевого роду, у якому нащадки були перетворені на злих геніїв, здібних

тільки иа злочини, а Петрії. навпаки, тільки на дорбі справи. У дію були

включені й польська шляхта і евреїське купецтво. Усі тим чи іншихі способо.м

домагалися Довбушевнх грошей. Нарешті, одному з Довбущуків удалося

втерлися в довір'я до Андрія Петрія і заволодіти скарбами, але він у свою

чергу був вистежений Іванком, годованцехі старої Горпини Довбущучки,

який навів на братів військо. Брати загинули, а з ними пропав і слід скарбів.

Завершувалася повість зовсіхі за іншими жанровими законами:

тенденційного ідеологічного твору. Андрій ІІетрій зустрічався зі своїхіи

шкільннхш товаришами у Львові перед Народннхі дохюм. Він приводив із

собою... Олексу Довбуша. Ним виявився колишній Ісаак Бляйберг. Ще

малою дитиною ного у похіерлої хіатері забрав у свою корчхіу еврей і дав

своє прізвище, приховавши його справжнє походження, але таємниця

розкрилася, правда з'ясувалася. Заповіджене об'єднання Довбущуків і

Петріїв відбулося. Вони слоя л п на порозі великої праці для свого народу.

Не политі кров'ю Довбу шеві скарби, а щира праця патріотів мусить стати

підойхюю руського люду, забезпечити українське відродження в Галичині.

І. Франко сам критично ставився до цього твору, але не занедбав ного.

У 1913 році він. уже бу ду чи тяжко хворим, віщав другу редакцію повісті, де

не лише виправив мову, але й зхіінив фабулу, дав інше трактування подіяхі

і герояхі.

Поруч із "Петріяхш" в "Друзі" 1876 року друкувалася розтягтнута

слабка повість М. Вагішевича "Денис", а також "очерки н образки из

современной жизни" А. Долыпщького піл псевдоніхюхі "На-потехшг".

ІІредхіетом цих творів було життя сучасного галицького інтелігента, але

художній рівень відзначався примітивністю. Ні один, ні другий автор не

відзначався достатніхі рівнем літерату рного таланту. У липні 1876 року М.

ІІавлик сирнйхіав цю прозу, як перешкоду на шляху розвитку журналу.

"Друг". вилиться. зможе піти далі, писав він М. Даргохіанову, - лиш коби.

господи, скінчилися вже раз отготі "Потемки" та "Петрії""

9

.

Лідери журналу виразно відчували потребу перенести акценти в

діяльності жу рналу на іншу галузь творчості: публіцистику й літерату рну

критику. Довгі епічні твори займали велику площу в часописі й

у неможливлювалн оперативний відгук на події сучасності. Тохіу їхі

приділялася щораз то менша увага, вони витіснялися з журналу, натомість

розширявся відділ літературної критики з виразною дохіінантою

'•

9

Переписка М. Драгоманова з М. Гіавлнком. - Чернівці. 1910. - Т. 2. -С. 56.

497Михайин .Л.

публіцистичного дискурсу. "Письма для белетристики и науки"

кваліфікувалося тепер як "літературний журнал".

Першим кроком нового редакційного комітету стала публікація

другого листа М. Драгоманова. що вже три місяці лежав у редакційному

портфелі, жваво обговорювався в товаристві, але друкувати його редакція

не наважувалася. Лист мав назву "Україніцііна чи рутенщина?". Він був

опублікований 1 (13) березня 1876 року (№ 5). На вимогу М. Пааіпка текст

на цей раз не перекладали язичи м, а опубліку вали в оригіналі російською

мовою.

Обминувши особисті звину вачення. М. Драгоманов перевів дискусію в

констру ктивне русло. Зі сторінок студентського журналу він зверну вся до

молоді, поставивши перед нею головне питання, стосовно якого вона мала

зробити свій вибір: українщина чи рутенщина. Основні ідеї другого листа

можу ть бути предст авлені так: