116Історія української журналістики XIX століття

драматургічного доробку М. Костомарова. Драма "Переяславська ніч” і

сьогодні не позбулася свого акту ального зву чання, публікація такого твору

підносила й значення альманаху в цілому.

На відміну від драматичного твору, вірші М. Костомарова не

відзначалися ху дожньою довершеністю. Тут він опу бліку вав свої віршовані

переклади з Д.Г. Байрона (цикл "Єврейські співанки") та "Краледворського

рукопису”. Сам факт появи українською мовою творів не лише російської

чи польської, але й інших літератур, безперечно мав велике значення. Тим

більше, що М. Костомарову було чу же прагнення наблизити іншомовні

твори стилістично до котляревщини, як те помічаємо в П. Гулака-

Артемовського й почасти в Є. Гребінки. Але міра володіння українським

віршем у М. Костомарова була невисокою. Він дозволяв собі лексичні

помилки, неправильно вживав наголос, від чого псувався ритмічний лад

віршів, недбало римував. V цілому справедливо Павло Грабовськнй значно

пізніше писав про те, що наш славний історик М. Костомаров був

"невдалим поетом” Ієремією Галкою і писав "неможливими віршами”

91

.

Набутком віршової частини альманаху "Сніп” була публікація

"сатирицької поеми” Порфира Кореницького "Вечерннці”. талановитого

українського поета, від якого залишилося всього чотири твори, а за його

жіггтя з них друкувалося лише два. "Вечерниці”. найбільший твір П.

Кореницького. засвідчив його яскраве поетичне обдару вання, обізнаність в

у країнській літературі того часу. Його, безу мовно, слід вважати ще одним

представником котляревщини. але представником талановитим, здібним

успадкувати найкращі риси насліду ваного оригіналу.

У 1919 році в Харкові, у щойно заснованому видавництві "Рух”, вийшла

єдина книжка ГІ. Кореницького, куди були зібрані усі його твори. Вихід

книжки загаявся через економічну руїну. Обкладинка з колоритним

малюнком була виготовлена заздалегідь, ще 1918 року. Коли книжка

з'явилася на її обкладинці й титульному листі виявився різний текст випадок

не такий і рідкісний в українському книгодрукуванні. На обкладинці було

надруковано "Вечерниці та інші твори ГІ. Кореницького” (X.. 1918). а на

титульному листі - "П. Кореницький. Твори” (X.. 1919). Автор статті про П.

Кореницького в “УЛЕ” М. М. Павлюк подав ці два заголовки як назви двох

різних книжок

92

. Що ж. і таке буває, коли книжки не тримати в руках.

Але для дослідників ця книжка цікава не тільки тим, що зібрала докупи

всі твори забутого й маловідомого автора, але й тим, що передмову до неї

написав М. Ф. Сумцов. На його авторитетну думку ми й пошлемося,

відзначивши, що фактичний матеріал науковець узяв з статті ГІ.

Грабовського про П. Кореницького, що була опублікована в журналі

"Зоря” (1894. №6).

91

Невідома редакція статті Павла Грабовського про Порфирія Кореницького.

Передмова, публікація і примітки Є. Нахліка // Збірник Харківського історико-

філологічного товариства. - X., 1995. - Т. 5 (Нова серія). - С. 185.

92

Українська літературна енциклопедія. - К. 1990. - Т. 2. - С. 566.

117Михайлин І.Л.

Розглянувши твори поета, М. Ф. Сумцов помітив у них невдале

моралізаторство. “Слабенький філософ, Кореницький. яко поет, стоїть

високо, - відзначив науковець. - Його мова гостра, гнучка, барвиста.

Подекуди зустрічаються москалізми, яких чимало взагалі у слобідських

українських письменників, в тім числі у самого Квітки-Основ'яненка,

доброго знавця української мови.

“Вечорниці” Кореннцького в “Снопі” яскраво виділяються, як

найбільший і найкращий поетичний твір. Вірш ллється рухливим

струмочком, дзвінкий і прозорий. Вплив “Енеїди” Котляревського

очевидний; він відбився на куплетній формі вірша і на розмірі вірша, а далі

в самому змісті. Кореницький, слідуючи за Котляревським, впав у

псевдоклясичний шарж; він клика на допомогу собі Орфея. робить його

гультяєм-п’яничкою, бере у його бандуру, щоб самому грати на

вечорницях, взагалі кепкує і глузує з славетного поета”

93

. Пригоди бурсака

на вечорницях, з описом страв і напоїв, танців і молодіжних розваг,

жениханням оповідача до господарки, оспівуванням побаченого на

Орфеєвій кобзі, - усе це подавалося колоритно, барвисто, хоч і не

бездоганно, не без перебільшень.

У цілому ж думка М. Ф. Сумцова про “Вечерниці” як найбільший і

найкращий поетичний твір усього альманаху сприймається й сьогодні без

заперечень. Тим паче, що далі в книзі “Снопа” були представлені як автори

ціла родина Писаревських: батько Степан, син Петро і навіть матір Марта.

Попри плідний у кількісному відношенні доробок цієї родини, особливо

Петра, творів якого надруковано тут найбільше, художній рівень їхньої

поезії залишав бажати кращого.

Зате відкриттям альманаху став літературний дебют у ньому

малоплідного, але талановитого поета-романтика Михайла Петренка.

Свого часу Максим Рильський, розмірковуючи над кількісно невеликим

доробком іншого українського поета Володимира Самійленка, запитував:

“Хто визначив, скільки саме рядків має написати поет за своє життя? - і на

це непросте запитання відповів так: - Від французького поета Антуана

Арно перейшов у віки тільки одіш вірш про листок, що зірвався з дерева, -

і вде той вірш, котиться той листок у дальші віки... Спасибі й за те

Антуанові Арно, як спасибі безсмертному Грибоєдову за його єдине “Горе

від розуму” (хто знає інші, досить численні, твори Грибоєдова?) -

незрівнянно більше спасибі, ніж “другові” Грибоєдова Булгаріну за його

друковані стоси... ” (підкреслення М. Рильського. - І. М.)

94

.

Від М. Петренка залишилося біля двадцяти віршів, але його творчість

назавжди ввійшла в історію української літератури, а окремі вірші стали

народними піснями, причому складають активну частину репертуару, що

співається й нині. В альманасі “Сніп” були опубліковані вперше сім віршів

93Сумцов М. Порфирій Кореницький // Кореницький П. Твори. - X., 1919. - С. 6.

94

Рильський М. Т. Володимир Самійленко // Рильський М. Т. Зібр. творів: У 20

т. - К„ 1986. - Т. 12. -С.97. ,

118Історія української журналістики XIX століття

цього поета, між ннмн й ті. що вважаються сьогодні першорядною

класикою: “Дішлюсья на небо...”, “Вечірній дзвін”, “Туди мої очі...”

М. Петренко “посів своє, окреме місце в історії літератури”

95

, вважає

автор глибокої статті про його творчість Ю. В. Шевельов. У добу, яка

увійшла в історію під знаком Шевченкового генія, він наважився бути

інакшим, іти в літературі своєю стежкою. Романтизм Т. Шевченка

репрезентує всеукраїнця. потужну хвилю національної історіософії,

активізує минуле, щоб закликати до майбутнього. Романтизм М. Петренка

камерний, репрезентує приватного індивіда, який дуже загально висловлює

свої почуття» але тому вони й упізнаються багатьма читачами як свої

власні. В іншій праці Ю.В. Шевельов зазначає: думи Петренкові

"зосереджені в поетовій душі, воші плекають ідею приреченості людини,

людини універсальної і долі універсальної. Концепції національної

романтики тут протиставлено концепцію заглиблення до власної душі”

96

.

Для добірки віршів М. Петренка в альманасі “Сніп” був центральним

образ неба. Недарма пізніше він з кількох творів згодом сформує цикл під

такою назвою. Небо для М. Петренка - не просто місце, де кінчається влада

й суд людей, не існують соціальні стосунки, місце індивідуальної свободи й

волі, що протистоїть людському суспільству. Небо постає як символ вічної

краси й гармонії, царство Бога, а відтак і абсолютної справедливості. Там

панує “небесна музика”. Тому ліричний герой М. Петренка прагне

полинути туди, мріє про втечу від лихої сирітської долі під захист вічної

краси й Божої справедливості.

У кількох віршах - “Вечірній дзвін”, “Брови”, “Гей, Іване, пора...”,

“Туди мої очі... ” - розвивалася тема кохання. Але кохання сприймалося

поетом як ще одні кайдани (можливо, найтяжчі), які мають прикувати людину

до землі, суєти соціуму й розлучити з небом. У дотепному вірші “Брови”

парубок скаржиться на свою красу, яка робить його популярним серед дівчат.

Ох наскучила мені

Ся за брови плата -

Тільки з хати, тут гляди:

Де взялись дівчата! (с. 181)

Та ліричному герою не потрібне кохання, він наперед зрікається його.

Він обіцяє втекти від надокучливих дівчат, сховати від них свої чорні брови

- воші й виступають тут знаком краси людської. Натомість він прагне

присвятити себе красі небесній:

В небо ясне я влюблюсь.

Мов в тую дівчину;

Горем з вітром ПОДІЛЮСЬ

В буйную годину (с. 183).

95

Шерех Юрій. Інший романтик, інший романтизм // Шерех Юрій. Третя

сторожа. Література. Мистецтво. Ідеології. - Балтимор - Торонто, 1991. - С.ЗО.

96

Шерех Юрій. Критика поетичним словом // Шерех'Юрій. Пороги і Запоріжжя.

- X., 1998. -С. 9.

поМихайлин І.Л.

Недоступність неба, неможливість реалізувати свої романтичні мрії

призводить до страждань поета. Ному залишається шукати розради в

коханні. \ співчутті коханої дівчини. Про це вірш, який завершае добірку

М І Іетренка в ' Снопі”. ' Гуди мої очі. туди моя думка. Де ти живеш, Галю,

сердешна голубка” (с. 183). Тут би вже згодилися й чорні брови, щоб

привабил и байдужу до героя дівчину. Вона далеко, не знає про "люте горе”

хлопця. Марно він шукає порятунку в небі - "від його ж на мене недолею

віє' (с. 183). Небо перетворилося на перешкоду між поетом і коханою, яка

Закрилась від мене і небом, й горами.

А я тут зостався з горем та сльозами (с. 184).

Поел знов) в заключному вірші повернувся на землю, кохання здолало

пою й завдало людських страждань. Мрія завоювати небо, злетіти на нього

на орлиних крилах лишилася нездійсненою, у змаганні земного й небесного

перемогло земне. Так добірка віршів М. Петренка набувала циклічної

цілісності, провідні мотиви неба й кохання, пройшовши через різні щаблі

розвитку, виглядали логічно завершеними. Мовна й версифікаторська

культура М Петренка також виявлялася високою, у нього менше порушень

розміру й ритміки, навіть ніж у П. Кореницького, точні, хоч і не багаті

рими, стійко підтримується орієнтація на пісенну строфіку й стилістику.

Дебют М. Петренка в “Снопі” став справжнім відкриттям

талановитого поета, підніс значення й самого альманаху.

На завершення в ньому друкувалися твори самого упорядника О.

Корсуна. Він розподілив їх

-

за жанровими засадами на дві групи. Першу

складали "Українські повір'я”. Ця добірка сприймалася як продовження

першої і єдиної збірки поета, що вийшла друком у Харкові в 1839 році під

однойменною з циклом у “Снопі” назвою. Але на цей раз втручання цензури

істо то попсу вало роботу автора. М. Костомаров залишив свідчення про це в

‘Автобіографії”. “Самому видавцеві, - описував він участь в альманасі О.

Корсуна. належали віршовані оповідання. Узяті з народного вимислу про

ходіння Христа з апостолом Петром по світу і про різні пригоди, що

відбувалися з ними; оповідання передані вірно, але цензура не дозволила

друкувати імен Христа і апостола Петра, і Корсун змушений був замінити їх

іменами Білбога та Юрка”

9

. Не варто й говорити, що після таких випраалепь

оповідання втратили значну частішу свого змісту й привабливості.

Другу групу творів О. Кврсуна складав цикл під назвою “Вірші”. Тут

розміщу валися ліричні твори, в тому числі й перекладні - з чеського

фольклору. Вони істотно контрастували з попереднім циклом не лише за

жанровою, але й за стильовою домінантою: бурлескно-травестійна стихія

тут поступилася місцем романтизмові. Автор вдавався до складного

метафоричного мислення, будував свої вірші як розгорнуті метафори з

інтенсивним ліричним сюжетом, несподіваними поворотами думки. За

приклад цих властивостей може правити вірш “Блискавка”.

Костомаров Н. 11. Исторические произведения. Автобиография. - К.. 1990. -

С. 454.