8) М. Ьйорнстьєрне Бйорнсона та "Премудрий в'юн" (1886. № 15-16) н.

Садпікова-Щеріна. поетичні переклади віршів В. Гюго. Г. Гайне. Гв. Чеха.

Але найбільша частина праці І. Франка для "Зорі" була робота

журналіста. а не письменника. -Як історик літератури він опублікував тут

біографічні довідки про А. Свидницького. С. ІПеховпча. Б. Залеського. О.

Бодянського. Ю. Федьковича. Т. Шевченка. -Як літературний критик він

виступив з розглядом ".Альманаха жіночого". "Буковинського альманаху ".

"Календаря "Просвіти" на рік 1887". з повідомленнями про українські

матеріали в польських, російських та німецьких жу рналах. Як історик І

Франко написав для "Зорі" праці "Ювілей 300-літньої річниці Ставропігії".

407"До історії руської церкви з XVIII віку", "Пісня про знесення панщини",

"Причинок до історії 1848 року". Були предстаатені матеріали І. Франка в

розділах філософських і політичних матеріалів, у розділі етнографічному.

Через І. Франка до часопису надходило багато матеріалів. Так.

упродовж 1886 року в "Зорі" друкувався видатний твір української

літератури - роман А. Свидницького "Люборацькі" (№№ 1 -22). Родинна

хроніка, написана ще для "Основи", не встигла з'явігтися в ній своєчасно.

Публікація роману стала видатним учинком І. Франка. Глибоко

психологічний твір А. Свидницького був присвячений проблемам

денаціоналізації української родини у польському середовищі, зображав

руїну й спустошення в людських душах, до яких доводила людину втрата

зв'язку з питомим національним ґрунтом.

V журналі "Зоря" продовжували співробітничати Олена Пчілка. Давши

твори "Чад: святочне оповідання" (№ 3-5) та повість "Світло добра і любові"

(№№ 13-14-17). вірш "Пророк" (№ 2). Подавав твори під різноманітними

псевдонімами О. Кониський: оповідання "Отак були вскочили" (№№ 18-19).

вірш "Проповідь на горі" (№ 22). Величезним здобутком журналу стала

публікація перекладу Петра Ніщішського п'ятої пісні з Гомерової "Одіссеї"

під назвою "Одіссеєві плавники" (№ 21), а так само публікація невідомих

співомовок зі спадщини Ст. Руданьского, що подавалися цілий рік.

Дебютував у журналі Володимир Самійленко. опублікувавши тут під

псевдонімом В. Сивенький свої переспіви й оригінальні вірші.

Розпочав друкування в "Зорі" своєї епохальної праці "Коротка історія

литературы ^рускои" Ом. Огоновський. подачі якої з'яалялися в журналі

щономера. Його твір, що у книжковому варіанті побачив світ у 1889-1894

роках у чотирьої томах і шести книгах був першою історією української

літератури, що була написана українською мовою. В українській

літерату рній історіографії вислоалювалося багато претензій до цієї праці.

Написана на ґрунті філософії позитивізму, вона являла собою взірець

галицького причинкарства: автор зібрав великий фактичний матеріал, але

не пропонував його аналізу, віивився цілковито нездібним де творення

речей концептуатьних.

Проте на всі явища духовної праці слід дивитися історично. Для свого

часу, зокрема й у роки першодруку розділів "Історії" в "Зорі", це було

потрібне й величне наукове надбання. V ньому вперше був представлений

розвиток української літератури від зародження до новітніх явищ, зібрані

біографічні відомості про усіх визначніших українських письменників,

подано бібліографію української літератури, описано зміст творів. До

цього опису критиками висувалися найбільш істотні претензії. Часто Ом.

Огоновський вдавався до бу квального переказу сюжетів, усу ваючись від їх

літературознавчого аналізу. І все ж у некролозі "Професор Омелян

Огоновський" (1894) І. Франко, висловивши багато справедливих

претензій, прагнучи сумарної оцінки, назвав "Історію" "фундаментальним

ділом покійника", "котре помимо всіх його недостач довго ще лишиться

найвнднкшім пам'ятником його невтомної і совісної праці, а для вчених-

Михайлин 1.Л.

408Історія української журналістики XIX століття

спеціалістів буде багатим магазином відомостей про нашу літературу,

особливо новішу"*

44

.

і інших видатніших праць слід відзначити велику розвідку В.

Коцовського "Маркіян Шашкевпч і захйткн до історії народного

відродження русинів в Галичині" (№№ 1-15-16) та його "Причинки до

галицько-руської бібліографії перед 1848 роком" (№№ 13-14-17). Відділ

літературної критики підсилювали огляди Бориса Грінченка. що під

псевдонімом Б. Ві.іьхівський публікував гут цикл статей "Нові книжки

українські" (№№ 17. 22. 24). і Михайла Комарова (Комара) з Одеси, що

подавав цикл "Короткий огляд українських книжок за 1885 рік",

представивши протягом року одинадцять рецензій.

За кінець 1885 і 1886 рік (час співробітництва в жу рналі І. Франка) жур­

нал якісно зхіінився. здобу вши нове обличчя. Виробилася структура номера.

Кожне число відкривала пу блікація прозової літерату рної новинки. Це могла

бути подача оповідання чи нарису (оригінального чи перекладеного)

су часного Письменника. Далі подавалися архівні матеріали: співомовки Ст.

Руданського. розділи з роману "Люборацькі" А. Свидницького. ГІоліхі

вміщуватися вірші сучасних поетів. Якщо тексти були невеликі, то вони

розкидалися .між розділами. Далі друкувалися подачі з "Короткої історії

літератури ру ської" Охі. Огоновського, потім якийсь із творів В. Коцовського

з іст орії літерату ри. Наступний розділ складала літерату рна критика, де йшли

рецензії й огляди Б. Вільхівського або М. Комара. У кінці подавалися "Дрібні

вісті з літератури й науки", листування редакції з читачами, оголошення.

Провід Товариства імені Шевченка призначив у 1886 році редагу вати

"Зорю" Омеляна Кантівського (1855-1924). У продовж року він надруку вав

тут кілька невеликих статей з історії. За своє життя він написав шкільний

підручник з географії, був директором у країнської гімназії в Тернополі (1900­