601Мнхайлин іл.

торжество Омеляна. У цю урочисту мить він отримував нове призначення у

ще більш віддалене село, де селяни так само поки що чинять опір діяльності

школи. Твір був пройнятий все тією ж дидактичною метою: навчити читача

боротися за себе, за правду, відстоювати справедливість. Свої ідеї

письменник нав'язував, робив їх гїрозорими, доступними для читачів.

Певною мірою це стосувалося й поезії. Цикл "Сучасні образкн" (1896,

№ 1) об'єднував два вірші: "Коли почуєш, як в тиші нічній" і "Два панки

йдуть попри них", - і був присвячений темі еміграції. Першігіі вірш містив

узагальнену картину емігрантів, побачену на залізничному двірці.

Коли побачиш - не пероні десь

Людей, мов оселедців тих, набито,

Жінок, худих, блідих, аж серце рвесь.

Зів'ялих, мов побите градом жито.

Мужчин понурих і дітей дрібних

І купою брудні, старії фанти.

Навалені під ними і при них.

На лицях слід терпінь, надій марних.

Се - емігранти (с. 12).

Другий твір був віршованою замальовкою. Автор випадково підслухав

розмову двох панків, що йшли по зайнятому емігрантами перону. Один

панок зітхнув: "От бідацтво!" Другий відмовив йому: "Ні, то лайдацтво!"

Другий лаяв селян, що міняють рідний край на пшик. Перший вважав

процес еміграції неминучим, оскітьки батьківщина не піклується про них, а

лише дере з них шкуру. Юрба розлучила автора з цими панками. З усього

контексту творів у цій суперечці авторська позиція була близькою до

першого співрозмовника. І. Франко розумів об'єктивність тих обставин, що

штовхають русинів до еміграції, але й глибоко сумував над їхньою долею.

Як відхилення від загальної тенденції сприймалися опубліковані в

журналі вірші інтимної лірики, що увійшли згодом до "другого жмутка"

книжки віршів І. Франка "Зів'яле листя", що з'явилася в грудні 1896 року. У

"Жіггі і слові" І. Франко опублікував вірші "Сипле, сниле, сниле сніг...",

"Як віл в ярмі...", "Хочти не будеш цвіткою цвісти..." (1896. № 2): "Отеєтая

стежечка...", "Якби знав я чари". "Що щастя? Се ж ілюзія..." (1896. № 3).

Як виняток підтверджує правило, так і наявність цього циклу лише

підтвердила загальну політичну настанову при доборі художніх творі до

часопису. І. Франко міг опублікувати тут значно більше своїх віршів, а при

бажанні - і всю книжку, адже в ній усього шістдесят віршів. Він же обрав

для публікації найбільш нейтральні з шіх. Ліричний герой вже спізнав горе

нерозділеного кохання, але він тільки приходить до опанування думки: "З

тобою жить не доветось. Без тебе жить несила". Він ще не здогадується про

ті душевні тортури від байдужості коханої, які доведуть його до страти

свого життя. Саме політична домінанта журнату унеможливила появу в

ньому віршів "Зів'ялого листя" і І. Франко припинив їх друку вати.

Паралельно до поезій із "Зів'ялого листя" І. Франко друкує у "Житі і

слові" суголосну з ними драматичну поему Л. Старпцької "Сапфо" (1896,

ЄЛ9Історія української журналістики XIX століття

№№ 2-3). ІДе була перша спроба в драматургії в майбутньому відомої

письменниці Л. Старіщької-Черняхівської. доньки Михайла Старицького.

Драматичний етюд розкривав трагедію дівчини, що скоріша весь світ

своїми піснями про кохання, але не змогла підкорити серце коханого нею

Феона. У нього інша обраниця - Ерінна. Сапфо вияаляється безсилою

перед природою. Відчувши це. вона кидається у хвилі .моря. .Як і Франкові

любовні вірші, ця поема була відступом від правіша.

Посилення політичного дискурсу обумовило розширення присутності

в "Житі і слові" П. Грабовського, поета вузького тематичного діапазону ,

безбарвного ліричного героя, заклопотаного абстрактними гаслами

співчуття до знедоленого народу. У "Житі і слові" І. Франко друкує в цей

час три його цикли: "Із Сибіру" (1896. № 3, "Вчора і сьогодні" (1897, № 2)

"Невольницькі пісні" (1897, № 4). Ліричний герой жалівся у віршах на

"хворобу", яка виявлялася недугою духу, зневірою у майбутній перемозі.

Але він зайнявся самонавіюванням, переконав себе в тому, що не можна

коритися слабкості; і знову продовжив закликати:

Наперед до завзятого бою

За громадські і людські права.

Коли бути бажаєм собою,

Коли серце позор відчува!

Наперед до звершення замірів.

Що поклав дев'ятнадцятий вік;

Скиньмо владу катів-бузувірів.

Щоб людиною став чоловік! (1897. № 2, с, 107)

І так далі в дусі абстрактних категорій: людина, свобода, народ,

громадські та власні права. П. Грабовський міг би в своєму житті більше

нічого не писати, оскільки за межі цієї проблематики й подібного рівня

версифікації так ніколи й не вийшов. Такі вірші сучасного читача схильні

швидше спровокувати на пародію, ніж на співчу ття ліричному героєві.

У другому періоді історії журнату різко посилилася присутність Лесі

Українки, а те, що вона опублікувала тут продовження циклу

"Невольницькі пісні", розпочатого в часопису "Народ", свідчило про

спадковість цих органів радикальної партії.

Леся Українка тричі виступала в журналі "Житє і слово". У цей час тут

були опубліковані поема "Давня казка" (1896, № 6) і дві добірки віршів

0 897. № 1 і № 5-6).

"Давня казка" - хрестоматійний твір Лесі Українки про могутність

поетичного (й просто публічного) слова, яка вияаляється у взаємодії' графа

Бертольда і безіхіенного поета. Бертольд предстааляв аладу. йому служили

тисячі підданих і виконували його волю; він красивий і мужній, хоробріш воїн

1 безстрашний ватажок. Поет не лише позбавлений алади й будь-якого виливу

на неї, але й кволіш фізично, хвороба відібрала йому ноги, вш самостійно не

здужає покинути аласну хату. Але дивовижніш чішом до.ля Бертольда

вияаляється в руках поета. Без нього він не може завоювати серце коханої

дівчини. Без нього він не спроможний здолати ворога в далекохіу поході.

603Михайин .Л.

Скрізь його аіада виявляється безсилою. а перемаї ас поетове слово. Воно має

сі иг у привабіпп жіноче серце, запалиш воїнів до переможного бою. Слово,

виявляється, має справжню владу, а влада без слова демонструє своє безсилля.

Влада перемагала, поки на її боні було слово. Аж ось вони зайшли в супе­

речність. Бертольд на вершині слави став пригнічувати народ. І цього не міг

не помітиш поет, бо його слово завжди перебувало на боці справедливості.

Слово розпочало свою роботу над знищенням влади Бертольда. Спроби

графа купити слово виявитися марними. Не змігши скорити слово, він

вирішив знищити його творця поета. Ате народ помстнвся. скинувшії владу

ненависного графа. Леся Українка лишила розімкнупш фінал, вона не знала,

якою подією завершиш поему, адже вона відкрита вічний конфлікт влади и

публічного слова. Тому вона закінчила "давню казку", але не розпочала

"казку нову". Її мета досягнута і полягала вона у філософському опануванні

ідеї свободи слова, його могу тності, опозиційності до аладн.

Близька проблематика опрпявніїлася у першій добірці віршів, що

складалася з творів "На вічну пам'ять листочкові ". "Слово, чому ти не

твердая криця" і "Fiat пох!"

І Іісня. яка була настільки палкою, що спалила листочок паперу, де була

записана, є головною "героїнею" першого вірша. Слово є головним героєм

дру гого вірша. Твір трнмаєлься на поетичній паралелі слова і зброї. Поетка

виступає як зброяр, вона вигострює і виточує "зброю іскристу", але сама

через хворобу не може скористатися нею. Вона вішає її прп стіні Іншим на

втіху, на смуток мені". Вона чекає, коли прийдуть справжні вояки і візьмуть

на озброєння її зброю. "Вірш "слово, чому ти не твердая криця" дозволяє

припустити, що середньовічний поет з "Давньої казки" це алюзія на саму

авторку. тяжко хвору й фізично знесилену, але могутню духом і словом.

Вірш "Fiat пох!" (Хай бу де тьма!) теж побудований на поетичній парале­

лі: тьми і смерті. Тьма, проголошена богом, несе хаос, голод, злидні, жах. І Іід

перохі Лесі Українки це образ цілої політичної системи, що трихіається на

придушенні слова й людини. Тьхй вічно загрожу є Прометей. Він готовий що­

миті повсталлі. иробудіпліся в тисячах людей. Уже несила царю тьхш утриму­

вати свою владу . Йому доведеться придумати інше гасло: "Хай буде схіерть!"

Вірші Циклу подавали філософське осмислення гехш свободи, слова,

боротьби з техірявою. Розвиток цих філософських хютпвів хіістпла друга

добірка, що складалася з віршів "Грішниця". "О знаю я. багато ще

прохічпть..." і "Хвилина розпачу".

"Грішниця" була першою спробою Лесі Українки в галузі поетичної

драхіатургії. Текст хіістнв авторську частину , а потім у дусі байронічної

поехш передавав слово героям. їх було два: хвора і черниця. Хвора

сповідалася перед хюнашкою і пояснювала їй мотиви свого вчинку . Вона

заклала бохібу в хіури ворожого хііста. вибух пошкодив її осколком, а

ворогові шкоди не завдав. Її віддали на лікування в монастир, щоб потім,

коли вона оду жає, вчинити над нею суд і повісити. Мотив ненависті й

любові стає далі тихі стрижнем, навколо якого обертається діалог Героїнь.

Черниця вчить хвору христовій любові, радить їй каяття. Але хвора