1897) І "Процес проти 82" (10-21. 06 1897).

Таким чином, перетворення на щоденник дозволило іазеті розншріп п

інформаційні функції, більш глибоко відображати су часність, втру чатися в

щоденні справи, вимагати від урядових структу р реакції на свої виступи.

Посилення інформаційної діяльності не призвело, однак, до

послаблення публіцистичності, функції формування громадської думки.

Більше того, зростання періодичності дато змогу друкувати більші за

обсягом публіцистичні праці, вптив яких на суспільну свідомість був

істотним і поважним. Важливу роль газета відводила формуванню

історичної свідомості, вбачаючи у ній фундамент політичного світогляду.

Важливе місце займала в часописі історична публіцистика Ом.

1 Іартицького. зокрема його статті Гуни предки Русинів" (11-17. 05 1890).

"Де була європейська правотчипа Слов'ян?" (6-22. 06 1891). "Галичина й

Поділля в II віці по Хрпсті" (18-30. 11: 4-9. 12 1891). "Германські вптиви на

наш народ в III й IV віці по Хрпсті (22-30. 06 1892). "До історії перших

Рюрнковичів" (21-27. 01 1893). "Звідки пішла назва "Бойки"? (14. 15. 11

1894). "До розправи о "Бойках" (23. 11 1894).

І Іроїрамовою для "Діла" в першій частині другого періоду стата диску­

сія з О. Пипіним. який у журнаті "Вестник Европы" (1890. № 9) подав нега­

тивну рецензію на другий том праці Охі. Огоновського "Історія літерату ри

руської". Рецензія сгаїа фактом і галицького культурного життя, оскільки

була передрукована москвофільською газетою Червоная Русь" з купюрами.

чаїМихаи І.Л.

що посіпаю її негативний зміст. Знаменитий автор "Истории славянских

литератур'' на цен раз буъ уведеш пі в оману заголовком книжки, не помітив,

що слово "руської" написане з одні їм "с" у значенні украінськог'. Він паї юсів

на Ом. Огоновського. звинувапівши його в науковій несумлінності. Мовляв,

він частину хоче вщати за ціле, хатню писемність дія домашного вжитку

прагне увести в коло світових літератур і створіпи її історію. За О. І Іигіішім.

Ом. Огоновський написав історію неіснуючої літерату ри.

Р ікція "Діла" не забарилася. Спочатку сам Ом. Огоновський вмістив

тут працю "Моєму критикові: Відповідь А. Пипіну на йогу статтю "Особая

история русской литературы" (24-30. 11: 1. 12 1890). Він розбив

аргументацію А. Пнпіна цитатами з його власних наукових праць. В

"Історії слов'янських літератур" він сам визнавав і право кожного народу

на літературний розвиток, і існу вання у країнської літератури. А тепер, коли

ця література зросла настільки, що знадобилася її багаготомова історія, то

він заперечу є її наявність.

Особливо глибоко викрив наукову безгрунтовність О. ГІнпіна І.

Нечуй-Левнцький у праці "Українство на літературних позвах з

Московщиною", яка під псевдонімом "І. Баштовий" тридцять один номер

поспіль (20. 03-29. 04 1891) друку валася в газегі " Діло".

О. Пипін проповідує зліптя літератур, не визнає право української

літератури на вільний розвилок: тихі самим він підтримує російський

цварпзм і солідаризується з ним. відзначив І. Нечуй. Російський учений

дивується, чому це Львів слав центром творення української літератури.

Аде ж це сам царизм винен у тому, відповідає критик. Росія виперла центр

у країнського культурного руху за кордон, не давши стати ним ні Києву, ні

Харкову , ні Одесі. І. Нечуй вперше вказав на економічну вигоду для росіян

знищення українського слова. М. Некрасов нажив з редагування

"Современника" міліон. Але ж цей жу рнал передплачувався, здебільшого, в

українських губерніях, бо природа не визнає ваку уму ; на місце знищеного

свого запровадилося чуже слово.

Найважливіша ідея, яку розвинув І. Нечуй, сперта на ідеологію М.

Костомарова й І. Тена. Народ і його мова не є випадковими явищами. Вони

народжені землею, яку займає народ. Українців не можна асимілювати, бо

сама земля українська родить у країнців. Під цим кутом зору марними й

приреченими на поразку виглядають усі зусилля знищити українців,

оголосити, що їх немає.