510Історія української журналістики XIX століття

нього інтелігенція. Те. що в творчості Т. Шевченка с такі вірші, засвідчує,

що наш народ не такий вже й релігійний, як того хочеться його поводирям.

Від творів Т. Шевченка віє духом свободи, любові до знедоленої людини.

Цим він дорогий українцям.

Розгорнуту статтю під псевдонімом Ів. Сте...овь подав І.

Мандичевський. Вона називалася "Пипін про малоруське питання" (І877.

№№ 3-4-6) і являла собою реферат з праці російського вченого "Древний

период русской литературы и образованности". Власне автор обмежився

тим. що зібрав докупи все. що тут говорилося про Україну й сумлінно

переклав ці місця. З позиції О. Піпіна виходило, що українці - то давнє

населення Київської Русі, вони завжди жали на своїх питомих землях, а не

прийшли на них з-за Карпат після татаро-монгольської навали, як

намагалися тоді запевнити громадськість деякі російські псевдовчені.

20 Травня і877 року з'явилося останнє, шосте, число журналу "Друг",

датоване 23 травня. Сахіе тоді прибув до Львова з Женеви Еразхі

Кобилянський. Родом галицький поляк, він на той час був студентохі

Віденського університету і мав завдання транспортувати соціалістичну

літературу через австрійсько-російський кордон із закордонних центрів до

Перербурга. На цеп раз він знову мав при собі вантаж нелегальної

соціалістичної літератури. Зупинившись у готелі під ім'ям Станіслава

Барабаша. він два тижні жив у Львові, зустрічався з керівникахіи львівських

робітничих соціалістичних організацій. Він мав прн собі рекомендаційні

листи до різних осіб, але не віддавав їх.

Галицька поліція була на сторожі. Розпочалася Російсько-турецька

війна І877-І878 років, повз кордони Австрії рухалися російські війська.

Влада боялася, щоб ці війська не прнхопали Галичини або бодай не

викликали тут заворушень з боку хюсквофісьствуючнх русинів. Полякам

необхідно було зміцнити своє становище в Галичині, захитане від часу

національно-визвольного повстання І863 року, і довести центральному

урядові, що лише польська шляхта є надійним гарантохі підтрихікн

державних основ, а українці - то вороги Австрії. З першого ж дня за

Станіславом Барабашем був встаноалешш нагляд, кожен його крок у

Львові простежений. Коли він зібрався від'їздити, у нього був зроблений

трус, відібрані всі книжки й листи, а сам він заарештований.

На допитах він зізнався, що є соціалістом, веде соціаііфстнчну

пропаганду, але не в Австрії, а в Росії. Назвався він Мнхаалохі

Котх рницькпхі і заявив, що вже кілька разів перетинав кордон під цихі

іхіенехі. У нього знайшли листи М. Драгоманова до українських студентів.

Спочатку він заперечував своє знайохіство з ним. Але в одному листі са.м М.

Драгохіанов рекохіендував його адресатові як людину надійну, виховану на

російській літературі, приналежну до російського соціалістичного руху.

Поліція сприйняла його як ехіісара М. Драгоманова.

У М. Котурннцького знайшли чохіусь і досі на той час не віддані лнстп

М. Драгоманова до І. Мандичевського. М. Паалика. І. Франка. У них

йшлося про плани женевського соціаліста, "що були в смішній

41 1Миханлин 1.л.

диспропорції до спл і здібностей адресатів та до тої роботи, яку вони

повинні були робити наразі й поперед усього' "

6

. І. Франкові М.

Драгоманов віддавав наказ негайно їхати до С'игота. даті до Мункача

(Мукачева). потім до Унгвару (Ужгорода). у дорозі дотримуватися

конспірації, нічог о зайвого гіри собі не мати, ате зав'язувати знайомства з

молодими людьми, гімназистами, єднати їх навколо себе. І. Мандичевськпй

мав їхати до Києва, полагоджувати з намови М. Драгоманова якусь справу

з тамтешніми українофілами. У листах до поляків М. Драгоманов писав

про те. що вже зараз між соціалістами слід домовитися сфери впливу:

польський соціалізм у Польщі, руський на Русі, аби в українців не склатося

враження, що метою польських соціалістів є поновлення Польщі зразка