1893 Року, яка відіграла віщатну роль у становленні ідеології у країнського

са.мостійництва. форхіуванні української політичної культури, стала

важливим щаблехі ду ховного розвитку у країнського народу. Б. 1 рінченко

обрав для оприлюднення своїх "Листів з України Наддніпрянської"

"Буковину" невипадково. Йому необхідна бу ла нейтральна територія для

обговорення становища українства як в підросійській, так і в

підавстріпській частинах України, нерважно в Галичині. Буковпнськіпї

часопис якохюга вигідніше пасу вав для цієї хіетн.

"Листи" Б. Грінченка під псевдоніхюхі "П. Вартовий" були

опубліковані в "Буковині" 1892 (№№ 26, 28. 29. 31. 41-43. 51) і 1893 (№№ 5.

6. 11-13. 29-32. 36-38) років. Усього ця праця складалася з 18 листів. Ідеї Б.

Грінченка зачепили М. Даргохіанова. який на той час працював

професором історії в Софійському універсіп еті в Болгарії. Не дочекавшись

закінчення їх публікації, він почав відповідати Б. Грінченкові. написавши

велику публіцистичну працю "Листи на Наддніпрянську Україну". Він

почав піблікувати свою відповідь в тій же "Буковині" з двадцятого числа

1893 року пралельно з "Листами" Б. Грінченка. дописуючи їх у міру того,

як з'являлися нові листи опонента. У свою чергу Б. Грінченко у наступних

листах міг врахувати позицію М. Драгохіаиова і відповісти на ного

зауваження. Між двохіа провіднихін діячахш у країнського руху розгорілася

палка диску сія, за перебігохі якої стежила вся свідохіа Україна. Деякі листи

М. Драгохіаиова були опубліковані вперше в журналі "Народ", але все

одно "Буковина" передруковувала їх на своїх сторінках. А відтак з повннхі

правохі цей діалог Б. Грінченка та М. Драгохіаиова хюжна назвати

"Буковинською'" дискусією.

447

"Листи з України Наддніпрянської" була узагальнююча, синтетична

праця Б. Грінченка, її ідеї поодинці вже впсдовлювалпся ним у попередніх

публікаціях. Тут же він звів їх докуин. вишикував у відповідності з логікою

найглибшого розкриття темп, унаслідок чого вийшла велична споруда,

складена ніби зі старих цеглинок, але цілком оригінальна й нова за

зхіістовою глибшою й архітектонікою.

Б. Грінченко (1863-1910) народився в поміщицькій родині на хуторі

Вільховий .Яр (звідки один з його псевдонімів "Вільхівський"). що містився

біля села Руські Тишки поблизу Харкова: вчився в реальній пікоілі у Харкові,

звідки був виключений за поширення нелегальної літерату ри і перебував під

арештом. 1881 року він все ж склав іспит на звання народною вчіггеля. У

момент написання "Листів" він працював у приватній школі X. Д. Алчевської

в с. Олексіївці Слов'яносербського повіту Катерііноетавської губернії. Гам він

затримався з осені 1887 до вересня 1893 року. І Іохіу бу ло відхюалено від місця

у зв'язку з публікацією "Листів". X. Д. Алечевська належала до того

покоління українських діячів, пропі якого підняв повстання Б. Грінченко.

Більше того, уже в першому листі він зачепив X. Д. Алчевську особисто,

навівши її діяльність як приклад українського ренегатства. На наступний

навчальний рік Б. Грінченкові довелося шукати нове місце праці.

Український письменник з далекого від Львова й Чернівців Донбасу

справді вперше підняв повстання проти інстішктового українофільства,

безполітичного культурництва, представленого поколінняхі М. Костома­

рова. П. Куліша, М. Драгоманова. X. Д. Алчевської. Трму в цілому слушне

твердження: "буковинська" дискусія "певним чинохі знахіенувала перехід

у країнського національного руху з одного стану в інший від так званого

старограхіадівського українофільства до більш організованої і політично

цілеспрямованої боротьби нового покоління борців за національно-

культурну і державну незалежність України"

29

.

Для зру чності аналізу дискусії необхідно викласти погляди опонентів

почергово.

Предметом "Листів" Б. Грінченка було су часне становище української

інтелігенції. Воно сприйхіалося як кризове, незадовільне. А відтак

публіцист спробував знайти причини цього і дати їх кваліфікований

розгляд, адже з'ясувати причини занепаду чн поразки це значить

побачити шляхи усунення недоліків і виходу з кризи. У цьохіу сенсі

Грінченкові "Листи" були своєрідніш "що робити?" нового покоління

у країнської інтелігенції, містили могутній іхіперативнпй первень.

Методом Б. Грінченка була критика в тому розумінні, у якохіу це

поняття увів до філософії І. Кант. У своїй "критичній" трилої ії "Критика

чистого розуму" (1781). "Критика практичного розуму" (1788). "Критика

здатності судження" (1790) - він розілядав критику як дослідження

хюжлнвостей і хіеж пізнання, перетворив критику на інструмент аналізу

л

"С'охань Паало. Б.Д. Грінченко - М. П. Драгоманов: діалоги про українську на­

ціональну справу //Діалоги про українську національну справу . - К.. 1994. - С. 6.

Михайи ІЛ.