275Михайин .Л.

зупиняє увагу рецензія Івана Головацького "Нова книжка" (11 липня 1849).

предметом якої стало видання повісті Г. Квітки-Основ'яненка "Маруся".

Коротко виклавши біографію письменника, критик зупинився на оцінці

ного твору. Він вважає "Марусю" найкращим витвором у його доробку,

прикметним як думками, так і образами, '"а моральна з них випливаюча

наука єсть солодким медом, найдорожчим єї соком, котрий читатель як

пчілка зо цвітів висисти. і ним же противитися може". Рецензент підкреслив

"поучигеїьність" повісті для всякого читача, який отримає від спілкування

з мистецьким твором справжню естетичну насолоду.

Для того, щоб зрозуміти рівень української художньої літератури,

представленій! у "Зорі Галицькій" часів А. Павенцького досить звернутися

до вірша "Судьба поета" Антона Могильницького (1811-1873).

надрукованого трьома подачами 1850 року в №№ 33 і 36-37.

Вид утопивши в красоті небесній

Межи цвітами замаєних лук.

Діла природи півець чтив чудесні,

Пив чулов грудов соловіїв звук.

Піднісши хижо понад земський тлум

В країни духів восхищенннй ум,

Гадок крильцями несен в інні світи.

Почав з внутр серця піснь ревниву піти.

Тут зустрічаємо неправильні наголоси, невластиві літературній мові

граматичні форми, неусталену лексику, - усе те, що сьогодні робить подібні

твори щонайбільше предметом зацікаалення вузького кола фахівців, але аж

ніяк не придатними для живого функціонування серед сучасного кола читачів.

Віддання центральним цісарським урядом верховної влади в Галичині

польській шляхетській верхівці в 1849 році спричинило тяжку духовну

кризу в середовищі української інтелігенції. Для А. Павенцького настав час

розчарувань. Страх перед владою спаралізував його. У нього почалися

конфлікти з ГРР, яка намагалася лишатися на позиціях українського

народу. Сподівання на підтримку австрійського уряду українського руху не

виправдалися. Як тільки А. Павенцький це остаточно зрозумів, він склав з

себе редагування "Зорі Галицької", попрощавшись у № 63 від 26 липня (7

серпня) 1850 року з читачами. "Уважаю за святую должность, - писав

колишній редактор. - зложити моє сердечное благодарение всем Вам.

рускіи ревнители, котористе тоє письмо так плодами своими умственными,

яко и передплатою доси подперали и подперати не перестали, и одступаю

од редакции с тою непоколебимою надеждою, що и на будущій час тую

часопись веема силами и средствами подпомагати не залишите".

А. Павенцький передав "Зорю Галицьку" у власність Ставропігійсь­

кому інститутові. Короткий час (29 липня - 1 листопада 1850 року) функції

редактора виконував львівський міщанин Михайло Коссак. який тоді був

секретарем Ставропігійського інституту, а з 1860 року - управителем його

друкарні. За невеликий час свого перебування біля керма "Зорі Галицької"

М. Коссак запровадив у ній нові рубрики - "Розговоры", "Действія

276Історія української журналістики XIX століття

политического света", "Дневник краєвьш". "Розправы о господарстве

сельском", що упорядкувало інформаційну діяльність газети, сприяло

жанровій структурпзаїцї її матеріалів. .Ллє через від'їзд зі Львова М. Коссак

змушений був покинута редакторську працю.

Ставропігія призначила редактором І. Гушалевича. який виконував ці

функції до 1853 року. У № 91 1 (13) листопада 1850 року він опублікував

звернену до читачів редакційну статтю "Мой друже", у якій обіцяє видавати

газету на попередніх засадах. Спочатку він дотримувався своєї обіцянки:

залишив усталені рубрики "Политычески новины", Дневник краєвий",

"Всячина". "Господарство сельское". Газета виходила двічі на тиждень: у

середу і суботу, форматом 16.5 х 19,5 см, обсягом 8, іноді -1 сторінок, з

версткою на 2 колонки, кирилицею, окремі номери - гражданкою.

Проте поступово І. Гушатевич змінював характер газети. У № 3 1851

року були перейменовані дві рубрики: "Заграничны извістія" і "Край

родимый". Цього року були опубліковані редакційні публіцистичні статті

"Погляд на нашоє состояніє" (№ 4). "Успіх нашой народной жизни" (№ 14),

"Гадки о руском язьїці" (№ 16). "О середном стані Русинов" (№ 38), у яких

розвивалася ідея орієнтації галицьких українців на Москву. Виразні

москвофільські настрої виявляються й у поетичних творах І. Гушатевича, І.

Наумовича. Л. Данькевича, І. Озаркевнча.

Під тиском дедалі міцніючої польської бюрократії Галичини ГРР

"признала відповіднішим у червні 1851 р. розв'язатися сама добровільно, не

дожидаючи примусового розв'язання"*

18

. Саморозпуск ГРР був тим

важливим епізодом в історії "Зорі Галицької", після якого намітився її

остаточний поворот у бік москвофільства.

1852 року редактор запровадив рубрики "Внутренныя извістія",

"Извістія иностранныя", "Смесь". Як співробітник починає виступати в

газеті Б. Дідицький, що повернувся до Львова з Відня, де співробітничав з

"Вісником для Русинов Австрийской державы".

І. Гушалевич та група авторів, що гуртуватися довкола нього,

перевели "Зорю Галицьку" на язичіє, газета втратила політичну значимість

і репрезентативність, зменшилася її популярність, скоротився тираж. На

початку 1852 року росігацення газети стає таким очевидним, що влада

вносить на адресу редакції офіційне попередження, щоб надалі під

загрозою закриття в ній не вживалися російські слова.

І. Гушалевич довів газету майже до занепаду і у її віщанні трапилася

перерва. Перше число 1853 року вігіішло лише 2 березня. І. Гушалевич

перебудував газету в напрямку її белетризації, запровадив рубрики

"Белетристика", "Кореспонденцій литературная", "Извістія

литературныя", "Библиографическія извістія", "Замечания промысельныя

и господарскія", "Всячина", "Афорисмы о народной словесности". До

кожного номера видавав додаток - "Поученія церковныя".

Франко І. Я. Азбучна війна в Галичині 1859 р. // Франко І. Я. Зібр. творів: У

50 т. - К„ 1986.-Т. 47. - С. 607.

277Mиxайин .Л.

Проте на цен раз йому не вдалося довго протриматися біля керма

часопису. П'ятнадцятий номер 1853 року був останнім, що його йому

довелося підписувати до друку. Свій відхід від редагування він у 16 №

виправдовував тим, що "обьязанностн моего званія несоизволяют мені

даліє управляти редакцією "Зорн Галицкой". Насправді ж історики преси

припускають інші причини: "Гушалевич був усунутий від редагування за

те.

1

що. виступаючи проти української народної мови, необережно виказав

справжні наміри москвофілів"

21

'.

Від 10 червня 1853 року (з № 16) редактором газети став Б. Дідицький.

який тоді ще не був так рішуче налаштований на москвофільство, як в

останній період свого життя. Він більш помірковано вів віщання газети і

вже цілком перетворив її з політичної на літературно-наукову, але

вирішальним чином змінити її характер не зміг. Газета стала значно більше

вміщувати літературних матеріалів, але загальний її напрямок мало чим

змінився. Час перебування на редакторській посаді І. Гушалевича та Б.

Дідіщького в історії газети можна розглядати як єдиний період. Проте від

4 серпня 1854 року Б. Дідицький тимчасово через хворобу очей змушений

був залишити журналістику, а відтак і "Зорю Галицьку".

На сторінках "Зорі Галицької" Б. Дідицький надрукував у 1853 році

переклади повісті Олівера Гольдсміта "Уекфільськіш парох", якій дав

заголовок "Отець Ігнатій", та повісті чеського прозаїка Прокопа

Хохолоушка "Змей Нотяйскіш"; крім того, було вміщено багато ліричних

віршів редактора. Головним бар'єром для сприйняття газети читачами

лишалося штучне москвофільське язичіє. За зразок поетичної творчості Б.

Дідіщького може правити його вірш "К Юлій", опублікований і (ІЗ) квітня

1853 року.

Я знал, что ты любили

Мене, давно я знал;

огда ж то мне открыла,

Як лист я задрожал.

И побежав меж горы

То пел, то скакал я;

Вознесши в небо взоры,

Сновь плакал як дитя.

Тогда уж солнце крылось;

А серденько мое

В груди так сильно билось, -

Ах сердце бедное!

Важко говорити про приналежність подібних "творів" до художньої

літератури, проте саме вони зробили ім'я Б. Дідицькому серед москвофілів.

219

Дисак Ф. Гушалевич Іван Миколайович // Українська журналістика в іменах.

- Львів. 1996. - Вип. 3. - С. 96.

278Історія української журналістики XIX століття

І коли І. Гушалевпч звільняв посаду редактора, то він рекомендував на це

місце свого провідного автора.

Поруч з цими віршами друкувалися поетичні твори О. Пушкіна під

криптоніом "А. П." - "Зимовый вечер" - так Б. Дідицький по-своєму

перетлумачив заголовок Пушкінового вірша "Зимний вечер", І. Крилова

(криптонім "К") - "Лебедь, Рак и Щука".

З прози найбільш помітні твори, опубліковані в цей час. - оповідання

Є. Гребінки "Так иногда люди женятся" і його повість "Чайковский",

подані під криптонімом "Е. Гр." Що спонукало Б. Діднцького підписувати

криптонімами твори знаменитих авторів? Хіба що марнославна мрія

дорівнятися до них. як не рівнем своєї творчості, то хоча б своїм

криптонімом "Б. А. Д.", розміщеним серед видатних письменників.

З історичних статей відзначаються кілька перекладів І. Левицысого

польських праць "Казаки в Царьграде", "Падение Цареграда". З

оригінальних праць варта уваги лише розвідка А. Петрушевича "О

начатках первого єпископства в Галицко-русском княжестве" (№№ 6-11,

І854) та його ж "Обзор важнейших политических и церковніх

пропзшествий в Галицком княжестве в половины XII до конца XIII века",

що друкувався з перервами впродовж І853-І854 років.

З літературознавчих праць слід відзначити анонімну "Короткую

историю литературы всех словенских наречігіі", що складалася з двох

частин: історії старослов'янської та чехословацької літератур.

Газета друкувала звіти про діяльність москвофільських організацій:

Народного дому. Ставропігійського інституту. Галицько-Руської Матиці.

Була представлена місцева інформація: газета мала кореспондентів у

повітових центрах, які дописували до неї. Подавалася інформація про

життя столиці та інших провінцій країни.

Цікавими були розділи, запроваджені ще І. Гушалевичем: "Замечанія

промысельные и господарские" "Замечания лекарские", "Известія

седмичные" (тобто тижневі. - I. M.) "Известия торговельные", "Всячина".

Для прикладу наведемо уривок із "Замечаній промысельных и

господарских" від 6 квітня І853 року (№ 6):

"- Горілка - наилучшее средство освоения с собой коров. /Тогда коровы

в оборах, особливо ново прнбьівшіи. с собою бодутся и часто небеспечно

калечатся, потребно им насмаровати голову, карк и шію горілкою:

враждующіи меж собою коровы начинают тогда лизати одна другую и

потом заприязняются. - Так горілка, которая найчастше людей с собою

раздвояет, производит у коров противное действие".

В "Известиях литературных" 25 травня (№ 12) І853 року

повідомлялося таке: "После новейших статистических изследований

касательно того, по сколько книжок приходит на кождых сто жителей в

розличных державах Европы, оказалося. що в Англии, межи тем

наипросвещеншшшм народом Европы, выпадает на сто жителей только 53

книжок: в России 80; в Ишпании, Сардинии и Бельгии по 100; в Франции