598Історія української журналістики XIX століття

пісні про отруєння зміїною отрутою", що перед тим з'явилася в "Киевской

старіше", він розкріпнкував наукові засади харківського професора. А в

рецензії "Непорозуміння між проф. Ом. Огоновським і єго наукою" (1894.

№ 3> він теж саме застосував до львівського науковця. На щастя,

тональність І. Франка була підтримана іншими авторами рубрики, де

виступали А. Кримський. М. Могилянський. С. Томашівський та ін.

У відділі "Хроніка" подавалися повідомлення з сучасного наукового й

літературного життя. Тут були опубліковані некрологи по В. Александрову

і Л. Глібову (1894. № 2). М. Драгоманову (1895, № 4), "Квестіціонар" (тобто

питальник) дтя збирачів фольклору Ф. Вовка (1895. № 3). запросини до

передплати та інші матеріали.

Підсумовуючи розвиток журналу "Жіггє і слово" в перший період його

історії, необхідно відзначити, що Україна вперше отримала ґрунтовний

науковий часопис, який редагувався не дилетантом, а науковцем, глибоко

знаючим свою справу. Літературна частина не домінувала в журналі, а

слу жила окрасою його, а головний простір відводився під публікації нау кових

матеріалів і розвідок. Найближчим аналогом до "Жиля і слова" цього часу є

"Киевская старина", яка в свою чергу орієнтувалася на якісну російську

журналістику: "Исторический вестник", "Русская сгарина", "Русская мысль"

і т. ін. Це були журнали, що, уникаючи вузької заполілпзованості, робили

свою велику справу розвитку й поширення науки і освіти, сприяли зростанню

рівня освіченості суспільства. Але російській! ринок читачів для такого типу

журналів був незміримо більший, ніж український, та ще й зву жений до

галицького через заборону передплати журналу в Росії. Через це І. Франкові

за умов ідеального ведення журналу не вдалося зібрати достатньої кількості

передплатників, аби вийти з негативного кошторису. По двох роках ведення

журналу І. Франко вирішив припинити його віщання.

Але виявилося не назавжди.

Після відмови М. Павлика видавати часописи "Народ" і "Хлібороб"

та припинення цих віщань радикальна партія залишилася без періодики.

Спроби налагодити віщання газети "Радикал" зазнали поразки, а відтак

наприкінці 1895 року партійні лідери звернулися до І. Франка з

пропозицією перетворити "Житє і слово" з наукового журналу на

політичний і зробити з нього хоч і не цітком орган радикальної партії, але

ж хоча б наблизити до партійної проблематики.

У п'ятому числі (за жовтень-листопад) 1895 року журнал умістив у

відділі "Хроніка" оповістку, де повідомив, що бере на себе роль спадкоємця

газети "Радикал". Редакція умістила тут програму часопису й писала:

"Вповні згоджуючись на сю програму , ми й зважили по упадку "Радикала"

обняти, що так скажемо, єго спадщину, т. е. зреформувати "Житє і слово"

в такий спосіб, щоб воно, не тратячи свого дотеперішнього нау кового

характеру, розширило свої рамки також на справи політичні і провадило їх

в дусі виложеної програми". Проте далі редакція зауважила дещо й

несподіване: "Своїм віщанням ми хочемо служити цілому народові, а не

одній партії" (1895. № 5. с. 487-488).

599-Як бачимо. І. Франко вимушено погодився на трансформацію

журналу, відразу ж заперечивши те, до чого нібито пристав, бо тому

опиралася його душа. Він не погоджувався на дві речі, необхідні його

партії: 1) відмовитися від високого наукового рівня матеріалів журналу

задля переваги популяризаторського дискурсу і 2) відмовитися від

загальнонародної всеукраїнської позиції в ньому й перейти на вузько

класову позицію радикальної партії. Між цими двома вогнями й

розгорнулася історія журналу "Житє і слово" у його другий період, який

розпочався після піврічної перерви в липні 1896 року, коли вийшло його

перше число, і тривав рік.

У другій період історії "Житє і слово" набуло характеру суспільно-полі­

тичного часоййсу, що зосереджується на проблемах сучасного життя, зану­

рюється у політичну проблематику. Зростає його періодичність: він починає

виходити щомісяця. З нього зникають фольклорно-етнбграфічні та історичні

матеріали, провідне місце зайняла публіцистика. Зокрема. Була започатковані

рубрики "Статті про справи політичні і суспільні". "Вісті з Росії".

Трансформувалася белетристика журналу , яка. за деякими винятками,

буду валася тепер на домінанті публіцистичного дискурсу. Найвиразніше це

помітно; на творах самого І. Франка, опублікованих у цей час у "Житі і

слові".-Як яскравий і красномовний факт слід сприймати відмову І. Франка

продовжувати працю над романом "Основи суспільності". Хоча цей твір і

не був позбавлений політичних аспектів у проблематиці, aie вони

розгорталися у філософській і моральній площині, не володіли пекучою

актуальністю, не були змістово оголені, а випливали з епічних картин

дійсності. І. Франко припинив роботу над романом, але надрукував в

жу рналі оповідання "Панщизняний хліб" (1896. № 1). "Чиста раса" (1896.

№ 2) і "Опозиція" (1897, № 1).

Усі вони одночасно належали до літерату ри і до жу рналістики. Перші

два оповідання будувалися на стрижні нарисового первня. Оповідання

"Панщизняний хліб" розпочиналося як нарис: "Було се зимою в початку