I лютого 1820 року газета надрукувала ще одну статтю в. Каразіна

(під тим же підписом) “Уривок з щоденних записів Українця, що перебуває

в столиці”. У статті розповідалося про річні збори Російської Академії

Наук і читання на них М. М. Карамзіним уривків з ще не виданого

дев'ятого тому' “Історії держави Російської”, розповідь образна, жвава,

пристрасна. Видавці в примітці до публікації виклали свою позицію: хоч у

попередньому числі газети було опубліковане повідомлення про цей же

предмет (передруковане як офіційна інформація з столичних джерел), але

вони не змогли втриматися аби’ “не прикрасити цим гарним уривком свого

українського періодичного віщання”.

Але такого роду матеріали, як подані за підписами “Д. ПІ.” чи “В. К.”

є рідкісними для “Харьковских известий”.

Вузькість творчих можливостей, що їх надавала видавцям газета,

зорієнтована на дайджести, давалася взнаки. І двоє з них починають

клопотатися про дозвіл видавати в Харкові новий літературний журнал. 13

листопада 1820 року “Харьковские известия” опублікували заяву П.

Гулака-Артемовського та О. Склабовського про їхні наміри розпочати в

1821 році видання літерату рного часопису.

II грудня 1820 року газета вже надрукувала проспект місячника

“Муза. Харьковский литературный журнал”. Видання матиме три розділи,

обіцяли редактори: проза, вірші, суміш. В останньому розділі вони

планували вміщувати бібліографію та критику, цікаві історії та анекдоти.

“Головна мета цього журналу, - зауважують вони. - сприяти по

можливості поширенню загального смаку до вітчизняного письменства”.

Це має бути місячник обсягом не менше, ніж п'ять друкованих аркушів. Для

Харкова встановлювалася передплатна ціна 18 крб. за річну передплату, з

пересилкою - 20 крб.

Михайлин ІЛ.

86Історія української журналістики XIX століття

Чому це віщання, на яке його ймовірні видавці дістали, як вони

сповіщали, дозвіл “Вищого Начальства”, не було здійснене, достеменно не

відомо. Щоправда, в Росії вже почалася доба реакції, яка позначила кінцеві

роки правління Олександра Першого і увійшла в історію під назвою

Аракчеєвщини. Культ паточної дисципліни, мілітаризації цивільного

життя, поліцейського шпигунства, деспотизму й брутальної сваволі

охоплює країну, тяжкими кайданами налігши на духовне життя в усіх його

проявах.

Але наведена історія про нездійснене харківське віщання засвідчила

стійкий потяг слобожанської еліти мати свій літературний часопис,

використовувати його як трибуну для спілкування з читаючою публікою й

формування громадської думки. Це прагнення було таким наполегливим,

що через деякий час зреалізувалося. У 1824 році тут починає виходити

“Украинский журнал”.Михайлин ІЛ.

Розділ СЬОМИЙ

“Украинский журнал”

Загальна характеристика журналу. Відбиття в ньому епохи

Аракчеєвщини. Релігійно-міспшчні матеріали. Природничі науки. Праці з

естепшки та літературна критика О. Скіабовського. Художня

література в часописі

Це видання сьогодні може бути кваліфіковане як літературно-

мистецький. науковий і громадсько-політичний двотижневик. Це був

єдиний такого роду часопис, що видавався Харківським університетом. На

його титульному листі стояли такі слова: “Украинский журнал, издаваемый

Харьковским университетом”. Звичайно ж, університет мусив репрезенту­

вати редактор видання. У першому ж числі журналу, що дістало цензурній

дозвіл ще 23 листопада 1823 року, він і представлявся публіці.

"Попечитель Харківської навчальної округи. - писалося в статті "Від

редактора”. - вникнувши в усі частини ученості по цій окрузі з особливою

увагою, помітив між іншим цю ваду (відсутність часопису. І. М.) і

виклопотав дозвіл у Його Сіятельства п. Міністра Духовних Справ і

Народної Освіти на видання в Харкові "Украинского Журнала” (№ 1. с. 7).

Умови його появи були такі: часопис має залежати від Харківського

університету, а його упорядкування буде доручене одному з членів цього

вищого навчального закладу. Цим членом і став ад'юнкт Олександр

Васильович Склабовський, що викладав красне письменство на словесному

факультеті.

"Головна мета "Украинского журнала” є, - провадив далі редактор, -

'з поширенням правильних і ясних понять про благочестя і християнські

доброчинності разом сприяти й поширенню загального смаку до

вітчизняного письменства, особливо в місцях. Харківській навчальній

окрузі підпорядкованих, маючи при тому на увазі й інші частини наук і

мистецтв, що освічують розум і безпосередньо впливають на мораль. Тому

понад статті, які звичайно складають періодичні видання, в “Украинском

журнале” особлива увага звернена буде на критичний розгляд кращих

творів вітчизняної поезії під керівництвом найсуворішої неупередженості”

(№ 1, с. 8).

Редактор далі накреслив якнайширшу картину свого видання,

обіцяючи вміщення в ньому статей моральних і тих, що стосуються

наукової праці університету, історичних відомостей, землеробства,

торгіалі, промисловості Півдня Росії. Такою була програма журналу.

Видавався він форматом 1/8 др. ар., мав обсяг - до 5 др. ар. кожне

число. За два роки його існування - 1824-1825 - вийшло 48 книжок, тобто

стільки, скільки вийшло чисел "Украинского вестника” за чотири роки.

Тираж часопису досяг 600 примірників, що було високим показником його

популярності. У 1824 році списки передплатників друкувалися час від часу

в окремих числах журналу, заохочуючи читаючу пу бліку виявляти до нього

увагу, але в 1825 році таких списків ууже не знаходимо - очевидно, відпала

«»Історія української журналістики XIX століття

потреба в такий спосіб рекламувати себе.

Поділу на розділи часопис не мав. Кожний новіш твір вміщувався в

ньому під порядковим номером, позначеним римською цифрою. В одну

рубрику, однак, збиралися матеріали, уміщені під заголовками “Вірші” і

“Суміш”. Прикметним є те, що впродовж усіх 24-х чисел 1824 року часопис

уміщував одну сторінку додатку: зведення метеорологічних спостережень із

зазначенням температури, атмосферного тиску, напрямку вітру, стану

атмосфери тощо. Але в 1825 році такий додаток зник - можливо, знову за

розпорядженням “вищого начальства”.

“Украинский журнал” був дитям свого часу і увібрав у себе усю

складність переддекебристської доби, її духовні й політичні шукання.

Відійшов у минуле ренесансний період перших років правління Олександра

Першого, розкуту атмосферу якого ще можна бачити в “Харьковском

Демокрите” й “Украинском вестнике”. Міністерство освіти передане під

контроль духовенства й перетворене на Міністерство Духовних Справ і

Народної Освіти. Северина Осиповича Потоцького, людину

високоосвічену, з європейським масштабом мислення, на посаді

Попечителя Харківської навчальної округи в 1817 році замінив з волі

імператора таємшій радник Захар .Якович Корнєєв, відомий як прихильник

релігійної домінанти в народній освіті. У 1822 році на цю посаду

призначено дійсного статського радника Єгора Васильовича Корнєєва,

однофамільця попередника, який, однак, продовжував його політику.

Найкраще про звичаї того часу свідчить така деталь з історії

“Украинского журнала”. У 18 числі 1824 року О. Склабовський

опублікував повідомлення “Про віщання “Украинского журнала” на 1825

рік”, де зазначив, що Імператорський Харківський університет знайшов

утруднення займатися всім, що до віщання часопису відноситься, а відтак

доручив його редакторові й саме видання журналу на наступний рік.

Наслідки, як то кажуть, не забарилися. У числі 23-24 О. Склабовському

довелося спростувати попереднє повідомлення: вищому начальству

бажано, писав він, аби видання тривало на попередніх умовах. Далі

редактор інформував публіку про те, що стаття про моди, як непристойна

для тієї верстви, від імені якої видається “Украинский журнал”,

виключається з тих, що були заявлені в попередньому оголошенні. -Як

бачимо, були в журналу дуже уважні, упереджені читачі, які визначали його

характер і не допустили до зміни його статусу.

У багатьох джерелах можна знайти думку, нібито “Украинский

журнал” був продовженням “Украинского вестника”. З одного боку, це не

могло бути інакше, від припинення попереднього віщання мину ло лише 4

роки, традиції ще добре пам'яталися. Але епоха вже була іншою, і це

невпізнанно змінило часопис.

“Украинский журнал” був задуманий О. В. Склабовським, що став

його віщавцем-редактором, як продовження “Украинского вестника”, -

відзначав дослідник І. Я. Лосієвський. - Однак посилення реакції в кінці

царювання Олександра І і релігійно-містичні захоплення самого

69Михайлин І.Л.

Склабовського негативно позначилися на напрямі журналу”

52

.

Важко звинувачувати в усьому О. Склабовського, адже він

дотримувався традиційної для харківської журналістики орієнтації на

університет. Отже, змінився університет, як і вся система освіти в Росії.

Деканом філологічного факультету став на той час Панас Григорович

Могилевський, професор і протоієрей Імператорського Харківського

університету. Він же очолював цензурний комітет, що давав дозвіл на вихід

у світ “Украннского журнала”.

У числі 8 за 1824 рік у часописі опубліковано його твір “Про користь,

що виникає від читання Святого письма”. Це була промова, виголошена

автором на урочистих зборах Слобідсько-Українського відділення

Російського Біблійного товариства 23 березня 1824 року. "Отже, - твердив

професор, декан і протоієрей за сумісництвом, - немає істинної мудрості,

окрім тієї, яка походить від Бога, мудрості, що посилається з небес, і яка

полягає в цій священній книзі, що має в собі глаголи життя вічного” (№ 8,

с. 54). Такими міркуваннями була наповнена вся стаття, вона є свідченням

наукового рівня її автора.

А в попередньому сьомому числі журналу (1824) побачила світ

промова в тому ж товаристві, виголошена на засіданні 2 березня студентом

Василем Лкимовичем. Вона називалася “Про відношення просвіти, моралі

й політики до істин одкровення”. “Один Бог є істина, - світло. -

досконалість, - і людина тоді тільки досягає високої мети свого

призначення, - твердіш студент, - коли дух її провадить Дух Божий, коли

серце її освітлюється променями істини предвічної” (№ 7. с. 3).

Зрештою, сьогодні, коли з добою атеїзму покінчено, не слід вбачати

нічого дивного чи помилкового в наведених роздумах. Справа тут в

іншому. їм місце в релігійному часописі, який за характером свого

спрямування мусить розробляти подібну тематику. “Украинский журнал”

замислювався як світське видання, що здійснюється вищим навчальним

закладом - університетом. Тому проголошення з його сторінок абеткових

на той час істин не прикрашало його.

У середині 1824 року релігійно-містична тенденція, здавалося, була

подолана, але утримати новіш напрям не вдалося. У другій половині 1825

року в журналі знову публікуються статті, які продовжують думки й ідеї'

тих, що були щойно процитовані.

У статті кн. Ан. Кейкуатова “У чому полягає справжня мудрість

людини” стверджувалося, що “початок премудрості точно є страх Божий”.

“Справжня мудрість може бути розглянута, - писав автор, - як за своїми

власними первнями - у відношенні пізнання істинного Бога, пізнання

самого себе; і у відношенні любові нашої до ближнього, - так само й у

багатьох її різновидах, між якими найголовніші: правосуддя, мужність і

52Лосиевский I І-Я. Русская лира с Украины: Русские писатели Украины первой

четверти XIX века. - X.: Око, 1993. - С. 42.

70Історія української журналістики XIX століття

поміркованість” (1825, № 16, с. 203).

Можливо, це знову промова на засіданні Біблійного товариства? На

цей раз ні. Це промова на урочистих зборах Харківського університету7

,

присвячених завершенню публічних іспитів студентів ЗО червня 1'825 року.

На цих зборах демонстрували завжди найвищі наукові досягнення

університету. Очевидно, такими вони й були. їх рівень і відобразила

наукова (чи “наукова”) праця кн. Ан. Кейкуатова.

Нарешті, в числі 23-24 1825 року опублікована промова перед

студентами Віленського університету його тодішнього ректора, астронома,

заслуженого професора Лна Снядецького, виголошена ще в день коронації

вже в Бозі опочилого імператора Олександра Першого. “Укореніть у

розумі й серцях ваших великий урок, виправданий віками й долями

народів, - навчав ректор студентів, - що непохитною основою особистого

добробуту, суспільного щастя є могутня твердиня непорочної моралі, є

сама чиста Релігія” (1825, № 23-24, с. 259).

Знову ж таки важко щось заперечити. А тим більше спростувати в цих

судженнях. Мова може йти лише про їхню доцільність. їм місце в церковній

проповіді, в релігійно-теологічному часописі. Те, що такі твори з'явилися в

світському, університетському журналі, свідчить про загальний рівень

суспільної свідомості того часу.

З огляду на значну кількість релігійно-містичних, теологічно-

проповідницьких матеріалів важко твердити, що “Украинский журнал” був

реальним продовженням “Украинского вестника”. Але вплив університету

був і позитивним. “Украинский журнал” друкував статті з природничих

наук, які мирно сусідили на його сторінках з релігійно-проповідницькими

матеріалами.

Двома подачами, наприклад, була опублікована праця П. А.

Затеплинського “Про астрономію” (1824, № 19-20; 21). У примітці

редактора розповідалося: автор закінчив Харківській! університет у 1816

році і відтоді вчителював у Новгород-Сіверській гімназії. У 1821 році був

відкликаний звідти керівництвом університету і відряджений за кордон для

вдосконалення в галузі астрономії. У Парижі здобув прихильність

провідних науковців того часу: Лапласа, Біота, Поассона, Гумбольдта;

витримав іспит і здобув звання доктора філософії. Стажувався далі в Англії,

через Німеччину, С.-Петербург і Москву повернувся до Харкова в липні