1), "Оповідання про заздрих богів" (1894, 33 1-2, 3-4, 5, 6).

Популяризаторський характер мали статті І. Франка "Іван Наумович";

(1891. №№ 6-7. 8-9), "Іван Вишенський - руський писатель XVI віку" (1892,

№№ 8-11): Северина Даниловича "На чім стоїмо?" (1891, № 1) з

роз'ясненням основ соціалізму і завдань радикальної партії. "Кароль

Маркс" (1893, № 5). до десятиріччя смерті засновника марксизму; М.

Паалика "Робітницьке свято першого мая" (1891. № 1).

Прихід М. Паалика до редагування журналу потягнув у нього його

улюблену антішопівську тему, як-от у статтях М. Драгоманова "Церковне

панство, а світські чоловіколюбці" (1893. № 4). М. Паалика "Побитє попа за

проповідь протів народних віч" (1893, № 5). Це й були два автори, які писалиМихайин .Л.

на цю тему. Зате редакція організовувала чимало анонімних хронікальних

матеріалів. Y дописі "На православіе" (1891, № 2) йшлося про перехід у

православну віру українських емігрантів в Амеріщі. Автор допису "Процес

із-за треб" (1892, № 18-19) розповідав про судову справу в коломийському

суді, яку розпочали парафіяни проти попа Миссули. У кореспонденції "Хто

винен?" (1893, № 1) йшлося про перехід села Тупчани на латинський обряд.

У всіх цих та багатьох інших матеріалах попи розглядалися як

експлуататорська верства, що визискує народ, а релігія як спосіб

задурманювати народну свідомість і тримати людей у покорі. Це була

шкідлива позиція, яка й тактично, і стратегічно шкодила журналові,

обмежувала сферу його впливу й читацьку аудиторію. Це розуміли, здається,

всі, крім М. Паалика и М. Драгоманова. І. Франко 17 квітня 1894 року писав

М. Пааликові після прочитання чергового числа "Хлібороба": "З гецою на

попів треба раз дати собі спокій хоч на якийсь час: будиться лютість і

завзяття з противної сторони, а не зискується нічогісінько, але то буквально

нічогісінько, бо попів не позбудетеся, а такою гецою підбурите проти себе не

тільки злих, але й добрих. Не розумі., пощо се? І коли вже гецуватн, то чи

нема інших ворогів? І чи взагалі мусить і снувати? .Я думаю, щодалеко ліпше

було б натомість освічувати мужика, даючи йому коли вже не статті, то хоч

орієнтуючі замітки о всяких справах економічних і політичних, як се

робилося в перших роках"

412

. На думку І. Франка, значно більшого ефекту

можна було досягти завдяки політиці розумного компромісу, але М. Паалик,

заохочу ваний з-за кордону М. Драгомановим, не був готовий до цього.

В основному часопис займався питаннями поточної політики, друкуючи

практично в кожному числі різноманітні відозви, анонімні хронікальні

повідомлення, наприклад: "Про податки і їх реформу " (1893. № 2-3), "Збори

партійні в Коломиї" (1894, № 1-2), "Москвофільська підлість" (1894, № 7),

"Намісник гр. Бадені проти селянських віч" (1894. № 7), "Хто розбиває наші

народні віча" (1894, № 10-11), "Відозва до народу" (1894, № 11-13). "Общество

Качковского проти радикалів" (1894, № 14-16). "Відозва до всіх товаришів

радикалів і всіх руських селян Галичини і Буковини" (1895, № 13-17).

,У 1 §91-1893 роках часопис мав спеціальну інформаційну рубрику

"Дрібні вісті"; у 1894-1895 роках вона була перейменована й дістала назву

"Вісті з краю і світа". З хронікальних матеріалів журналу можна було

дізнатися про діяльність керівників партії, наприклад сповіщалося

"Адвокат д-р Северин Данилович отворив канцелярію в Коломиї" (1892,

№№ 6, 7).

Особливістю "Хлібороба" було те. що в ньому й справді був

продуктивно використаний урок народовської "Батьківщини": надавати

багато місця для непрофесійних авторів з народу , які прагнули розповісти

про свою долю, переважно про заподіяні їм кривди, поділитися своїми

роздумами про становище у країнців на своїй батьківщині.

''"Франко І.Я. До М. Павлика від 17 квітня 1894 р. //Франко І.Я. Зібр. творів:

У 50 т. - К„ 1986. -Т. 49. - С. 494.