1878 Років. П'ятий - вартості цієї війни для народу. Окрім людських жертв,

оглядач звертав увагу на величезні віпрати на ведення війни з державної

скарбівні (бюджету ), яка наповнюється податками з народної праці. За його

підрахунками виходило, що війна стосувалася кожної родини, бо на ведення

війни держава мусила вігграчатп чималі сили й кошти.

Якщо перший розділ "Вісті з України" був упорядкований за дописами

анонімних кореспондентів, то цей. як бачимо, обертався навколо майже тих

самих тем (збагачений хіба що війною), але висвітлені вони були на

матеріалі доку ментальних газетних повідомлень.

На завершення тому друкувалася велика праця все того ж М.

Драгоманова "У країна і центри", яка розвивала федератістичні ідеї' М.

Драгоманова. Спираючись на численні факти, він доводив, що жалюгідне

становище у країнського народу в галузі економіки, освіти, ку льту ри, аласне

усе. про що йшлося в попередніх главах другого тому, спричинене його

перебуванням у Російській імперії, яка по-хижацькому ставиться до

націонатьних окраїн, грабує надра, вішародоалює громадянство, тримає

народ у темряві. _Як історик він порівняв становище України в той час. колиІсторія української журналістики XIX століття

вона мала хоча б обмежену автономію (у часи Гетьманщини), і су часність,

коли вона цілком адаптована в адміністративно-територіальну систему Росії.

Порівняння вийшло не на користь сучасності. За М. Драгомановим. лише

федерація може бутті системою державної організації такої держави, як Росія.

У цілому ж другий том "Громади", попри всю його інформаційну

строкатість, відзначався змістовою цілісністю. Він був присвячений

підросійській Україні і являв собою практичне втілення того плану створення

безцензу рної у країнської преси, про який ішла мова в " Передньому слові [до

"Громади" 1878 р.]" Це була відкрита розмова про наболіле, про бідність і

незадовільні державні порядки, про здирство законне і шахрайське, про

темноту народну , вигідну правлячим класам, про причину цього, яка. на

думку упорядника, полягала в класовій нерівності, капіталістичному способі

господарювання, в централізованій системі державної організації Росії.

Була тут і підводна течія, яка розмивала авторський задум: газетний

огляд засвідчив, що російська інформаційна система вже виробила доволі

стійкий іму нітет проти цензури, їй вдавалося говорити про такі. речі, котрі

раніше були оточені мовчанкою, розкривати становище народу. Межа між

цензурною й безцензурною пресою стиралася. Про це свідчив занепад

Герценового "Колокола" в другій половині 1860-х років. Він занепав,

занедбаний читачами, які вже не відчували в ньому пеку чої потреби, бо всю

потрібну інформацію отримували з підцензурних віщань. М. Драгоманов

не відчу в цього, хоча вже дру гий том дав достатньо підстав це зрозуміти.

Четвертий том "Громади" вийшов у 1879 році. Центральне місце в

ньому посіли шевченківські матеріали: стаття Ф. Вовка під псевдонімом

С а "Т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя" (с. 39-99) і

полемічна з нею валика праця М. Драгоманова "Шевченко, українофіли і

соціалізм" (с. 101-230).

Справа в тому, що лише в 1876 році, після двотомного празького

віщання " Кобзаря", спадщина Т. Шевченка в більш-менш повному обсязі

надійшла до читачів. Це надихну ло Ф. Вовка, антрополога й археолога за

фахом, на ••літературно-критичний подвиг" - написання згаданої статті про

Шевченка. Ні раніше, ні пізніше він літерату рної критики не писав. У даній

же статті він діяв цілком у дусі соціологічної критики, робив спробу

реконструкції політичного світогляду Шевченка на підставі його

віршованої творчості: причому діяв цілком у відповідності із засадами

соціалістичної жу рналістики, накидав Шевченкові політичну програму або

критикував ного за її відсутність.

Політичні питання, відзначав критик, "одійшлн в Шевченка далеко

назад, а на першому місці стало те. що й мусить бути найпершим у думці

писатедя-му жика. - питання соціальне, мужицька доля й громадське лихо.

І оці громадські думки, котрими наскрізь пройшли кожна стрічка з творів

Шевченка, зовсім заступили політику й не дали, як нам здається.

Шевченкові виробити собі, або пристати до вироблених вже якнх-небудь

політичних теорій. Отак думаючи, не можна назвати Шевченка ані

конституціоналістом, ні навіть республіканцем" (с. 67).