149Має наміру зробити її наложницею, а пропонує їй шлюб. Але Галочка,

розуміючи, що шлюб з простолюдинкою зав'яже світ дворянинові, її

коханому, відмовляється стати його дружиною. Прийнявши це рішення,

вона стійко дотримується його, не дається на умоаляння Зоріна. З туги за

коханим Галочка помирає. Але вона все зробила, щоб бачити його

щасливим: так слід розуміти другий заголовок твору - "Милий дорогше

щастя". Сюжет давав можливість на повну силу розгорнути Квітчіш талант

сентименталіста, майстра зворушливих ситуацій і монологів, здатного

розчулити й найбільш суворого читача. У відповідності до зображуваного

предмета будувалися й мовні партії п'єси: російський офіцер розмоаляв

російською мовою, решта героїв, що предстааляли середовище харківських

городян, висловлювалися по-українськи.

Публікація твору небіжчика Квітки, який однозначно сприймався

освіченим громадянством як класик української літератури, підносила

престиж збірника. У всіх джерелах з історії української журналістики

відзначено й таку властивість альманаху як наведення біографічних

довідок про кожного з авторів. Ті довідки були короткими, але для деяких

авторів (Ст. Александрова, М. Макаровського) воші залишилися єдиним

біографічним джерелом. Продуктивним був і сам принцип подачі

інформації про авторів. Біографічні довідки свідчили, що в читачів

української словесності вже з'явився професійний інтерес до її творців.

Раніше ними ніхто не цікавився. Тепер виникла потреба в знайомстві з

авторами.

У цілому ж "Южньш русский сборшік" став видатним явищем в

українській культурі. Це була товста, поважна українська книжка, що

демонструвала рух української літератури до серйозних тем, стильового

вдосконалення, нової культури віщання. Альманах закріпив потяг до

спеціалізації, він не містив фольклорних записів, наукових статей, джерел з

історії, а мав виключно літературний характер, будувався як художня

книжка для читання з невеличкими довідками про авторів. Він мав якоюсь

мірою підсумковий характер, був покликаний зберегти для нащадків твори

тих письменників, яких уже не було між живими (Г. Квітка помер І843, а С.

Александров і М. Макаровський - І846 року) і самі воші вже не могли

потурбуватися про опублікування свого доробку. З усіх боків альманах

свідчив про зрілість української літератури, був фактом самого її існування

в період першого удару, завданого їй російським царизмом.

Михайлин І.Л.

150Історія української журналістики XIX століття

Частина четверта

Українська журналістика в Росії

в добу "великих реформ"

і

Розділ чотирнадцятий

Альманахи "Записки о Южной Руси" і "Хата"

Пантелеймона Куліша

Історія та загальна характеристика видання. Зміст першого тому

"Записок", його особливості. Особливості другого тому. Фольклорно-

етнографічні матеріали. Художні твори в "Записках". Історичні праці та

публікації джерел. Аль.нанах П. Куліша "Хапш": історія створення,

автори, найголовніші публікації. Особливості альманаху - літературно-

критичні нариси про письменників та програмова вступна стаття

Значення альманахів П. Куліша кінця 1850-х років

Після поразки Росії в Кримській війні, яка вияскравила для більшості

політично активних громадян застарілість державно-політичної та

господарчо-економічної системи країни, необхідність реформування усіх

боків життя стала самоочевидною. Підготовкою і проведенням реформ і

зайнявся новий імператор Росії Олександр II. що розпочав царювання 19. II

(3. III) 1855 року, Вступивши на престол після смерті свого батька Миколи

І. Його коронація була ознаменована реабілітацією декабристів, новий цар

почав утілювати в життя важливі елементи їхньої програми. Перше

десятиріччя царювання Олександра II увійшло в історію під назвою "епоха

великих реформ". Після загальновідомого визволення селянства від

кріпацької залежності в 1861 році далі були проведені військова, судова й

земська реформи, що згодом вирішальним чином змінили обличчя Росії.

Політичним потеплінням, демократизацією суспільного життя

скористалися й українці. Після десятилітнього антракту почала

відновлюватися й українська журналістика, спочатку в альманаховій, а

потім і в справжній часописній формі.

Росія XIX століття виразно й прозоро демонструє механізм здійснення

історії й імперські особливості національного буття цієї держави. Спочатку

з'являється група людей (декабристи), які проголошують неприйнятні для

більшості, а тим паче розбіжні з державною полігикою погляди. їх мало.

Тому їх оголошують державними злочинцями, ізолюють від суспітьства,

лідерів відпрааляють на ешафот. Але зерна їхніх ідей вже посіяні в

суспільній свідомості, і то там, то там з'яатяються їхні сходи. Все більше

людей починають переконуватися в неможливості й далі жити по-старому;

лишати все. як є; пересвідчуються в необхідності реформ. І коли спадають

історичні гальма, , помирає тиран (Микола І Паїкін. за Т. Шевченком. -

"неудобозабьіваемьій тормоз"). то раптом ніби настає загальне прозріння,

усім стає зрозумілою потреба вирішальних змін у житті, суспільство

охоплює жага реформ.

151

Микола І покінчив життя самогубством. Будучи не в силах знести

ганьбу від програної Кримської війни, він наказав своєму лейб-медикові

піднести йому келих з отрутою. А його син Олександр II Визволитель,

посівши престол, не тільки оголосив амністію декабристам - державним

злочинцям, засудженим за повстання в момент вступу на престол його

батька (це був цілком природний акт великодушності), але й заходився

здійснювати їхню політичну програму, реформувати Російську імперію на

засадах західництва. У країні була проведена система реформ, що далі

європеїзували державу, вели її по шляху розвитку демократії.

Наслідком розвитку демократичних процесів стала поява в Росії

соціалізму в його народницькому зразкові. Соціалістичні гуртки й

організації розпочали розхитувати Росію з метою домогтися негайного

результату - соціалістичного повстання або принаймні народної селянської

революції. Але змінити ґвалтовно природну течію життя виявилося

неможливо. Пересвідчившись у цьому соціалісти-народникн стали на шлях

терору проти царя, членів царської родини та високопоставлених урядовців.

Кількаразові спроби завершилися успіхом: 1 березня 1881 року Олександра II

Визволителя було вбито. У Росії остаточно запанувала доба реакції.

Остаточно, бо й саме правління Олександра II було неоднорідним.

Проведена ним революція згори активізувала руйнівні- внутрішні сили, що в

радянську добу були названі "революційно-демократичним табором". У

їхній боротьбі проти уряду є кілька рубіжних дат. вирішальних подій, що

стають наслідком протидії -конфліткуючих сторін. У липні 1862 року був

заарештований, позбавлений громадянських прав, підданий процедурі

громадянської страти й відпраалений у заслання на Сибір лідер

революційних демократів Микола Гаврилович Чернишевськнй. У січні 1863

року в Царстві Польському розпочалося велике національно-визвольне

повстання, яке мало тимчасовий успіх і призвело до короткочасного

відторгнення від Росії величезних гусгозаселених територій. У 1866 році

Росія була приголомшена пострілом Дмитра Каракозова, який намагався

вбити царя 4 (16) квітня. Тоді Олександр II уцілів - Каракозов був страчешш.

Після цих подій вже не могло бути мови про рух у напрямку дальшого

демократичного розвитку, настала епоха "загвинчування гайок", що в

першу чергу позначилося на становищі російської й української

журналістики. З 1863 року в Росії була заборонена українська

журналістика. Згодом (1866) найбільш прогресивні, читабельні журнали

західницького спрямування "Русское слово" і "Современник" також були

заборонені. Але якщо для російських діячів культури затишалися варіанти

легітимної діяльності (наприклад, у тому ж 1866 році утворено новий

західницький журнал поміркованого спрямування "Вестннк Европьі"), то

для українських діячів варіантів не було: українське слово в Росії знову

було загнане в альманахи або й узагалі випхане за кордон, в Австрію. Але

це станеться дещо згодом, а ми зараз повернемося до початкового періоду

піднесення революційної ситуації в Росії, коли розпочався новий період

розвитку української журналістики.

Михайи І.Л.

152Історія української журналістики XIX століття

"Ластівкою нового літературного руху, - відзначав Сергій Сфремов в

Історії українського письменства". - були знамениті, як на свій час.

"Записки о Южной Руси" Куліша (1856-1857), - видання переважно, але не

виключно етнографічне (...)"'°

8

. Високо цінував альманах П. Куліша й Іван

Франко, також вбачаючи в ньому першу ознаку пробудження українства.

Тільки після всту пу на трон Олександра II, - писав він, - у так звану епоху

реформ, українська література знову почала оживати. Повернувшись із

заслання. Куліш видав двотомову збірку "Записки о Южной Руси",

наповнену багатими скарбами народних пісень та звичаїв, перемішаних з

його власними зауваженнями та іншими коментарями"109

.

"Записки о Южной Руси" вийшли в С.-Петербурзі з друкарні П.

Куліша. Це був двотомовий альманах, перша книжка якого з'явилася 1856,

а друта 1857 року. Відомо, що фінансову допомогу у віщанні "Записок"

упорядникові надали поміщики Г. Ґалаґан та В. Тарновський. Це перші

свідчення про українських меценатів, що матеріально підтримували

розвиток журналістики.

П. Куліш у справі Кирило-Мефодіївського братства дістав найлегше

покарання і вже в 1853 році повернувся до Петербурга з свого тульського

заслання. Тоді ж він і замислив віщання етнографічного збірника, хоча

політичні умови для здійснення задуму ще були несприятливими. Але

невдовзі сіггуація змінилася на краще.

П. Куліш не був новачком в етнографії, більше того, він належав до

того покоління освічених українців, переважно романтиків, що виросло на

плідному ґрунті фольклорних зацікавлень. Перший том "Записок о Южной

Руси", як свідчив сам упорядник, складений з матеріалів дванадцятирічної

давнини, тобто 1844 року. Вони припадали порохом в архіві збирача, але в