353Mиxайин .Л.

Не можна лишити без уваги і його нарис "Подоріжжя від Полтави до

Гадячого". З нього всі дослідники розпочинають творчу історію роману

"Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного та Івана Білика. твору

в певному сенсі центрального для української літератури того часу. У

ньому Панас Мирний зробив першу заявку на освоєння теми розбишацтва.

Радянське літературознавство розвивало інтерпретацію цього роман) як

вияву соціального протесту проти мерзенної дійсності; насправді ж роман

цілком вписується в парадигму творчості Панаса Мирного з його

розумінням природи соціального зла як такого, що криється не в класових

відносинах, а належить природі людини, міститься в загальнолюдських

чинниках суспільного співжиття

256

. Зайнятий роботою над романом, яка

розтяглася в часі, Панас Мирний, на жаль, припинив надалі свої

співробітництво з "Правдою", але цьому журналові назавжди належатиме

честь відкриття цього письменника для України й світу.

Зі сторінок "Правди" озвався до читачів і Олекса Сторженко. що від

часу припинення "Основи" та виходу своїх "Українських оповідань" під

впливом Валуєвського циркуляру мовчав як український письменник.

Можна висловити здогад, що поява української народовської журналістики

в Галичині повернула письменника до творчості, він розпочав писати

великий роман "Марко Проклятий", але передчасна смерть (у 1874 році)

зупинила роботу над ним. поза сумнівами, цікавим твором.

Перші два розділи роману були опубліковані ще за життя автора (M 4

1870), А більша частина написаного о. Стороженком тексту 1876 року в

N°N° 1-6. Про авторитетність письменника свідчить те. що одеський

книговидавець В. Білий для окремого віщання 1879 року дописав за планом

письменника не викінчений ним твір, аби віщати його окремою книжкою і

задовольнити інтерес читачів до непересічного твору.

Легендарний український мотив Марка в пеклі О. Стороженко

розмістив у часи Визвольної війни Б. Хмельницького. Його Марко був

запорожцем. Колись, дуже давно, він сватався до коханої дівчини, яку,

однак. її батько не хотяв віддати за нього, запропонувавши парубкові

дістати гарту на Січі. Але коли Марко повернувся через три роки, його

кохана вже була віддана за іншого. Будучи від природи наділеним

могутніми пристрастями, за покликом помста він розпочав страшніш шлях

злочинів, дійшовши до найстрашнішого - вбивства матері й сестри. Він

проклятий матір'ю перед смертю на цьому світі, батьком з того світу; немає

йому місця ні на землі, ні на небі; у своїй страшній торбі він носить відтяті

голови матері й сестри. Він залишений жити для спокути, але вона настане

не просто від добрих справ, а від добрих справ, учинених за покликом серця.

Потоваришувавши з козаком Паалом Кобзою, він ряту є його самого і його

36 Див. про це у пр.: Михайлин Ігор. Воли і ясла: До філософської інтерпретації

роману Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" //

Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - Харків. 1994. - Т. 2.

- С. 61 - 74.

354Історія української журналістики XIX століття

друзів від страти, на яку їх прирік Сремія Вишневенький: допомагає їм

утекти й допроваджує у загін Максима Кривоноса. І від цього його торба

стає легшою, а відтак розпочинається його шлях до спасіння спокутою. На

цьому обривалася частина тексту, написана О. Стороженком. У властивій

ддя себе манері фольклорної прози, що буду валася не лише на використання

відомих сюжетів, але й вбирала в себе народну філософію, демонологію,

письменник створював величну картину боротьби українського народу

проти польського поневолення. Впливи "Марка Проклятого" відчуваються

в українській химерній прозі - визначному художньому явищі 1950-1980-х

років, зокрема й у тому творі, що відродив традиції О. Стороженка - романі

Олександра Ільченка "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа

Молодиця" (1958). Публікація частини твору О. Стороженка в "Правді"

мата неперехідне значення ддя українського письменства.

З великою вдячністю ставився до "Правди" І. Франко, адже журнал

публікував його оригінальні твори й переклади тоді, коли після першого

процесу над соціалістами він опинився в обсервації. 1879 року часопис

опублікував оповідання І. Франка "Олівець" (№ 12). Письменник

наголошував на автобіографічному змісті оповідання. Воно було

надруковане з підзаголовком "З моїх споминок. Ескіз Руслана". Немудра

історія двох хлопчиків, одіш з яких загубив олівець, а другий його

випадково знайшов і залишив собі, стала для письменника підставою

відтворити жахливу атмосферу, що панувала в галицькій середній школі в

той час. Неосвіченість учителя, його пияцтво, брутальність у поводженні з

учнями, убогість селян, для яких копійчаний олівець складає таку цінність,

що за втрату його можна побігти до непритомності власну дитину, - ось

риси того побуту, що вихоплює з дитинства пам'ять уже дорослої людини.

Разом з дим у дворі приваблював образ оповідача, хлопчика вразливого,

співчутливого до людського горя. Оповідання І. Франка було новаторським

для української літератури, глибоко розкривало дитячу психологію, крізь

дитяче сприйняття подавало картини непривабливої дійсності.

З перекладної літератури необхідно відзначити працю дія "Правди"

Іван Білика. Михайла Старнцького, Степана Руданського, І. Франка.

Перший з них опублікував у 1873 році (№№ 1-2) два оповідання із "Записок

охотника": "Тхір і Калинович" і "Біжин луг" та супроводив публікацію

перекладів своєю статтею "Іван Сергійович Тургенев". М. Старицькіш у