449Михайин іл.

самостійне видавництво в Галичині, де видавати власні праці українською

мовою, ате ніхто не квапигься здійснити цеп простий проект. Це покоління її

мови української не шаг як слід і всі свої праці пише по-російськн. Тим самим

українофіл працює на російську культуру, зміцнює російську державу.

"Пишучи по-московському. - роз'яснював Б. Грінченко. ми

побільшуємо московську літерату ру - отже, побільшуємо сі игу тим людям які

намагаються відняти в нас нашу національність: бо. пишучи по-

московському. мп спиняємо нашу літерату ру, не виробляючи нашої мови: бо.

пишучи по-московському наукові речі, ми саме тим даємо змогу казані, що

української науки нема і не може бути, а через ге всякі спроби в сьому

напрямку с річ непотрібна і заборони варта. Нам можуть сказати: гляньте, он

усі ваші вчені люди, ваші Костомарови. Потебні, писали і пишуть по-

московському - значить, інакше й бути не може. Еге. ми певні, що не віднято

б у нас тепер цензу рними заборонами у країнську нау ку, якби наші вчені люди

аж із самого початку почали писати не по-московському , а по-українському.

Коли вони сього не зробили, то тим дали нашим антагоністам до рук зайвий

шанс у борні, і одвічальність за се му сить лежати на них" (с. 46).

Друга вада "наша несолідарність. наше невміння задля інтересів

громадських зректися інтересів вузьких, особистих" (с. 46). Причина цього,

за Б. Грінченком. полягає в розосередженості українських діячів. Кожен з

них формується насамоті, окремо від гурту, доходить до всього своїм

розу мом. А відтак, кожному його ідеї здаються найкращими, він не хоче

поступитися ними й визнати правоту опонента. Тому в нас традиційні

суперечки про речі другорядні, формальні, як-от: правопис дієслівних

закінчень ться чи цця. Розрізненість у поглядах породжу є розрізненість у

громадській діяльності. Ця розрізненість має й глибші причини: перша та.

що наша інтелігенція є частиною всеросійської, а друга та. що наше

національне самопізнання стоїть надзвичайно низько.

Третя вада. Як частина загальноросійської інтелігенції наша

національна еліта гак само заражена її хворобами: вона не має нахилу до

систематичної щоденної праці, видержаної, дисциплінарної громадської

праці: вона малокультурна, легко піддаєлься тискові чужих ідей: "той. хто

вчора лизав чоботи Лассалеві. - сьогодні те саме робіггь Каткову " (с.53):

вона безвірна, у неї під сумнівом не лише поняття "Бог", але й "добро",

"правда" та ін. Y цих умовах у країнські націонали хилаються і не знають,

на яку ступити.

. Четверта вада низька національна свідомість - аналізується Б. Грінчен­

ком особливо широко й глибоко. Це наша вну трішня вада. Полягає вона в

тому, що українофіли запропону вали українству помилкову, фальшиву ідео­

логію. яка неправильно орієнтує особу, спроваджу є її на манівці, схиляє до де­

націоналізації. а то п ренегатства. Історія українського письменства й суспіль­

но-політичної думки наповнене ідеями сервілізму , приниження української

ку льту ри й історії, думками про несамостійність у країнської літератури.

Тут Б. Грінченко розпочав історичний екскурс, у якому піддав

критичному розглядові провізних ідеологів у країнського руху.