605Сказати більшою чи меншою мірою про доробок і. Франка. Лесі Українки,

Л. Старнцької-Черняхівської. М. Коцюбинського і навіть П. Грабовського.

Інша справа, що їх твори відзначаються певної вузькістю, тяжінням до

розробки однакових тем і їх одноманітного художнього втілення.

Обвуженим. зредукованим виглядав і відділ літературної критики. Із

творів, що увійшли до ктаспки. тут з'явилася в цей час лише стаття І. Франка

"Слово про критику'' (І896, № і). де були викладені Франкові погляди на її

сутність і завдання. Можна ще й зараз почути голоси, що в слабкості нашого

письменства винна літературна крігпіка. яка повинна, моатяв. кермувати

літературним процесом. Це неправильний погляд, наголосив актор. Критика

не може виконувати функції командира літерату рного процесу. Командуюча

критика - це нісенітниця. Функції кріггикн полягають у тому , щоб "мову

чуття перектасти на мову розуму" (с. 32). Завдання кригики. за І. Франком,

давати інтерпретації літературних творів, роз'яснювати їх дтя читача, а не

виробляти керівні ідеї дтя письменників. Він писав про критику: "Вона мусить

бути не догматичною, а аналгпгчною. не деду ктивною, а індуктивною" (с. Зі).

Художня творчість завжди ширша за критику. Сучасна літературна теорія і

практика безмірно розширити межі літературної творчості, розширили права

індивідуальності, особи автора. Це тріумф індивідуалізму в сучасній

літературній творчості. "Все вільно поетові: він чоловік, і йому вільно

інтересу валліся. пройматися всім тим. чим інтересуються люди" (с. 34). У

радянській теорії літератури завжди підкреслювався захист І. Франком

поетового права на пропаганду певних політичних ідей і цілком забуватися

інші цілі статті. А швидше за все поет-трпбун який якраз усе жіггтя займався

пропагандою, обґрунтовував можливість надаті нею не займатися і

напередодні виходу в світ книжки "Зів'яле листя" готу вав громадську думку

до визнання свого права писати не про народне горе, а про світ своєї ду ші.

У другий період існування "Житя і слова" акценти в журналі

перемістилися на власне політичну публіцистику. Навіть у розділі

"Матеріали історичні та літературні" тепер друкувалися не листи М.

Шашкевпча чи Ю. Федьковнча, а М. Драгоманова. У веденій М. Павликом

рубриці "Із переписки М. П. Драгоманова" (І896. №№ 2. 5. :; І897. №№ і.

2. 4. 5-6). що була започаткована невдовзі після смерті публіциста, були

опубліковані його листи до О. Борковського. Ол. Огоновського, Ю.

Бачннського та деяких інших у країнських діячів.

З перекладних наукових праць у цей час був поданий виконаний І.

Франком реферат дослідження П. Еванса "Боротьба теології з наукою" (І897,

№ 3). Твір був спрямований на вивчення історії протистояння церкви й науки,

викривав постійніш опір, що його чинила церква науковим відкріптям. як

неохоче визнавала факлп нау ки, які змінювали теологічну картину світу .

На чільне місце висунулася рубрика "'Статті про справи політичні". Її

започаткувала стаття і ми в Свропі: Протест галицьких русинів проти

мадярського тисячоліття" (І896. № і). Під нею стояв підпис "Русько-

українська молодіж академічна, комітет для справ угро-руськнх". За

свідченням істориків, текст написали І. Франко і В. Гнатюк. Стаття була

Михай.іин І.Л.