479Михайли .Л.

народ у сподіванні, що російський мужик, почувши проповідь марксизму,

негайно підніметься на повстання і змете царський уряд. Вона штовхала до

пу блічної легітимної діяльності українських ра.шкалів без огляду на те. який

хіаточнсельннй їх гурт, аби спричинитися до саме ра.шка.гывгч зхйн у

суспільному жтті. забезпечити вирішення соціального пігтання. піднесенім

економісчного добробуту народу, дати йому розвинуту багату літерату ру.

Від імені свого покоління І. Франко писав у некролозі "Д-р Остап

Терлецький: Спомини і матеріали": не винуватьмо за цей соціальний

романтизм нашого покійного приятеля, "усі хні свого часу поділяли його:

поділяли його у деяких моментах такі велетні, як Маркс і Енгельс,

пророкуючи, що через 10-15 літ настане велика соціальна революція і

робітники захоплять кермо правління в свої руки"3"8

.

По-.футе, старше покоління українців звикло сприйхіатн соціадізхі в

одежі ленінізму, який розглядався як єдино вірна .модель суспільного

розвитку . Авторитарність хіарксизму була доведена в ньохіу до абсолюту.

Ця авторитарність народжувалася з глибокого переконання, що К.

Марксові вдалося перетворити соціалізм з утопії на науку, тобто з нау ковою

точністю обрахувати неминучість настання соціалізму, довести, що історія

людства рухається в напряхіку до цієї суспільно-економічної форхіації.

Звідси виникла ідея суспільного прогресу, який пов'язувався з боротьбою за

соціалізм. Усе. що прискорює його настання. - явища поступові, усе, що

гальмує, відноситься до суспільного регресу. реакції, гідне знищення. Звідси

нерозривна пов'язаність двох ідей: соціалізму й революції. З цього погляду

легко зрозуміти, чому в Галичині кінця XIX століття. прихильники

соціалізму дістали назву ра.шка.пв Саме вимога швидких і рішучих

суспільних змін, готовність забезпечити їх революційним шляхом, тобто

збройним повстанняхі проти законного, легітимного у ряду. - ці елементи в

світогляді сприймалися як радикалізм, що й утвердило даний термін у

застосу ванні до у країнських соціалістів у Галичині.

По-третс. старше покоління українців звикло сприймати соціалізм як

однорідну суспільно-політичну течію, яка не визнає внутрішньої поліфонії,

відчу жу є від себе інакомислячих. Такий погляд хйг народитися тільки в

Росії, яка впродовж у сієї своєї історії засвідчила тоталітарний характер цієї

держави. Насправді ж соціалізм, як і всі суспільно-політичні течії,

внутрішьно розмаїтий, і розвивається на підставі діалогу між

представникахіи відмінних (протилежних) точок зору.

Українськії соціалізм так само позначений національною своєрідністю

і не схожий на аналогічні течії в російській, польській, німецькій,

францу зькій суспільно-політичній думці. Більше того, він не є внутрішньо

моністичним. Навіть репрезентований творчістю чільних своїх

представників український соціалізм виявляє оригінальність і багатство

думок та ідей.

5>18Франко І. Я. Д-р Остап Терлецький: Спомини і матеріали //Франко І . Я . Зібр.

Творів: У 50 т. - К.. 1982. - Т. 33. - С. 327 - 328.

480Історія української журналістики XIX століття

Батьком українського соціалізму є Михайло Драгоманов (І84І-І895).

У написаній 1883 року "Автобіографічній замітці" він визнавав себе

соціалістом. Разом з тим. він вважав за необхідне вже тут зробити два

застереження. Перше: він € "соціалістом західноєвропейської школи, але не

російським нігілістом . Др уге: будучи соціалістом за своїми ідеалами, я

переконаний, що здійсенння цього ідеалу можливе лише за відомої

поступовості і за високого розвитку мас. а тому й досяжне більш за

допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань"310

.

У проведенні своєї еволюційної концепції М. Драгоманов, однак, не

був послідовним. Так. у "Програмі Громади" (1880). яку він підписав разом

з М. Павликом і С. Подолинським, йшлося про те, що пануючі верстви не

поступляться добровільно своїм становищем, "через те простому народу на

Україні не обійтись без збройного бою й повстання (революції)"311

.

Громадівство. поруч з радикалізмом. - то була ще одна назва соціалізму на

українському грунті.

Спираючись на Марксову ідею рівномірного розвитку капіталізму й

одночасності перемоги пролетарських революцій у розвинутих країнах світу,

М. Драгоманов вважав, що український народ лише в спільній боротьбі з

соціалістами сусідніх націй може здобути перемогу над поневолювачами.

Другим визначним українським соціалістом був Сергій ГІодолпнськнй

(І850-І89І). Будучи студентом Київського університету, він часто їздив за

кордон. 1972 року познайомився з К. Марксом, захопився його теорією і

вже 1875 року під випливом казки І. Нечуя-Левицького "Запорожці"

("Правда", 1873. №№ ІІ-ІЗ). яку слід вважати першим українським

інстинктивним зразком соціалістичної пропаганди, написав свої брошури

" Парова машина" та "Про бідність". Вони були видані тоді ж коштом і

заходом іншого українського соціаліста Остапа Терлецького (І850-І902),

що сховався під псевдонімом "В. Кістка", який знайшов для цього

друкарню свого болгарського товариша.Янка С. Ковачева.

Але, осмислюючи марксизм. С. Подолинський з часом прийшов до

висновку про помилковість деяких його положень і зробив спробу усунути

його вади. Він спостеріг фальшивість головного економічного постулату К.

Маркса, а саме: теорії додаткової вартості. У відповідності з нею

неоплачувана людська праця створювала прибутки капіталістів, вони

наживали, таким чином, своє добро лише нечесним шляхом, нещадно

експлуатуючи працю робітників. Але С. Подолинський з'ясував, що

"людська праця не творигь ні матерії, ані енергії""312

. Зате усіма цими

309

Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка // Драгоманов М. П.

Літературно-публіцнстичні праці: У 2 т. - К.. 1970. - Т. 1. - С. 65.

310

Там само.

311

Драгоманов М.. Павлик М.. Подолинський С. Програма Громади //

Подолинський С. Вибрані твори. - Монреаль. 1990. - С. 149.

3

"

2

Подолинський Сергій. Людська праця і єдність сили // Подолинський Сергій.

Вибрані твори. - Монреаль. 1990. - С. 171.Михайн .Л.

продуктивними властивостями володіє природа, яка завдяки сонячній

енергії сама продукує матеріальні цінності. З одного кілограма заліза не

можна виготовити два кілограма цвяхів, aie з однієї зернини, кинутої в зем­

лю. виростає сорок зернин. Значить, не неоилачувана праця створює земні

багатства, а сама природа, сонячна енергія. Обставляючи своє відкриття

численними еківоками в бік марксизму. С. Подолннський все ж твердить,

що воно узгоджується з соціалістичним ученням: за соціалізму, мовляв,

відбувається снраведтнвпґі розподіл продуктів, "соціалізм - це спосіб

продукції, який може акумулювати найбільше сонячної енергії на землі"

313

.

Праця С. Полонинського справила враження сенсації, про що свідчать

шість її публікацій у соціалістичних часописах того часу: по дві

французькою і німецькою і по одній російською й італійською мовами. У

листу ванні К. Маркса з Ф. Енгельсом 1882 року відбилася сту рбованість: чи

не перекреслить марксизму своїми працями С. Подолннський. .Ллє Ф.

Енгельс заспокоїв К. Маркса: людська праця нагромаджу є енергію, теорія

С. Подолинського посутньо не спростову є марксизму.

Мину ло століття, і інший український поет і мислитель Микола Руденко

(нар. 1920) розвинув і довів до логічного завершення думки С.

Подолинського. У праці "Трагічна помилка Карла Маркса" (І978) він

спростував економічну теорію марксизму як цілком фальшиву її антинаукову:

ще й звернув увагу, що сам К. Маркс зрозумів свою фатальну помилку і

відзначив це на останній сторінці своєї головної економічної праці "Капітал".

.Ллє поскіїьки ця иряця нараховує чотири томи, то мало хто дочитував її до

цього місця. А ще менше читачів замислювалося над прочитаним. К. Маркс

же визнавав туг природне, а не соціальне походження капіталу . Це руйнувало

вщент марксизм, адже в його підмурівку лежить саме економічна теорія.

Навіть поверховий огляд соціалістичних концепції двох провідних

українських соціалістів свідчить про те, що на українському ґрунті

виростала своя національна концепція цієї суспільно-політичної течії.

Після цих вступних уваг перейдімо до розгляду світоглядних засад тих

діячів, які безпосередньо створювали радикальну журналістику в Галичині.

Це були Остап Терлецький (1850-1902). Михайло Павлик (1853-1915) та

Іван Франко (1856-1916). Вони 'володіли визначними літерату рними й

науковими здібностями й талантами, на голову перевищували все

інтелігентське середовище, яке тоді панувало в Галичині. Особливим

талантом, що дорівнював геніальності, відзначався І. Франко, aie не

відразу він висунувся в число лідерів. Він був молодшим за двох своїх

дру зів, а в молодості відстань у кілька років особливо відчутна. Навколо

центрального ядра гуртувалися інші, менш талановиті, але по-своєму

визначні діячі свого часу Іван Белей (1856-1921). Антон Дольницький (1853­

1953). Василь Лукич (1856-1938). Іван Мандичевськшї (1854-1925). Фелікс

Сельськінї-Щасний (1852-1920) та інші. Усі воші в той чи інший спосіб

відзначитися в історії. Про деяких з них (І. Белея та Василя Лукича) вже

31

' Там само. - С. 187.

482Історія української журналістики XIX століття

йшлося з приводу народовської журналістики, куди вони відійшли

внаслідок вну трішньої еволюції і де залишили визначний слід.

Л кою ж виглядає соціалістичне вчення в світогляді українських діячів?

Не дарма М. Драгоманов вважав їх "новою фракцією галицьких

народовців'': вони й справді поділяли програму цієї течії в частині вимоги

праці для народу, орієнтації на внутрішні українські сили, єднання з

підросійськими українцями, поширення освіти журналістики, літератури

народною мовою. Але вони йшли далі. Добре знаючи становище народу,

його бідність і безправність, вони високо піднесли знамено соціальної

справедливості, праці задля народного добробуту, економічного підйому

українського селянства, зростання людської гідності й національної

самосвідомості. Для них актуалізувалися в соціалізмі загальнолюдські й

демократичні гасла. Соціалізм не став для них науковім обгрунтуванням

революційного перевороту, але залишився утопічною хірією про

справедливий суспільний лад. де людина не гнобить людину. а нація націю.

Польський соціаліст Болеслав Ліхіановський так передав свої

враження від промови О. Терлецького на суді в січні 1878 року: "Промова

Терлецького була чудовою і хвилюючою. С'оціаліститчна справа, говорив

він. - то справа суспільної справедливості, справа народу, що прагне

вирватися з неволі та злиднів. Терлецький так розхвилювався під кінець

своєї промови, що захитався і хіало не впав. Він зробив на суддів велике

враження, і вони винесли вирок: звільнити його"

314

.

Загальнолюдські підстави поступу й дехюкратії підкреслював у своїхіу

світогляді І. Франко. У листі до М. Драгохіапова від 26 квітня 1890 року,

виклавши на його прохання свою біографію для написання нихі передмови

до своєї книжки "В погі чола". І. Франко відзначив: безтолковий процес у

справі соціалістичної пропаганди скінчився його засудженняхі. хоча

насправді в нього "не було за душею й тіні того гріха": "ані таєхіннх

товариств, ані соціалізму: я був соціалістохі по симпатії, як хіужпк. але

далекий (JYB від розу міння, що таке соціалізхі науковий"

315

.

Спогади сучасників підтверджують правильність самохарактеристики

І. Франка. Василь Лукич твердив, що І. Франка "зовсїхі неоправдано і без­

підставно наклеймлено соціалістом, хоч він в тіш часі нихі не був'

316

. Ген­

рик Бігеляйзен. польський журналіст, колега І. Франка за співробітництвохі

у "Kurieri Lwovvskomu'', писав так про загальний настрій тодішніх галиць­

ких соціалістів: "Роль тодішьного соціалізхіу обхіежу валася виключно до

контнну овання кличів францу зької революції liberte. fraternité, égalité'

1

-

314

Ліхіановський Болеслав. З часів першого арешту // Спогади про Івана

Франка. - Львів. 1997. - С. 93.

315

Франко І. Я . До М. II. Драгоманова. 26 квітня 1890 р. // Франко І. Я . Зібр.

Творів: У 50 т. - К„ 1986. - Т. 49. - С. 245.

316

Лукич Василь. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка. -

Львів. 1997. - С. 61.

17

Свобода, рівність, братерство (франц.).

483Михайин .Л.

враз із постулатом доконечного скасування армії н заведення 8-годинного

дня праці "

11

". І даті цеп автор писав таке: "Одначе говорити про І. Франка

як про революціонера в модерному сьогочасному розумінні ніяк не

доводиться. Це був радше тон "вічний революціонер'", якого духа ніхто "в

гріб не зведе", який фізично щойно "в праці сконає", на те, "щоб щастя всіх

пройшло по його аж кістках"

319

. Болеслав Лімановськнй згадує, що у серпні

1878 року перед висланням з Галичини він зібрав у себе на прощання гу рток

молоді, де було вирішено скласти короткий соціалістичний "катехізм ". Цю

справу доручили І. Франкові. Він погодився, сказавши: "Щоправда сам я

добре соціалізму не розумію, але вивчу його, пишучи"

320

.

Світогляд І. Франка весь час перебував у динаміці. Вивчення соціалізму

як найбільш популярної суспільної ідеології, звичайно ж. зривало. С'еверин

Данилович, познайомившись з І. Франком у 1879 році, вже характеризував

його як "переконаного соціаліста"

321

. Головною проблемою, що

обговорювалася тоді в гуртках, була проблема "2икигіБШҐ'. тобто

держави майбутнього. Це свідчить про те, що теорія соціалізму поставала в

свідомості І. Франка і його друзів не як керівництво до дії, а як ідеальний

образ майбутньої держави, де панує соціальна справедливість.

V галузі науки методологічним орієнтиром був позитивізм, у галузі

художньої творчості - реалізм. Це останнє поняття, попри всю свою

безневинність, так само протребує сьогодні комегггаря. "В той час реалізм в

літературі був в очах галицької публіки великим гріхом. писав С.

Данилович. - якимсь страховищем, що має знищити всі ідеали життя

тодішніх галицьких інтелігентів: того реалізму боялись чомусь не менше

самого соціалізму"

3

". Позитивізм як наукова методологія передбачав

абсолютизацію емпіричних даних, що ґрунтуються на безпосередньому

досвіді людини: мета науки в системі позитивізму - опис і впорядку вання

фактів без спроб дати їм інтерпретацію, створити теоретичну модель явища.

Після цих роз'яснень можна зробиш такі висновки:

1. Соціалізм на галицькому ґрунті був нредстаалений радикальною

течією, що виникла тут під впливом М. Драгоманова в 1877 році, а в 1890

році оформилася організаційно як Україно-руська радикальна партія.

2. Радикатьна течія, а згодом і партія виникла в надрах народовсгва,

внаслідок незадоволення нового покоління обмеженістю ідеології цього

протоиартійного об'єднання, яке недостатньо уваги приділяло

економічному становищу народу, відривало національне питання від

економічного, а справу національного визволення намагалося розв язати

318

Бігеляйзен Генрик. Мої спомини про Івана Франка // Спогади про Івана

Франка. - Львів. 1997. - С. 267.

319

Там само. - С. 268.

320

Лімановськнй Болеслав. ІДитов. пр. - С. 94.

321

Данилович С'еверин. Франко як духовний батько радикальної партії в

Гатчині //Спогади про Івана Франка. - Львів. 1997. - С. 178.

332 Там само. - С. 179.

484Історія української журналістики XIX століття

шляхом поширення української освіти й культури.

3. Соціалізм сприймався його українськими представниками по-

різному. але певні спільні елементи в їхньому світогляді виділили можна.

4. Передусім, їх приваблював загальнолюдський пафос соціалізму,

обіцянка розв'язати всі соціальні (включно з національним) питання на

засадах соціальної справедливості: поборення нужди та злиднів,

перетворення найманого робітника на аласшіка засобів виробництва,

забезпечення рівномірного розподілу наслідків людської праці: створення

нового типу стосунків між націями, які б виключали можливість

національного гноблення.

5. У справі запровадження майбутньої ідеальної держави українські

соціалісти допускали революцію, але домінувала думка про переважання

еволюційного шляху; моральний авторитет справедливої майбутньої

держави повинен бути такий високий, що суспільство добровільно, як

тільки ознайомиться з доктриною соціалізму, посуне до свого власного

щасливого майбутнього, гарантованого новою ідеологією; тому на головне

завдання перегворювалася пропаганда соціалізму всіма можливими

способами: особливе місце в цій пропаганді відводилося журналістиці, яка

забезпечує особливо глибокий і масовий вплив на громадську думку.

6. Соціалізм сприймався українськими соціалістами як модерна

поступова (прогресивна) інтернаціональна (міжнародна) течія, що

виводить українство зі стану рутенства, національної герметичності й

провінційності, єднає з провідними діячами й рухами, теоріями й ідеями

свого часу; соціалізм розглядався як спосіб подолання обмеженості

народовства, а ще більше москвофільства.

7. Українських соціалістів очолили особи, що відзначалися високим

рівнем літерату рного, нау кового й публіцистичного таланту (М. Драгоманов,

І. Франко, М. ІІавлик). які на голову перевищували середній інтелектуальний

рівень галицького народовського середовища; це спонукало їх, з одного боку,

бачити й критикувати рутенство українців Галичини; з друтого боку, шукати

контактів з рівними за інтелектуальним рівнем діячами поза межами своєї

національності: до цього інтелектуатьного центру тягнулося студентство й

школярство, відчуваючи очевидну вищість й сміливість радикалів у

порівнянні зі своїми гімназичними й університетськими викладачами, що

плуталися в тенетах схоластики й рутенства.

8. Естетична програма українських радикалів передбачала розвиток

реалістичного типу творчості, зокрема такого її різновиду, як натуралізм;

натуралізм як художній стиль виріс на філософському грунті позитивізму,

підносив до рівня культу точність наслідування життя, відображення деталі:

недарма І. Франко називав його "науковим реалізмом"

0

', натуралізм

сприймався радикалами як спосіб поєднання науки й мистецтва, досягнення

в художній творчості нау кової точності в справі пізнання життя.

313

Франко І. Я . Література. її завдання і найважніші ціхп // Франко І . Я . Зібр.

творів: У 50 т. - К.. 1980. - Т. 26. - С. 13.

485Михайи І.Л.

Програма радикалів у гіервіснніі період їх діяльності володіла значною

кількістю позитивних положень. Поява радикатьної течії в українській

суспільно-політичній думці позитивно вплинула на народовський і

Москвофільський напрями. Вони мусили активізувати свою діяльність і

включити до своїх програм ті положення, що користувалися особливою

популярністю серед української спільноти. Молодь, яка тепер уже генетично

походила з переважно не з попівського, а з селянського середовища,

приваблювала настанова на всесвітній масштаб діяльності радикалів,

очікування швидкого визволення від економічної й національної неволі,

критицизм їхнього мислення стосовно галицького рутенслва. аналїгичність

у підході до суспільних процесів, новий естетичний мегод. що оголошу вав

предметом літерату ри дійсність у її буденних виявах, а головною засадою її

відтворення вважав життшодібність. Попри всі перешкоди й заборони

старшого покоління молодь гяглася до радикалів і ніщо не могло зупинити

її в прагненні приєднатися до свіжого поступового напрямку.

Інші течії українства не могли іге рахуватися з цим. Радикали лягли їх

за собою. Москвофіли зхгушені були зайнятися економічними питаннями,

народовці так сахго звернули увагу на селянство, створення кооперативних

спілок, скликання народних віч (мітингів), розвиток журналістики,

адресованої народові. Безсухшівно. третій період народовської

журналістики, час найбільш інтенсивного її розвитку, розпочався під

тиском радикалів, спричинений хііж іншими причинами ще й загрозою

відтоку молоді від народовськнх установ. Відтак, ггоява радикальної течії

була корисною для українства в цілохіу. стала актохі його оздоровлення,

виходу зі стану стагнації, наступним кроком у внутрішньому саморозвитку

нашого напіонального організхіу.

Радикали здобули для українства перший негативний гіркий урок

запровадження так званого пролетарського інтернаціоналізму. Вони

першими спростували його можливість для поневоленої нації н довели, що

це гасло не є способом дехюкратнчного розв'язання національного

питання, а є новим, одягнутихі у соціалістичні шати засобохі продовження

узурпаторської політики панівної нації стосовно поневоленої.

Утворена 1890 року Українська радикальна партія первісно складалася

з людей двох поколінь: до старшого належали М. ІІавлик. І. Франко. Ф.

Щасний-Сельський. С. Данилович, І. Гераснхіовнч. Р. Яросевич: до

хюлодшого К. Трильовський. Є. Левицькип. М. Ганкевич. В. Охримовпч.

В. Будзиновськпй, В. Отефаник. К). Бачинський, Д. Лукіяновнч. Між

представникахш як старшого, так і хюлодшого поколінь існу вали істотні

відмінності в поглядах. З часохі у партії зі старших і хюлодшпх членів

утворилися групи, що пішли розбіжнихш шляхахш і призвели до

виокрехілення нових партій.

"По сїхюх літах, писав у спогадах Володимир Охрішович. відокрехш-

лися Лросевич. Ганкевич. Бачинський і витворили українську соціал-дехю-

кратичну партію. Пізніше відокремилися Є'вг. Левицькшї. Будзиновськпй і я.

щоб витворити українську національно-дехюкратичну партію, до якої

486Історія української журналістики XIX століття

пристав був також і Франко, але тільки на короткий час. бо пізніше цілком

відсунувся від політичного життя. Павлик, Данилович. Трнльовськпй.

Стефаник полишитися при радикальній партії"

124

. Таким чином, радикали

поклали початок партійній диференціації українського суспільства.

На особливу увагу заслуговує утворення 1899 року з членів

радикальної партії Української національно-демократичної партії, до якої

приєдналася значна група народовців. Відтак відбулося повернення

окремої течії радикального руху до народовської материнської основи.

Нангрунтовніше висвітлення процесу духовної еволюції цієї частини

українських радикалів містить публіцистика найтатановитішого діяча того

часу, що його хюжна вважати символом епохи. І. Франка.

У праці "Що таке поступ?" (1903) І. Франко дав нищівну кршпку хіарк-

сизму. С'оціаі-дехюкратична партія, створена на підставі Марксовпх соціаліс­

тичних поглядів. - пояснював він. "бажала захопити в свої руки державну

власть не на те, аби знищили її і дати всіхі горожанахі якнайповнішу і най-

ширшу свободу. Навпаки, по думці соціал-де.мократів, держава - розуміється,

будуща народна держава - хіала статися всевладною панею над жіггтяхі усіх

горожан. Держава опікується чоловіком від колиски до гробової дошки. Вона

виховує його на такого горожанина, якого їй потрібно, запевнює йому

заробіток і удержання, відповідне до його праці й заслуги"

325

. Ця хіайбутня

держава, охіріяна замолоду /икипІ

Л

ааГ і .лякала тепер І. Франка найбільше.

"Поперед у сього та всехюжна сила держави, продовжу вав І. Франко,

налягла би страшеннихі тягарехі на життя кожного поодинокого чоловіка.

Власна воля і аласна духіка кождого чоловіка мусила би щезну ти, занидіти,

бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, хіаючи

на хіелі вихову вати не свобідних людей, але лише пожиточних членів

держави, зробилось би хіетрвою духовною муштрою, казенною. Люди

виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про

який тепер у найабсолютнішиї поліційних державах нехіа й мови. Народна

держава сталась би величезною народною тюрмою.

А хто були б її сторожі? Хто держав би в руках керхю тої держави?

Сього соціаі-дехюкрати не говорять виразно, та в усякіхі разі ті люди мали

би в своїх ру ках таку величезну власть над життяхі і долею міліонів своїх

товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти. І стара біда - нерівність,

вигнана дверима, вернула би вікнохі: не було би визиску робітників через

капіталістів, але була би всеаладність керхіаничів - усе одно, чи родовитих,

чи вибраних над хйліонахш членів народної держави. А маючи в руках

лаку необхіежену аласть хоч би лише на короткий час. як легко могли би ті

керхіаннчі захопити її назавсігдн! [...] Ні. сопіал-дехіократнчна "народна

держава", коли б навіть було можливим збудувати її. не витворила раю на

ш Охримович Володимир. Причинки до біографії і характеристики Івана

Франка // Спогади про Івана Франка. - Львів. 1997. - С. 91.

33

Франко І Я . Що таке гюсгуп?//Франко І . Я . Зібр. творів: У 50 т. - К., 1986. -

Т. 45.-С. 341.

487Михайин .Л.

землі, а була би в найліпшім разі великою завадою для дійсного поступу''

326

.

Подиву гідні пророчі візії І. Франка й точне передбачення ним модеті

тієї держави, яка була запроваджена російськими більшовиками в

радянській країні. Ці міркування й були підставою для переходу

письменника з соціал-демократичного табору на позиції національної

демократії. Про другий аспект такого рішення він розповів у праці "Русько-

польська згода і українсько-руське братання" (1906). У ній І. Франко

спростував гасло пролетарського інтернаціоналізму, який учить, що

ворогами трудящих є вищі верстви своєї нації, що трудящі класи різних

націй у спільній боротьбі повинні здобути свободу.

Дуже довго, "як одинокий, може, українець", працюючи серед поляків,

прихильників як соціалістичного вчення, так і загальнодемократичної

ліберальної орієнтації, він прийшов до висновку про засадничу неможливість

єднання з ннми. "Тепер ми. галицькі русини. - писав він, - не можемо

потішатися тим. що терпимо від "шляхетської господарки" - ні! Ми чуємо

чимраз виразніше, що против нас стоїть уся польська нація, всі її верстви, від

шляхти і магнатерії аж до репрезентації зорганізованого пролетаріату. Ся

солідарність доходить до того, що не тільки в чисто національних справах

поляки всіх верств ідуть разом проти русинів, але і в соціальних справах

репрезентанти польського демосу або явно підпирають, або приймають без

протесту та противдітання такі шляхетські заходи, що хоч можуть вийти на

шкоду й польському мужикові та робітникові, але в більшій мірі можуть

докучити та пошкодити русинам"

32

(ку рсив мій. І. М.).

Зрозуміло, що висновки І. Франка стосуються не лише поляків, а

мають загальнометодологічне значення, роз'яснюють стосунки будь-якої

панівної й поневоленої націй. Письменник прийшов до категоричного

висновку про неможливість ані спільної боротьби соціалістів і пролетаріату

панівної й поневоленої націй, ані спільного будівництва ними народної

держави. До розв'язання національно-визвольних завдань, до здобуття

нацією повної національної незалежності шляхом утворення своєї держави

неможливі ніякі рівноправні стосунки з панівною нацією: вона завади буде

гостодарем, а поневолена нація - наймичкою.

Таким чином, від часу виникнення до початку XX століття

український радикальний рух пройшов шлях інтенсивного розвитку:

романтичне захоплення марксизмом не втримало перевірки життям,

чільні діячі соціал-демократії, до числа яких передусім елід віднести І.

Франка, повернулися на позиції оновленого народовства. яке у цей час

ототожнювало себе з національною демократією.

Першим періодичним віщанням, яке засвідчило появу українських

радикалів (соціалістів) був журнал "Друг". Часопис був заснований

326

Там само. - С. 341 - 342.

Франко І. Русько-польська згода і українсько-руське братання // Літератур-

но-науковни вісник. - 1906. - № 1. - С. 166.

488Історія української журналістики XIX століття

студентським хіосквофільскихі товариством "Акадехінческій кружок", яке

існувало у Львівському університеті з 1870 року. Напротнвагу йому в 1871

році тут було засноване народовське товариство "Дружній лихвар". І Іроте

в становищі двох товариств існувала істотна різниця. "Акадехінческій

кружок" діставав хіатеріальну підтримку з боку хюсквофільського проводу,

хіав безкоштовно прихііщення в Народнохіу дохіі. кількість його членів

щороку побільшувалася за рахунок випускників українських гімназій, де

панували на той час русофільські настрої.

Спочатку діяльність гуртка обхіежувалася влаштуванням засідань з

науковими доповідяхш. дужніх вечірок та спільних хіандрівок під час

канікул. Але талановита хюлодь прагнула більшого - вона хіріяла про

видавничу діяльність, бо в середовищі кру жка було чимало літературно

обдарованих студентів. Про пнсьхіенннпькі лаври хіріяв і голова правління

гуртка Степан Лабаш. Спочатку було вирішено видавати окремими

випусках»! "Бібліотеку повістей", але цей проект виявився заскладннхі для

реалізації: ні писали сахюстійно. ні перекладати з іноземних .мов великі

епічні твори сту дентство не було налаштоване. У березні 1874 року кохйтет

"Бібліотеки повістей" ухвалив видавати двічі на хіісяць літературну газету

роз.мірохі один друкований аркуш. Цей проект виявився прийнятних!. 1

квітня 1874 року часопис "Друг" розпочав своє існування. Редакція

кваліфікувала його як "письмо для белетристики і науки". Об'єхі його

збільшився до 1.5 арку ша. що наблизило його до жу рнального типу віщань.

Спочатку тираж склав 600 примірників, а з початку 1875 року 2 тис. Це

свідчило про успіх молодих жу рналістів, які зуміли знайти тематичну нішу

в спстехіі галицької преси (не лише української) того часу.

"Можна накреслити три головні етапи в розвитку журналу " Друг"

протягом 1874-1877 рр.. відзначив глибокий дослідник української

журналістики О. І. Дей: -

1) віл засну вання до осені 1875 р. (до початку диску сій після першого

листа М. Драгохіанова).

2) з осені 1875 і до кінця 1876 р.. коли в " Друзі" сахіе відбу вся процес

ідейного зламу і зхііцнювалнся демократичні тенденції.

3) період 1877 р.. коли "Друг" уже виходив як революційно-

дехіократичний журнал......*.

Ця періодизація і сьогодні виглядає цілкохі нау ково виправданою. До

неї хіба що слід додати невеличкий кохіентар.

По-перше, в історії у країнської журналістики "Друг" є найбільш дпнахііч-

нпхі еволюціонуючих! вцданняхі. Він двічі з.мінював своє обличчя Розпо­

чавшись у хіежах москвофільської жу рналістки, він піл впливохі нових членів

редакційного кохіітегу перейшов на позиції дехюкратичного народовства.

Але еволюція вліво тривала, і "Дру г" став першихі часописом радикального

напряхіку. що лише зароджу вався і появу якого він власне й ознаменував.

Ден О. І. Українська революційно-демократнчна журналістика: Проблема

виникнення і становлення. - К.: Вид-во АН УРСР. 1959. -С. 17.