300Історія української журналістики XIX століття

болісних муках і стражданнях народжене українське відродженій в своїх

вузько партійних цілях.

Ру біжним для історії газети став 1866 рік. коли в ній була опублікована

в рубриці "Дописи" редакційна стаття "От Львова. (Погляд в будучность)"

(№ 59. 27 липня). Вона була підписана "Один именем многих" і

претендувала на висловлення поглядів колоредакційних діячів. Стаття

справила враження перелому в політиці газети. Але цей перелом був

підготовлений попереднім досвідом роботи видання. Царефільські

тенденції особливо посилилися під час Польського повстання 1863 року та

придушення його російськими військами. Боротьба Російського уряду з

поляками й розпочате після повстання інтенсивне російщення Царства

польського викликало симпатії москвофілів і вселяло надії, що і в себе

вдома в боротьбі проти поляків вони можуть сподіватися на допомогу

офіційного Петербурга.

Стаття "Погляд в будучность" була викликана важливими політичними

подіями в історії Австрії. Імперія Габсбургів вела безперервні війни з

пробудженими "Весною народів" національними меншинами. Від 1848 року

тривали національно-визвольні війни італійського народу. У ся Європа

співчувала повстанцям, а ім'я їх лідера Дж Гарібальді було загальновідоме.

1859 Року від Австрії була відірвана Ломбардія. У* 1866 році дійшло до

приєднанння до Італії Венеціанської області. Йшла запекла боротьба між

Австрією і Пруссією за лідерство у німецькому світі. 1866 року розгорілася

Австро-Присська війна. З липня 1866 року австрійське військо було розбите

під Садовою. За Паризьким мирним договором Австрія втратила Шлезвіг і

Гольштейн, визнала передачу Венеціанської області Італії.

Натхненні прикладом сусідів істотно пожвавилися поляки, прпагнучи

й собі домогтися розширення політичних прав. Після поразки під Садовою

вони направили до Відня делегацію, що складалася з аристократичної

верхівки Галичини, яка вимагала визнання за Галичиною особливого

статусу Польського канилерства. По суті це означало б створення

автономного Польського королівства в межах Австрії. На канилера

польська верхівка пропону вала призначити графа Агенора Голуховського.

відомого своїми антиукраїнськими настроями. Він не визнавав самого

факту існування українського народу.

Ці події й спричинили розпач українців, що гуртувалися навколо

газети "Слово". Від їх імені й виступав "Один именем многих".

Чим буде те польське канцлерство? - запитував він. І. зазираючи в май­

бутнє, відповідав: "Представляєм бо собі канилера нашого будущого не яко

человека безстороннего. умеющего вознестися по-над предразсудки и тен­

денции своего племени, не яко человека, поседающего доверие всего Галиц­

кого жительства, но видим в нем одностороннее орудне ультрамонтангства,

мужа, одушеаленного вправде для римского католичества и добра своей

польской народности и положившего для ней великие заслуги, но видящего в

руском чеювеце мятежника против Полыци и шизматпка. которого в имени

Рима и Польши покоритн ба уничтожігги подобает".

301Створення Польського канцлерства означало б знищення усіх

українських, поки ще доволі скромних, завоювань. Ми помилилися в 1848

році, заяаляв автор статті, коли назвати себе перед австрійськії урядом

Ruthenen. а не Russen: коли сказати, що наша границя по Збруч, що нас

двадцять повітів у Гатчині; тому з нами й не рахуються. Покладати надії на

підтримку також бездержавної Малоросії, де так само урядом переслідуються

свідомі українці, заборонена українська мова, було надалі неможливо. Тому

автор робив такий висновок: настав час заявити, "що все усилия дипломаци й

по.ляків сотворити з нас особный народ рутеиов-унптов оказалися тщетными,

и що Русь Галицка, Угорска. Кпевска. Московска. Тобольска и пр. под

взглядом етнографическим. историческим, лексикальным. литературным,

образовым есть одна и тая ж самая Русь, мимо того, що в Галичине она вірно

предана своему возлюбленому Монарху и его светлой династии, а там за

границею она тоже предана своему Монарху и своей династии".

У такому рішенні автор вбачав можливість порятунку українців у

боротьбі з польською перевагою в Галичині. "Время уже перейти Рубикон.

заявив він у кінці своєї програмової статті, - и сказати откровенно вслух

всем: не можем отделитися хинським муром от братей наших и отстояти от

языковой, литературной, церковной и народной связи со всем русским

миром! Мы не Рутены з 1848 року, мы настоящие Русскіе: но як всегда

были, так есьмо и останем в будуще непоколебимо верны нашому

авгу стейшому австрийскому Монарху и светлейшей династии Габсбургов!

Зложивши такое вероисповедание, не будем потребовати боятися

польского канцлерства, не будет нам тое могло закинути, що язык наш

неспособен до высших училищ, не образованый до урядованья и пр.. юо

язык наш и литература наша русска давно и далеко перестигла польску,

чого нам н самы Поляки в сойме и всюда заперечити не здужають".

Таким чином, счтаття "Погляд в будучность" скеровувала український

рух зовсім у нове русло. Ситуативно пов'язана з битвою австрійських

військ з пруською армією під Садовою, стаття остаточно визначила

перелом у позиції газети до москвофільства. Практичним її наслідком було

те. що австрійський уряд не задовольнив вимогу польської аристократії

про запровадження в Галичині Польського канилерства. а лише призначив

графа А. Голуховського вдруге намісником уряду в Галичині. Це був

своєрідний компроміс з боку центру. Через два роки Голуховський був

усунутий від урядування. Таким чином, українству в 1866 році вдалося

вистояти і з мінімальними втратами пройти складний для себе історичніш

період. Але стара партія принесла в жертву свою національну тотожність і

вже відтоді не змогла повернутися до народшіх джерел.

Широкого розголосу в цей час набула анонімна брошура "В один час

научиться Малорусину по Великорусски", автором якої виступив Б.

Дідицький. що не було таємницею й для су часників. Тут він переконував

читачів, що у країнська мова має лише невеликі відхилення проти російської,

є її варіантом, а відтак українці мають визнати її своєю і припинити

формування у країнської літературної мови, а користуватися російською.

Михайин .Л.