611Михайли» I.J1

Занепад "Громади " nui її значення. Газета о. І. Волинського "Америка "

(1886-1890). Заснування о. Г. Грушкою газепш "Свобода" (1893).

Розгляд української еміграційної журналістики необхідно попередити

викладом загальних теоретичних понять.

"Еміграція - (від лат. emigratio - виселення, виїзд) вимушене або

добровільне переміщення населення з країн постійного проживання в інші

країни"41

- таке визначення даному поняттю дас "Українська радянська

енциклопедія". При цьому слід врахувати умовний характер поняття

"добровільна еміграція": як правило під нею розуміються сіпуації. коли

людина приймає рішення про виїзд сама, але під тиском обставин, які не

залишають дтя неї іншого виходу ; нормативною є така думка: жодна людина

добровільно не відмовиться від своєї батьківщини, як жодна дитина не

відмовиться від своєї матері. Слід уточнити й поняття "країна постійного

проживання", яка має бути иотрактована як етнічна батьківщина. Унаслідок

цих у точнень отримаємо більш досконале визначення: ехпірація вимушене

внаслідок дії несприятливих обставин (еконо.мічного. політичного,

екологічного і т. д. характеру) переселеній з етнічної батьківщини.

Для XIX століття головними тіщамн еміграції були еконохгічншї і по­

літичний її різновиди. Екологічна еміграція явище виключно XX століття.

Еконохіічна (трудова) ехііграція - вимушений виїзд з етнічної

батьківщини в пошуках праці, кращих умов жигтя.

Політична еміграція вимушений виїзд, втеча або насильницьке

виселення з батьківщини, причиною котрого є переслідування державою,

політичним режимом.

Ехііграція буває тихічасова і постійна. Тимчасовий характер хіає

ехііграція на початковохіу етапі своєї історії, коли люди твердо переконані,

що емігрують з хіетою заробітку. щоб поверну тися додохіу і ґаздувати на

зароблені на чужині гроші. Але потіхі. коли стає зрозуміло, що умови жилтя

на батьківщині не поліпшуються, ехііграція набу ває постійного характеру.

Згодохі вона перетворюється на діаспору.

"Діаспора - (з грец. ???????? - розсіяння) перебування значної частини

народу (етнічної спільності) поза хіежахні країни його походження.

Діаспори утворилися в результаті насильницького виселення, загрози

геноциду, діяння економічних і географічних факторів"418

. Діаспора - це та

частина насетення даної національності, яка вже сахіа ніку ди не ехіігру вала,

але стало живе в інших країнах, не тратячи своєї національної тотожності.

Діаспора має тенденцію до асиміляції. За твердженняхі спеціалістів їй важко

утримувати свою національну тотожність понад три покоління. Далі вже

виростають нащадки, які хоч і пахіятають своє коріння, ате психічно й

культурно вже перебувають в іншому національному просторі і за

батьківщину сприймають нову країну , де вони народилися і яка насправді

є їхньою батьківщиною.

41

Українська радянська енциклопедія. 2-е вид. - К.. 1979. - т. 4. - С. 27.

413

Там самоі - Т. 3. -С. 379.

612Історія української журналістики XIX століття

Причини української еміграції в XIX столітті полягати в колоніальному

становищі нашої батьківщини. Тут зокрема важливу роль відіграли такі

фактори. По-перше, і в Росії, і в Австро-Угорщині українські території

належали до національних окраїн з могутніми залишками феодального,

сільськогосподарського виробництва й нерозвиненістю капіталізму, який

забирає на фабрики й заводи надтишок робочих рук. По-друге, велика

густота населення (понал 120 чол. на кв. км.) в Галичині зробила її

стабільним джерелом еміграції: це була країна дрібних селянських

господарств, які мали тенденцію до дальшого подрібнення: брак землі робіш

неефективним сільськогосподарське виробництво; емігру вали пауперизовані

селяни, що втратили надію вибитися з крайньої нуждн на батьківщині.

Еміграція розпочалася в 1860-х роках з тимчасових виїздів українських

селян на заробітки до Німеччини й Франції. У 1870-х роках розгорнулася

міжконтинентальна еміграція. 1877 рік вважається роком початку масового

еміграційного руху українців до СІНЛ. У 1880-ті роки українці почали

освоювати Латинську Америку, переважно Бразилію. У 1891 році

започаткована еміграція до Канади.

Історія української еміграції нараховує три хвилі. Перша охоплює

кінець XIX століття і початок XX, має переважно економічний характер.

Друга хвиля припадає на час після російської соціалістичної революції й

грохіадянської війни. Мала вона політичний характер. Але із Західної

України продовжувалася трудова ехііграція. яка тривала до окупації цих

зехіель Радянських! Союзохі у 1939 році. Третя хвиля припала на 1943-1945

роки, коли по закінчення другої світової війни значна частина українців

опинилася за кордоном. Це була виключно політична хвиля. 1990-ті роки

розпочали четверту хвилю ехііграції.

У наше завдання входить - розглянути розвиток української

журналістики на еміграції в межах XIX століття. Її шляхи багато в чому

нагадують початковий етап станоалення української журналістики, зокрема

таку її особливість: вона виникає не українською мовою, хоча творіггься

етнічними українцяхіи. Вона була заснована тут політичними ехіігрантами.

Перших! українських! журналістом на еміграції слід вважати Агапія

Гончаренка. Це був літературний псевдоніхі Гумницького Андрія

Ону фрійовича (1832-1916). Він народився на Київщині в родині священика,

навчався в бурсі й духовній сехіінарії. яку закінчив 1853 року, і тоді ж став

ченцехі Києво-Печерської лаври. Працював у канцелярії хштрополита

Фііарета, багато подорожував по Україні в митрополичих справах. У 1857

році він був призначений ієродияконохі православної церкви при

російськохіу посольстві в Афінах. За кордонохі А. Гумшщький зав'язав

листування з О. Герценохі і М. Огарьовнм. розпочав журналістську

діяльність під псевдонімохі Агапій Гончаренко з публікацій у "Колоколе"

викривальних статей про російське ду хівництво ("Монастирське кріпосне

право"). У 1860 році був за це заарештованій! і відпроваджений до Росії для

суду. Але друзі організували йохіу втечу з корабля. Півтора року він

працював у Лондоні складачехі у вільній російській друкарні, вхіістішши в

613"Колоколе", «окрема, розгорнутий некролог по Шевченкові (І квітня 1861).

Повернувшись до Греції, мав на меті знайти притулок у російських

монастирях, але пересвідчився, що російська влада не покинула наміру

захопити непокірного монаха. Заручившись численними рекомендаціями,

він 1 січня 1864 року прибув до Бостона (США)

419

Спочатку він оселився у Нью-Йорку. Згодом заробивши грошей, купив

кириличний шрифт і переїхав до Сан-Франциско, де заснував друкарню.

Невдовзі він отримав пропозицію від уряду США вести пропагандистську

роботу серед російського населення Атяски. адже цей величезний півострів

ще зовсім недавно був російським, але в 1867 році був проданий Росією за

7.2 млн. дол. США на 100 років. За цю працю А. Гончаренкові була

встановлена висока як на ті часи платня - 50 дол. місячно.

1 березня 1868 року він розпочав у Сан-Франциско віщання двотижневої

газети англійською і російською мовами "The Alaska Herald - Вестник

Атяски". Газета мала знайоміші читачів з американськими законами й

політикою американського уряду. У відриві від батьківщини в А.

Гончаренка пробудилася й розвину лася національна свідомість. Російський

монах став українським жу рналістом. У першому числі (1868) своєї газети він

вмістив статтю "Цікаві Ідеї поета Тараса Шевченка", яка складалася з

прозового перекладу поеми "Кавказ" і стислого коментаря до нього з

роз'ясненням колоніальної політики царського уряду щодо України. Проте

редактор не спинився на цьому і надалі пу блікував твори Т. Шевченка в своїй

англо-російській газеті у країнською мовою: і мертвим, і живим..." (1868. №

16). "Кавказ" (1868. №№ 16-17). "Думи мої. думи мої" (1869. 1 і 15 лютого). А.

Гончаренко став піонером англомовної шевченкіани.

У своїй газеті він приділяв велику увагу українському питанню,

зокрема, вмістивши статтю про військо українських козаків, які за наказом

царського уряду перейшли Берингову протоку для освоєння нової області

Російської імперії - Аляски. Після продажу Аляски вони отримала наказ

повернутися в Росію, але не виконали його й залишилися на еміграції,

розселившись по Алясці та Алеутських островах. На думку, А. Гончаренка,

їх було близько 20 тис.

А. Гончаренко відстоював права своїх читачів перед владою. 1 липня

1868 року він вмістив у газеті статтю із закликами до росіян і алеутів

вимагати від американських підприємців зарплату 5 дол. денно, виступав

проти зловживань військової влади в Алясці та проти експлуатації

місцевого населення та емігрантів американськими підприємцями. Через

таку позицію стосу нки А. Гончаренка з урядом зіпсу валися. У травні 1872

року він продав англійську частину свого видання американцеві А.

С'тікнею. і газета припинила своє існування.

Замість неї'А. Гончаренко почав видавати російський жу рнал "Свобода,

простая речь, издаваемая Агапіем Гончаренко" (1873). Вийшло 5 чисел

4>9

Комарнця М. Гончаренко Агаиій // Українська журналістика в іменах:

Матеріали до енциклопедичного словника. - Львів. 2000. - Вип. 7. - С. 81.

Михайин .Л.

614Історія української журналістики XIX століття

"Свободи", де були вміщені статті А. Гончаренка про М. Гоголя. К. Рилєєва.

О. Г'ерцена. Ате журнал особливого успіху не мав. А. Гончаренко припинив

видавничу діяльність і осетпвся на ху торі біля містечка Гейвард у Каліфорнії.

Y 1890-ті роки він зав'язав листування з М. ГІаатнком. наслідком чого стати

публікації в журналі "Народ" його статей "Волі, вічної, святої волі ' (1893. №

23-24) та "Країна козаків у Північній Америці, або Аляска' (1894. № 2).

Окремою книжкою в 1894 році в Коломиї М. Паалик віщав "Споминки " А.

Гончаренка, де він розповів про своє життя в Америці. Від першої світової

війни він чекав визволення України, але помер (5.05 1916) на своєму хуторі

незадовго до проголошення Української народної республіки.

Другим видатним діячем української еміграційної журналістки є

також політичний емігрант М. Драгоманов. який у 1877-1882 роках у своїй

вільній українській друкарні в Женеві (Швейцарія) віщавав збірники й

журнал "Грохіада".

Розхюву про "Грохіаду" необхідно розпочати з самої грохіадн. Гак

називалися осередки української інтелігенції, що провадили національно-

культурну і грохіадсько-иолітпчну працю в другій половин XIX - на початку