108Історія української журналістики XIX століття

спокусилася на земні багатства (“за худобу проміняла”), відкинувши величне

кохання ліричного героя як нічого не варте. Відтоді він не тільки морально

пригнічений її зрадою, аіе й трагічно розчарований в людях у цілому: крім

того, ного мучить думка про аласну приреченість на весь вік страждати:

А такий вже уродився,

/ Мабуть, я на світі:

Безталанніш і безщасний,

Щоб вік свій тужити (с.245).

Сам упорядник опублікував у “Ластівці” три поетичні твори: дві байки

і один ліричний вірш. Байки “Дядько на дзвониці” та “Хлопці” виразно

дисгармоніювали із загальним тоном книжки. Це не була взірцева

"котляревщина”, але Гребінчина прозорість і виразність відзначала

почасти хіба що першу байку. Зате ліричний вірш “Українська мелодія”

відзначався такою поетичною довершеністю, що йому судилося стати

народною піснею. Традиційна тема - мати умовляє дочку-одиначку вийти

заміж за багатого нелюба, тоді, мовляв, її доля буде влаштована, і матір

зможе спокійно померти - розвивалася тут у формі динамічного

драматичного діалогу, вираженого в точних вербальних формулах:

“Ні, мамо, не можна нелюба любить!

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти,

Хай лучче я буду весь вік дівовати!” (с. 353)

Дівчина скоряється материній волі, виходить заміж за багатого

нелюба. Остання строфа “Української мелодії” описує могилу дівчини, на

якій квилить самотня матір:

“Ой Боже мій милий! Що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світу згубила!” (с. 354).

Цей вірш став окрасою збірника, вписувався в загальний образ

українського світу, створюваний у ньому, романтичний, з гострими

конфліктами, незвичними ситуаціями, пристрасними героями.

Крім поетів, чиї добірки в “Ластівці” ми розглянули окремо, у книжці

були надруковані окремі вірші П. Писаревського, Стецька Шерепері (Ст.

Писаревського). П. Кореницького, Н. Мартовицького, кілька зашісів

українських народних пісень. У Є. Гребінки в руках були більші добірки

віршів цих авторів, але, підійшовши до них як вимогливий редактор, він

відхилив значну частину художньо слабких творів і лишив тільки найкращі.

Готуючи їх до друку, він просив допомоги в Т. Шевченка; відомо, що той

аласноручно відредагував для альманаху байку Петра Писаревського

"Собака та злодій”. Загалом твори названих авторів не порушували

загального ладу книжки, але істотного значення в ній не мали.

Проза була предстаалена творами Г. Квітки-Основ’яненка та П.

Куліша. Лідерство тут. безумовно, належало Г. Квітці, твори якого лише за

обсягом складали більш ніж половину альманаху. Два невеликих за обсягом

оповідання "Пархомове снідання” та "На пущення як зав'язано” належали

до дрібних творів бурлескно-реалістичної прози, тобто до того напрямку,

юяМихайлин І.Л

якому протистояла "ЛастівкаАле ці твори мали виразний розважальний

характер, містили повчальний зміст, були розгорнутими ілюстраціями до

народних приказок чи анекдогів. V "Пархомовому сніданні” розповідаюся,

як дотепна Настя, що була попереду наймичкою в місті, одружила на собі

ду рного парубка Пархома. прибрала до ру к його майно, господарство, а

його тримала в домі за наймита. Пархім випросив у неї три шаги, абгг

кугигти ласощів, але цих грошей вистачггло лише на купку корінців хріну.

"Бачили, чортові очі. що купували. їжте ж!” - примовляв Пархім, запихаючи

корінці до рота. Глузування над дурнем було традиційно дія Г'. Квіткгг

подано на тлі розкішно описаних картин українського хатнього побуту ,

родинного жігття. ярмаркової метушні. Була в цьому оповіданні і глибша

ідея неспроможне багатство зробити людину щасливою чи розумною.

Твір "На пушення як зав'язано” являв собою взаг алі мініатюру, у якій

висміювалась людська жадібність. Ненажера Хома з'їв протягом дня на

пушення тижневий раціон, але все одно шкодував, що не подужав доїсти ще

кілька вареників.

Зате повість "Сердешна Оксана” представляла сентиментально-

реалістичний напрямок в творчості першого прозаїка нової української

літератури, розвивала традицію "Марусі” і стала, як і ця. попередня,

повість, програмовою дтя Г. Квіткіг.

У повісті "Маруся” зображувався патріархальний, герметично

замкнутий світ українського села. У повісті “Сердешна Оксана” -

зруйнування цього міцного одвічного світу сггломіць привнесеним у нього

російським елементом. Шістнадцятирічна донька заможної удови Веклгг

Ведмедггхгг. Оксана, мріяла вирватися з селянського світу і завдяки своїй красі

знайти собі пару серед паиггчів або хоча б куіщів чи гюповпчів. У цьому, за

логікою автора, по.іягає той її внутрішній гріх, який і тягне за собою тяжку

спокуту . Недарма навіть матір розуміє неприйнятність її думок і мрій. "Се

тобі смущеніє від нечистого. Господи нас борони від нього! - говорила вона

дочці. - Гляди тільки, щоб тебе сі думки не завели в погибель (...)” Оксана

відмовляє усім парубкам, що сватають її, бо вони, бачте, мужики, а вона з

своєю красою хоче в пані вискочити. Під тиском матері вона погодилась

вийти заміж за Петра, заможного пару бка, ате попросила відстрочки до осені.

Тоді якраз розмістили в сеті полк солдатів. На красуню Оксану накинув

оком їхній старшина капітан. Оксана закохатася в нього. Для у країнської

дівчини, що у вібрала в себе моратьний світ свого народу, кохання невіддільне

від одруження. Оксана, довірлггва й щира, навіть не припускає, що росіянин-

москать, присягаючись їй у коханні, може скривдгпи її. А капітан чинить саме

так: вігкрадає Оксану. обіцяючи нібігго повезти її до вінця, відвозггть в інше

сет о, куди переміщається полк, підпоює і п'яну гваттуе. перетворює Оксану на

наложницю. Вже й хлопчик народився в Оксани, набридта вона капітанові,

підслухала якось вона його нахвалянггя: або звінчати її з своїм денщггком, або

програтгг комусь з офіцерів у карти; і внрігшгла тікати. їй допомагає

годувальниця Дмитра. її хлопчика, перевдягтися та інсценізувати своє

самогубство. Втеча вдагася. Оксана нриходггть у своє село.