1890-Ті роки розгорнута в кількох сюжетних лініях. Художній простір має все

ж дві визначені точки затримання оповіді: попівський дім і панський двір.

Вони з'єднані за допомогою поповича Ярослава Левицького, який

повертається в батьківський дім після невдалого сватання; дівчина мовби й

кохала його, але віддалася за іншого; він знову лишився без пари і не може

висвячуватися в священики, старому пархові о. Василю доводиться самому

утримувати валику родину. Ярослава запрошує до себе шляхтич

Заборовський підготувати до гімназії свого малого сина і заразом розважити

вже дорослу Маню, що втратила кілька місяців тому матір і тужить за нею.

Головна ідея повісті - всеперехіагаюча сила життя, яке саме розставляє

на свої місця героїв, розв'язує здавалося б раніше нерозв'язні проблехш. На

початку повісті описано велику бурю, під час якої блискавка спалида

церкву. О. Василь у розпачі, він навіть не знає, як узятися до справи. .Але

якось у село повернулася донька Козака Анна, ехіігрувавши свого часу.

472Історія української журналістики XIX століття

вона стала за океаном Смітовою, лишилася вдовою, успадкувала велике

багатство і приїхала на батьківщину вмирати. Вона н пожертвувала на

відбудову храх^ 10 тис. зр. Повість завершується освяченняхі нової церкви,

яке здійснює нових парох Залісся о. .Ярослав, що успадкував парафію після

иохіерлого батька, висвятившись безженннхі. Нове кохання до Мані, хоч і

було взаємним, не могло закінчитися шлюбом: надто міцні перегородки

стоять хііж польською шляхтою й українським ПОПІВСТВОХІ.

Село за цей час пережило зхгіну війта, який був спійманий на злочині й

кинутий до криміналу, а разо.м з ним і його поплічники. На якшїсь час

повітова влада призначила ко.місарохі Заборовського, але проведені

вибори війта показати, що люди передали аладу розумному й енергійнохіу

селянинові Головатому. Вдівець Заборовськшї втішився в коханні до нової

сусідки баронесси Маєранської й одружився з нею. Повиходили заміж

сестри „Ярослава, незважаючи на те. що батько не хііг дати за ними

значного посагу.

Але головна подія полягала в тому, що село відбудувало свій храм. Так

же. як зруйну вання церкви витлумачувалося як вешка втрага, яка тягне за

собою занепад села, господарський і духовний, так і зведення храму з руїни,

навпаки, стало знаком піднесення села, його духовного пробудження,

поліпшення матеріального становища.

Особливу тему складало для О. Маковея питання про меркантильні

інтереси українського селянина. Убожество перевертало йогос світ з ніг на

голову, і для нього головні цінності полягали в землі й худобі. На початку

повісті село готувалося до епідемії холери. Одіш селянин радіє, що та

слабість не пішла на худобу ..Ярослав дивується: для вас люди хіенше варті,

як худоба.

- Та що люди? - говорив радніш, дивуючись знов Славкові!, що той його

не розуміє. - Вхіре мені жінка, можу другу дістати ще й з віном; помре мені

дитина, дасть Бог другу: помре старіш тато - ну. годі ж людям вічно жити -

але згине хіені кінь або корова, тоді я бідний, того мені не зверне ніхто

303

.

Закінчується повість тим же мотивом. Владика після банкету з нагоди

освячення церкви велить привести до нього дикі супружества. ''Чому ви не

живете хііж собою? - питає він. - Чи ви не любите одне одного?" -

"Любимо, - відповів селянин. - Та я би, прошу владики, не від того. Жив би

разохі. але її тато обіцяли хіені дати загін поля і не дали. То я її не хочу".

Владика не знав, що на то сказати. Він не хііг зрозуміти, що наш селянин

задля загона поля покіше жінку, хоч її любить"

3

.

З цього випливала важлива думка: ненагодована людина не здібна

жити вищими інтересахш. хоч як би її нахішяли до цього церква, школа,

політичні угруповання. Незважаючи на це. Ярослав вступав у боротьбу за

ду шу українця: у його особі О. Маковей зхіалював образ свідохюго свого

покликання патріота рідної землі. Письхіенник пробуджував переконання.

303

Маковей Осип. Затіся: Повість. 2-е спраалене вид. - Б.м.: Б.в., 2001. - С. 61 - 62.

304

Там само. - С. 351 - 352.

473що, відбудувавши храм. о. .Ярослав не зупиниться на цьому , але й даті

працюватиме над піднесенням свого села, а разом з ним і України.

У цілому ж творчість О. Маковея на сторінках "Буковини" була вкрай

корисною для газети, сприяла зростанню її авторігтету. Письменник приніс

в українську літературу нові теми з сільського й маломіського життя, нове

естетичне відношення митця до дійсності. Творчість О. Маковея

відзначалася жанровим розмаїттям: тут були віршовані подорожні нариси,

фейлетони, різдвяні оповідання, повісті: поза всяким сумнівом, він займав в

українській літературі своє осібне почесне місце.

Осип Маковей спричинився до появи на небосхилі української

літерату ри іхіені нового письменника, якому судилося ввійти до когорти кла­

сиків. а саме: Марка Черемшини (1874-1927). Це був літературний псевдонім

Івана Сехіанюка, селянського сина, що на час дебюту ще залишався учнем ко­

ломийської гімназії. 3-4 квітня 1896 року О. Маковей опу бліку вав у своїй га­

зеті його перше оповідання "Керхіаннч". Воно було з буковинського побуту .

Керхіаннч-калфа Саїн збирався в першу весняну дорогу спу скати плоти по

Черемошу. Серце дружини віщує недолю, вона прагне утримати чоловіка

вдома, але де та.м. коли в нього орліше серце. У дорозі, рятуючи з води іншого

плотогона Майорка. Саїн дістав у дар стовбу ра в гру ди і пішов на дно. Тяжко

бідує його родина, якій допохіагають сусіди й панотець. Нарешті, тяжка

втрата подолана. Аж тут віднайшлося літо відважного калфи і його поховали.

А сіш його Сехіенко, "як став лиш парубочити, то і до керхш взявся".

Новела змальовувала нелегку працю плотарів, хіужні характери,

ескізно прокреслювала сталі ситуації. Від неї віяло рохіантикою,

піднесенняхі. Вже в ній виявилася така риса Марка Черехшшнн. як мовшгіі

натуралізм у зображенні гуцульського життя.