1907). На обширах його життя редагування ним "Зорі" у 1886 році виглядає

справою випадковою. Це не дозволяє приписати йому реформу жу рналу.

Насправді її здійснення пов'язане з діяльністю І. Франка, який з

вересня 1885 року і до кінця 1886 року був його робочим редактором.

Листування І. Франка в цьому році наповнене клопотами про "Зорю",

випрохуванням хіатеріалів для неї вії О. Коннського. Олени Пчілки.

Бориса Познанського. М. Комарова (Комара). Б. Грінченка та ін. Так як

Ом. Партацький переклав на свого молодого співробітника редакторську

працю в 1884 році, так Охі. Кантівський вдався до цього в 1886 році. Але

цілковита несамостінніфсть. постійна залежність від рішення

відповідального редактора і проводу Товариства імені Шевченка,

загроженість. що вони зніхіуть з чергового числа підготовлений до друку

матеріал, не давала спокою І. Франкові. Раз у раз він сповіщав авторам, що

їх твори відхилені головним редактором. О.м. Калитовськпй. наприклад, не

прийняв до друку вірш Олени Пчілки "Орел" та її поему "Юдіта".

234

Франко 1. Я. Професор Омелян Огоновський I I Франко І.Я. Зібр. творів: У

50 і - К.. 1986. Т. 43 - С . 371 - 372.

409Михайлин 1.Л.

Наприкінці 1886 року І. Франко замислив видання свого журналу "Пос­

. гуп", виготовив і розклав потенційним співробітникам ного проспект. Але

під кінець року з'ясувалося, що здійснення тану неможливе, поліція конфіс­

кувала навіть проспект, до віщання самого часопису навіть справа не дійшла.

Інтенсивне співробітництво І. Франка із "Зорею" в 1886 році, на жать,

не мало продовження. З одного боку, одру жившись у 1886 році з Ольгою

Хоружинською. що походила з с. Нірки з-під Харкова, він постав перед

проблемою забезпечення родини п сталих заробітків, чого не могла дати

робота в ще слабкій українській пресі. З другого боку, керівництво

Товариства імені Шевченка виявляло невдоволення співробітництвом

радикала І. Франка в його органі. Свою віщання І Франкові створити не

вдаюся. Через ці обставини І. Франко в 1887 році пішов "у найми до

су сідів", розпочав десятилітню роботу в польській газеті "Кигіег Lwowski".

.Я вступив до редакції "Кигіега Lwowskiego". повідомляв він у листі

до М. Драгоманова близько 20 серпня 1887 року. газетна чесного

напряму, противна шляхетчині і попівщині. робота не втомлююча і плата,

як на мої обставини, добра, так що. дру куючи, крім щоденної роботи час

від часу фейлетони (за котрі платять осібно) і кореспонденцію за границею,

я буду мати змогу хоч за рік отрястись з довіів (...)"

:я

\

Трохи зі о ом, восени. Н. Кобрннська розпочала роботу по замиренню

І. Франка з народовськими лідерами, що дало б йому можливість

працювати в їхній журналістиці. Але 10 жовтня 1887 року в листі до

письменниці І. Франко попросив її припинити всяку роботу в цьому

напрямі. "З людьми, заправляючими "Зорею" і "Ділом", хоч деяких з них

особисто поважаю, не хочу мати ніякого публічного діла. Волю слу жити за

хліб у поляків і робити на руській ниві своє хоч невеличке діло самостійно.

ніж іти в каторгу до народовців, котрі обходяться з чоловіком як та собака

з хлібом: заким з'їдять, то ще попереду поваляють" (Підкреслення І.

Франка І. М.)

:86

.

Від 1887 року І. Франко не співробітничав із "Зорею" як редактор. Але

й у цей час тут друкувалися у країнські варіанти його творів, що з'яатялнея

вперше польською мовою, як-от: оповідання "Яць Зелену та" (1887. №№ 18­

24). що було перекладене з польського першоджерела для "Зорі" самим

автором. "Чума" (1889. №№ 13-14-17). що після першодруку в польській

пресі з'явилося спочатку в анонімному російському перекладі в жу рналі

"Киевская старина" (1889. № 5-6) і вже з нього було перекладене

українською мовою II. С'кобетьським для "Зорі".

Проте поштовх, завданий І. Франком журналові, не пропав марно.

Розвиток журналу продовжувався і в наступні роки за редагування його у

1887 році Григорієм Цеглинським (1855-1912). у 1888 році спільного

3< Франко і. Я. До м. п. Драгоманова. Близько 20 серпня 1887 р. // Франко 1.

Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1986 Т. 49. - С. 121.

** Франко І. Я. До Н. І. Кобрннської. близько 10 жовіня 1887 р. // Там само, -

С. 123.

410Історія української журналістики XIX століття

редагування Григорієм Цеглинськнм і Олександром Ьорковськнм (1841­

1921). у 1889 році - Олександром Ьорковськнм і Петром (.'ковельським

(1849-1912). у 1890 році Петром (ковельським і Василем Тисовськпм

(1851-1919). Складається враження, що провід НТШ всгановив колективну

відповідальність за ведення часопису і відсутність надійного головного

редактора намагався замінити встановленням інституту спадковості: один

редактор вчигь наступника, а той так само готус зміну собі. Так триваю

кілька років, що призвело до коливання професійного рівня журналу.

Рівень художньої літератури, представленої в "Зорі"', тимчасово

знизився. У поезії 1887 року знову найширше був иредстаатений В. Масляк.

поруч з ним панівне місце посідали поети слабкого обдарування: ('.

Воробкевич (Дан. Мтака). Олександр Бобикевнч. С. ІІаатенко. та ін. Хоча

поруч з ними друкуватися й таїановнті поети: П. Куліш. Ю. Федьковнч. Я

ІЦоголів. Леся Українка. В. Чайченко (Б. Грінченко). Причому в наступні

роки частка татановіптіх авторів зросла. До вже представлених імен додатися

В. Сивенький (В Саміііленко). В. Лпманськнй (В. Мова). Олена Гічілка і М

Старнцький. У № 21 1888 року був надрукований вірш "Пролог, написаний

Ів. Франком, а виголошений С.Яновичем на ювілейнім представленню руско-

народною театру в пам'ять 50-тпх роковіш смерті Івана Котляревського".

Цей твір був наснажений такими гарячими національними почу ттями,

що упорядники зібрання творів І. Франка у 50 томах, не наважитися

вмістити його в цьому радянському віщанні. Поет використав твори І.

Котляревського дтя викладу новітньої історії У країни. Самого зачинателя

нової у країнської літератури він порівняв з Енеєм: "І як Еней із пожарища

Трої Зібрав посіідні святощі народні І рушив в світ шу кать земті нової.

Пової вітчіши. отак і він 3 великого пожару У країни Найбільшу спас

народну святість слово" (№ 21. с. 359). Але надії його на родинне щастя

України з письменним старшим братом не справдитися. Той прийшов як

"чарівник-москаїь" неначе гостем у хату вдови України, ате "швидко став

у ній рядить по-свому": "Малчать. стара!" - отеє его всі чари По-звірськи

прості і як звір могучі!" (с. 360). Наше слово топчеться в грязь,

переслідується, мов дикий звір у лісі. Там. де дзвеніти пісні Бояна. етова

Хмельницького, звідкіть освіта і наука йшли на північ, "там нині тихо,

темно і похило. Там навіть пам'яті Твоєї, батьку . Не вільно в твоїй мові

вшану вати. "Молчать!" - отеє й увесь резон могу чих". Ате це ще не остання

строфа пісні, не впаїа ще завіса наприкінці дії: гніт і самодурство

неспроможні доростн до неба й затулити сонце від усього у країнського

народу. "А поки що ми тут в однім куточку Великої Вкраїни, де не сягне

Мертва рука грізної самоволі. Де вільно на.м собов самими бути. Чу жому

вчитись, своє шанувати Ми згаду єм тебе, старий наш батьку " (с. 360).

"1 Іролог " І. <3»ранка бу в величним твором української полілічної лірики.

Він був наснажений антігімперським зхіістом. спрямованим пролі утисків

у країнського слова в Росії, зображав Галичину як частину Великої У країни, де

вільно розвивається українське слово і де шанують і живуть традиції І.

Котляревського. Публікація "Прологу" була великим здобутком журналу.