1895). "Коли буде руська гімназія в Тернополі" (30. 06 1898).

Слаття "Страшне пересліду вання учнів-Русннів Поляками в гімназії

бродській" (26. 01 1898) розповідала про лакігіі епізод: днреклор гімназії в

Бродах, поляк за походженням, не прийняв до навчального закладу дігей-

у країнців. порадивши батькам, "щоби дітям своїм дали в руку ціп. плуг або

батіг, аби ужили їх до возіння гною". Висвітлення таких випадків у пресі

виставляло на загальний сором носіїв таких думок і авторів впелоалювань.

Чим далі, то вони ставати все більш неможливими, бо піддавалися

загальному осудові як цілком неприйнятні в демократичній державі.

"Діло" боролося за український університет у Львові, відкрнлтя в

ньому українських кафедр: широко коментувався приїзд до Львова для

ОПЛІсторія української журналістики XIX століття

викладання української історії учня проф. Вол. Антоновича - проф.

Михайла Грушевського. охоче надавалися сторінки дтя його наукових

праць. Гак. зокрема, тут був опублікований "Вступний виклад проф. М.

Грушевського з давної історії Руси, виголошений у Львівському

університеті ЗО вересня с. р." (11-13. 10 1894).

Слід зауважити, що вже за межами описуваного періоду робота

українства в гатузі освіти почата давати безпосередні наслідки. На початку

XX століття боротьба за Львівський університет загострилася настільки,

що пролилася кров. 1912 року було вбито студента Адама Коцка. який

протестував проти ігнорувань справедливих вимог українців. Так не могло

тривати без кінця. Уряд прийняв рішенні з 1 вереся 1914 року передати

Львівський університет українцям. Ате тоді, коли це мало здійснитися.

Львів уже перебував у межі бойових дій. на початку вересня він був

захоплений російським військом, яке вчинило погром усіх українських

культурно-освітніх установ і організацій. Так тоді цей намір і не був

здійснений. Хай цей приклад засвідчить той факт, що наслідки в історії

журналістики бувають віддалені від причин багатьма роками, необхідна

наполеглива щоденна праця, щоб суспільна свідомість дозріла до певних

ідей і вони, оволодівши спільнотою, запрацювали на практиці.

Будучи інформаційною політичною газетою. "Діло" багато уваги

приділяло розвіггкові літератури, друкуючи як художні твори, так і

літерату рну критику. З творів світової літерату ри найбільше "пощастило"

І. Тургеневу. М. Салтикову-Щедріну, А. Чехову. В. Короленкові. Г.

Мопассану. Так. зокрема, з творчості І. Тургенева в "Ділі" були

опубліковані оповідання "Годлинипк" (8-20. 02 1890), "Муму" (21-26. 02

1892). "Сільський король Лір" (24-31. 05: 2-23. 06 1893). з М Салтикова-

Щедріна - "Баран-нетямущий" (1.10 1891). "Княгиня Анна Львівна" (4-13.

11 1893). "Осел-меценат" (15, 16. 01 1897), з А. Чехова - "Подія" (1. 09 1897).

з В. Короленка - "Дивна" (25-29. 09 1893). "Приймак" (28. 01; 1. 02 1895). з

Г. Мопассана - "Чорт" (9. 04 1892). "Хворі" (ЗО. 04 1892). "боягуз" (13. 05

1892). "Каліка" (1. 12 1893).

Проте чимдалі все більше з'яалялося творів української літератури, як-

от: "З нових поезій П. Куліша" (27. 10 1894). О. Маковей. Дитина: Поезія"

(9. 11 1894). Г. Барвінок "Русалка" (18-27. 10: 2-18. 11 1895). Б. Лепкий

"Настя: Образки з сітьського життя" (26-29.02 1896). "Нездала п'ятка:

Нарис" (15. 05 1896). Т. Бордуляк "Іван Бразилієць: Оповідання" (7-29. 01: 1,

3. 02 1899). В. С'тефаннк "З "Синьої книжечки" (26. 06 1899). Представляючи

на своїх сторінках класику реалізму, газета сміливо надавала місце й

модерністам, що шукали нових шляхів до відтворення життя. Такими,

зобрема. були твори Б. Лепкого. Т. Бордуляка. В. Стефаника. Газета

засвідчила прихід в українську літературу нового покоління письменників,

що заперчечу вали стару оповідну манеру в дусі народницького реалізму,

прагну ли до опанування нового рівня художнього мислення.

Газета прагнула проаналізувати літературний процес в літературній

критиці, вміщували рецензії на помітні явища літератури, а також оглядові

onerМихайлин .Л.

статті. Ними починався кожен рік існування газети. Найбільш помітними с

огляди В. Щурата "Наш літературний рух в 1894 р." (5. 14. 23. 01 1895) та І.

Франка "Українсько-руська література й наука в 1899 р." (3. 01 1900).

З цим, останнім, у "Діла" складатися непрості стосунки. Розлучнішись

з І. Франком у 1885 році, газета не переставала стежити за його творчістю.

Її автори щиро раділи з появи драми І. Франка "Украдене щастя" (1893) і

присудження цій п'єсі премії на крайовому конкурсі (6. 11 1893). Але газета

різко негативно зустріта книжку польських перекладів І. Фрака "Галицькі

образкн" (1897). де була вміщена передмова "Дещо про себе самого". Довго

затримувану книжку випустили поляки, аби помститися І. Франкові за

його статтю про А. Міцкевнча "Поет зрадн".

У передмові втомлений боротьбою з галицьким ретенством поет писав

у відчаї: "Не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх

характерів, а так багато дріб'язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й

пихи, що справді не знаю, за що би мав їх любити, незважаючи навіть на ті

тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром,

вбивали мені під шкіру"

: 8

. "Чи, може, маю любити Русь як расу цю расу

обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так

мало здатну до політичного життя на атасному смітнику, а таку плідну на

перевертнів найрізнороднішого сорту?"

2 9

.

"Діло" не пробачило І. Франкові цих слів, а відгукнулося на них

редакційною статтею "Смутна проява" (1. 05 1897). Стаття друкувалася як

редлакційна. але було відомо, що її написав для "Діла" Ю. Романчук. Посол

докоряв поетові за егоїзм, за брак патріотизму , радив йому усу нутися від

громадської й політичної діяльності, навчаючи його любити бальківщину.

якою б вона не була. Але, васне. І. Франко говорив саме про це: про свою

любов до України. Він відповів Ю. Романчукові віршем "Сідоглавому".

включивши його до наступної своєї збірки "Мій Ізмарагд" (1898).

Ти, брате, любиш Русь.

Лк хліб і кусень сала, -

-Я ж гавкаю раз в раз,

Щоби вона не спала, -

писав поет у цьому вірші. Підтекст твору розставляв усе на свої місця:

нелюбов поета оберталася великою любов'ю до України, а його критика на

адресу галицької громади виглядала справедливою і обгрунтованою.

Так само нетерпимість до інакомислення виявило "Діло" в ставленні

до свого колишнього автора О. Барвінського (Скінчений рахунок. - 23. 10

1897) і навіть в некролозі по померлому П. Ку лішеві, де В. Щурат виставив

його зрадником, що "зломив українське перо".

З іншого боку, "Діло" не стояло на місці в своїй позиції, визнавало

великий талант і глибокі знання І. Франка, про що свідчить запрошення

т

Франко І. Я . Дещо про себе самого // Франко І. Я . Зібрю творів: У 50 т. -

К..1981.-Т. 31.-С. 30.

г® Там само. - С. 31.

396Історія української журналістики XIX століття

ного зробити огляд української літератури і науки в 1899 році.

Відстоюючи інтереси у країнського народу, ведучи енергійну боротьбу

проти москвофілів, полонофілів, радикалів, народовці "Діла'' все ж не

виявляли національної вузькості. Любов до свого народу не означала дія

них ненависть до інших народів. Газета приділяла увагу єврейському

рухові, солідаризуючись з ним на загальнолюдських засадах. Економічна

криза, що охопила Гатчину в 1890-х роках, призвела до створення євреями

своєї аласної партії, метою якої було здобуття дія єврейської меншини

рівних з поляками політичних прав. Описуючи ці процеси активізації євреїв

у статті "Справа жидівська в Галичині" (11. 12. 08 1893). газета

підкреслювала спільність завдань українців і євреїв у нинішній політичній

ситуації. Газета вимагала обережності в ставленні до національної

проблеми під час єврейських погромів, хвиля яких прокотилася селами

західної (польської) Галичини у сталтях "Протнжидівські розрухи" (4-15. 06

1898), "В страві галицьких розру х" (25. 06 1898).

"Дщо" віддало шану великому російському поетові О. Пушкіну,

вмістивши ряд матеріалів до його столітнього ювілею: "Ювілей О. С.

Пушкіна" (26. 05 1899). "Пушкінова Наташа" (9. 06 1899), опублікувавши

вірші поета в українських перекладах "З поезій О. С. Пушкіна" (31. 05; 12.

02 1899). Дру ку вала газета переклади творів польської літерату ри. На її

сторінках неодноразово з'являлися оповідання й поезії Елізії Ожешко.

Марії Конопніцької та інших авторів. Не пропаганда національної

виключності, а відстоювання політичних, економічних і культурних прав

свого народу на своїй землі - це була засада діяльності "Діла".

Значення газети "Діло":

1.3а два десятиліття XIX віку часопис "Діло" висунувся на роль

загальнонаціональної щоденної газети, найбільш авторитетної як у

вну трішньополітичному так і в зовнішньополітичному аспектах; уявити без

цієї газети інформаційний простір України кінця XIX століття неможливо.

2. Газета відіграіа видатну інформаційну функцію, стала справжньою

історією су часності; жодна значна політична чи культурна подія по обіщва

боки австро-російського кордону не пройшла повз увагу її авторів, не

бу дучи належшім чином висвітлена на її сторінках.

3. Газета мала розвинену публіцистику, що була зорієнтована на

формування громадської думки, виховання українського патріота,

пробудження до політичного свідомого життя українського народу,

відстоювання його інтересів у змаганні з представниками інших

націонатьних спільнот. "Діло" виховало групу майстрів історичної та

історіософської публіцистики (Ом. Партнцькнй. М. Грушевський) і

ог.лядачів сучасного жигтя. що здебільшого подавали свої матеріали без

підписів.

4. Газега виконувала істотну культуротвірну функцію, друкуючи на

своїх сторінках переклади провідних письменників світу (І. Тургенева. Г.

Мопассана. В. Короленка, Е. Ожешко. А Чехова. М. Конопніцької), а

також твори у країнської літерату ри (I. Франка. Б. Лепкого. В. С'тефаннка).

075. "Діло" пропалило зважену політику, поєднуючи захист українських

інтересів з повагою до інших народів краю, критикуючи москвофілів,

демонструвало свою повагу до російської культу ри, борючись з польською

адміністрацією за рівноправність українського і польського народів,

знайомило своїх читачів з літературною Польщею.

6. V газеті співпрацювали з галицькими журналістами діячі з

підросійської України: В. Антонович. Ол. Коннськпй. І. Нечуй-Левицькнп,

М. Грушевськнй. що перетворило "Діло" на загальнонаціональний орган.

7. У газеті вироблялася українська літературна мова, головним чином

її художній, публіцистичний та інформаційний Стилі. У' журналістику

переносилося горнило творення загальнонаціональної української

літерату рної мови, що стало можливим завдяки щоденному часописові.

Перегортаючи зараз сторінки цієї видатної української газети, не

можна не пошкодувати, що українське журналістикознаветво не

спромоглося досі вндатн збірники вибраного провідних її публіцистів

(наприклад, того ж О. ІІартицького). вибрані репортажі "Діла", полемічні

статті "Діла", судові нариси, опу бліковані в ньому. Ієну вання таких книжок

полегшило б вивчення газети, уприступішло для багатьох читачів,

головним чином для молоді. її уроки, відкрито б шлях до оволодіння

секретами майстерності її авторів.

Михайли» І.Л.Історія української журналістики XIX століття

Розділ восьмий

Журнал "Зоря"

Заснування "Зорі". Низький рівень журналу sa часів редагування його Ом.

Парпшиькич. Заходи д ія порятунку журналу. Прихід 1883року у число

співробітників 1. Франка "Захар Беркут" пш інші праці І. Франка в "Зорі".

Організаторська робота 1. Франка по залученню до "Зорі" талановипшх

авторів з України й Галичини. Відмова О. Парпшиького редагувати "Зорю ",

спроба передапш її І. Франкові і перехід журналу у в ласність НТШ.

Пониження рівня видання: творчість В Масляка, XI. Подо.линського, Ю.

Цалевича, О. Калитовського та ін. Повернення І. Франка до "Зорі" в кінці

1885року, публікація його перекладів з свіпювоїлітератури, роману А.

Свиднииького "Люборацькі", власних творів. "Історія літератури руської"

Ом. Огоновського в "Зорі". Літературно-крипшчні праці В. Коцовського, Б.

Грінченка, М. Комарова Остапючнийрозрив І. Франка із "Зорею", перехід

на працю в польську пресу. Зміна редакторів у "Зорі". І. Франка як автор

журналу: "Пролог", "До світла". Комедія Г. Цеглинського "Шляхта

ходачкова". І. Нечуй-Левииький в "Зорі": "Старосвітські батюшки та

натушки ", "Над Чорним морем ". Дискусія про шляхи розвитку українства

1888-1889років: Б. Грінченко, М. Комаров, М. Драгоманов. Василь Лукич -

новий редактор "Зорі" (1891-1896). Реформи в журналі: переведення на

фонетичний правопис, поява ілюстрацій. Повісті І. Нечуя-Левииького

"Навіжена", "Поміж ворогами", "Не той став". Ідеологічні романи Б.

Грінченка "Сонячний промінь", "Нарозпутті". Драматургія в журналі

Публікація "шух.лядних " творів Т. Шевченка, С. Руданського. Автори

"Зорі": П. Грабовеький, М. Коцюбинський, О. Кобилянська. Переклади

світової літератури. Публіциспшчна дискусія 1891-1892 року: Б. Грінченко,

Василь Луки», І. Франка, XI. Шко личенко, І. Кокурудз, А. Кримський, І.

Верхратський, - від "галицьких віршів" до єдиної української літературної

мови. Шевченківські матеріали в "Зорі": О. Кониський. Літературна

критика Василя Лукича Відхід Василя Ликича від редагування "Зорі ".

Дискусія між В. Щуратом пш І. Франком про декадентство. Закриття

"Зорі", її трансформація в "ЛНВ".

Третім видатним явищем (після газет • Батьківщина'' і "Діло), що

ознаменувало входження в 1880 році народовеької журналістики в новин

період, був початок віщання журналу " $оря" (1880-1897). Журнал закріпив

успіхи народовеької журналістики, засвідчив можливість створення цілої

системи народовськнх органів масової інформації, зорієнтованих на різні

потреби суспільства. Віщання часопису не стало справою тимчасовою чи

короткочасною: як і попередні газети, журнал виявився не маргінальним

явищем, а. навпаки, виявив нахил до стабільності, засвідчив життєвість і

проду ктивність подібних інформаційних проектів.

Народження журналу "Зоря"' стало наслідком прояву приватної

ініціативи Омеляна Партицького (1840-1895). який заснував його й був

віщавцем у 1880-1885 роках. Але тоді, коли видавець збирався припинити

QQOМихайли І.Л.

видання журналу й склав з себе обов'язки редактора, часопис не зник, а був

перебраний під провід Товариства імені Шевченка. У 1897 році видання

журналу було припинене, але насправді він і тоді не загинув, а був

трансформований ІІТШ в товстий журнал нового типу "Літературно-

науковнй вісник'. що розпочав свій вихід у 1898 році й історія якого вже

належить XX століттю.

Ом. Партацький відомий український мовознавець, історик та

педагог - у 1864 році закінчив філософський факультет Львівського

університету. У 1871-1895 роках працював професором (викладачем)

української мови в учительській сехіінарії у Львові. На час видання "Зорі"

він уже відзначився кількома важливими справами: він виступив автором

"Німецько-руського словаря" (1867) на 50 тисяч українських слів, склав ряд

підручників з української мови і літератури дія шкіл, у 1875-1879 роках

видавав засновану ним же "Газету школьну". Робота над цією газетою й

наштовхнула його на думку про видання загального часопису,

розрахованого на більшу кількість передплатників.

"Письмо літературно-наукове дтя руських родин'' - такий підзаголовок

дав Ом. Партацький своєму дітищу. Виходила "Зоря" 1 і 15 чиста кожного

місяця: річник складав 24 номера. Журнал хіав формат А 3. обсяг становив