99Михайлин і.Л.

разі в журналі не було надруковано жодного такого твору, який би пережив

свій час і увійшов в історію літератури.

Назва журналу склалася під впливом тодішньої журналістики. У С.-

Петербурзі в 1815 році А. Ф. Кропотов видавав сатиричний часопис під

назвою "Демокрит”. Вдалося видати, однак, лише два числа. Використання

імені старогрецького філософа, що відомий нам як творець атомарної

теорії будови матеріального світу. Демокріта (460-371 до р. Хр.) здається

сучасникові дещо несподіваним. Але все стає зрозумілим, якщо врахувати,

що за свідченнями біографів Демокріт був наділений глибоким сатиричним

сприйняттям дійсності й не міг без сміху дивитися на людські пристрасті й

клопоти. У другому числі свого журналу В. Маслович умістив епіграму

"Комплімент "Харьковському Демокриту”, де співставив своє дітище з

столичним взірцем:

.Явился новый "Демокрит’,

оторый старому ни в чем не уступает

II так же чудеса творит:

Тот сон производил, а этот сна лишает.

Журнал мав три відділи: "Поезія”. "Проза”, "Суміш”. Але величезну

перевагу складали жанри поетичні. “Загалом літературний зміст журналу, -

відзначає його дослідник О. І. Борзенко, - відображає важливі риси

просвітницького світобачення: раціоналізм, філософський оптимізм,

поєднання іронічного та ідилічного поглядів”“'. Головна ідея, що

поставала з гворів. опублікованих у часописі, полягала в утвердженні

природності людської моралі, запровадженні в читацьку свідомість

просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності, як

незіпсутої цивілізацією, ідилічної основи суспільного та індивідуального

буття. Утвердження цієї загальної філософської просвітницької концепції

здійснювалося в розробці конкретних тем: у викритті хабарництва й

продажності суду, галломанії. хвальковитості та духовної обмеженості

дворян, підлабузництва, пристосуванства, кар’єризму. Гумористична

спрямованість журналу, однак, рідко мала виразну суспільну адресу, а

найчастіше лишалася в межах загальної моральної проблематики.

"Харьковский Демокрит” прикметний як свідчення слобожанського

патріотизму. Це позначилося не лише на заяві "Від видавця”, але й на

численних матеріалах журналу. Уже перший номер його відкривався

поемою "Заснування Харкова”, що мала таку посвяту: “Сердечно

присвячується шановним громадянам Слобідсько-Української губернії”.

Слобожанський патріотизм виявився в прагненні реалізувати журнал

силами харківських авторів, у вірі в їхні творчі можливості, талановитість,

у прагненні розбудити за допомогою часопису внутрішній потенціал

Слобожанщини. Цілком слушно гадати, що у В. Масловича була

можливість залучити до участі в часописі авторів з інших міст, у тому числі

22

Борзенко О.І. "Харьковский Демокрит" як феномен українського

Просвітництва // Українська періодика: історія і сучасність. - X.. 1998. - С. 57.

34Історія української журналістики XIX століття

й столичних, але він навіть не намагався скористатися нею.

З просвітницького ідеалу простонародності, потягу до ідеальної, не

засміченої цивілізаційними нашаруваннями природи виростає й

проукраїнська орієнтація часопису. Прикметним є те. що первістки

української журналістики, як і літератури, пов'язані з сатирико-

гумористичною творчістю, що відповідало національній вдачі українців,

особливостям їхнього світосприйняття.

Майже фізично відчувається в журналі могутня українська стихія

Харкова. Уже на сторінці шостій першого числа в ньому зазвучала

українська мова. Герої поеми "Заснування Харкова” В. Масловича .Яків

(наймит) і Гайка (дочка господаря), закохані одне в одного, журилися з

приводу несприйняття батьком Харком їхніх стосунків.

.Яків:

Гапко! ІДо мені робить?

.Як без тебе різно жить?

_Я убогий сиротинка

Полюбив тебе!

А Харко твій пан-отець

Не сплете наших сердець -

.Як любов мою пронюха,

Лихо буде нам.

Г апка:

.Яків любий, не жал куті

Та Гапусю поцілуй.

Хто іміє добру душу.

Не богат хіба?

Розум має, хто' здоров.

Має хто таку Любов,

-Як голубчик Лків має

Чи ще не богат?

Цей діалог демонструє шляхи вироблення української літературної

мови. Є в ньому лексично невластиві українській мові слова (‘’іміє”), є

неправильні граматичні форми, відкинуті пізніше як непритаманні

українській мові (“не богат” “здоров”), є рядок, що примушує ставити

невірні наголоси в словах (у шостому рядку слово "наших” відповідно до

розміру мусить вимовлятися з наголосом на другому складі).

Проте, українська мова не була випадковим явищем в журналі. Вона

використовувалася й у наступних числах, більше того даті нею були

написані не окремі частини тексту, як наприклад, діатоги героїв у поемі

“Заснування Харкова”, а цілі завершені твори, яким автор, попри їх

українські тексти, дає російські назви: "Отъезд студента на учительство в

Олешкн ”(№ 5) та “Песня семейству” (№ 6), мові яких властиві, однак, такі