3. Так само на нерозумінні політичної ситуації, у якій опинилися

українці в Галичині, заснована й критика Чернншевським політичної

незрілості галицького русинства. Твердження про це відповідало дійсності.

Але висновки з цього для революційного демократа витікали дивовижні.

Справді, у наших викладах вже багато говорилося про слабку соціальну

структурованість української нації. Попівство було єдиною її вищою

верствою, а відтак зму шене було представляти її політичні інтереси. Це

була політична реальність; іншого шляху для піднесення галицьких

українців не було. У Чернишевського таке становище викликає зливу

скептичних іронічних -зауважень:

"Лкщо львівське "Слово" хоче вручити клопотання в мирських

справах русинського племені православному духовенству, зазначає він, -

через недостатність інших захисників русинам з русинів же, то. значить,

самі русини ще не спроможні розуміти свої інтереси, тобто не здатні ще до

політичної боротьби"

23

".

Поняття Чернишевського були вироблені на матеріалі історичного

досвіду розвинутих націй: і виявляли цілковиту слушність стосовно їхнього

становища. Але як же бути українцям і де їм шукати шляхів піднесення

свого народу

9

За концепцією Чернишевського це було взагалі неможливо:

адже попівство не могло захищати українській! народ, а більше звернутися

йому було ні до кого.

Стаття Чернишевського нічого не пояснила російським читачам у

українському національно-визвольному русі, а тільки заплутала їх, стала

провісницею майбутнього політичного банкрутства російської політичної

думки в ставленні до українства.

На захист "Слова" виступила слов'янофільська газета "День", яка

почала виходити в жовтні 1861 року за редакцією І. Аксакова. Вона містила

так багато матеріалів проти "Основи", яку звинувачувала в українському

сепаратизмі, що мимовільно нав'язується припущення: газета була

створена з метою боротьби проти міцніючого в Росії українського

відродження. Із припиненням "Основи" слов'янофіли ліквідували й свою

Там само. - С. 401.

230

Там само. - С. 405.

9Михайин .Л.

газету. "День" виразно відчув спорідненість з ним москвофільської газети.

2 і жовтня 1861 року тут з'явилася стаття Володимира Ламанського

"Национальная бестактность (статья "Современника. 1861. Июль. О

львовсвом "Слове")". "День" образився на "Современник" за критику

"Слова".Як же. у Львові з'явився орган. Що проголосив єдність русинів з

Москвою. Уже за це сема видавці "Слова" були для слов'янофілів поза

критикою; москвофіли добровільно відмовлялися бути українцями, і це

дуже подобалося В. Ламанському.

"Признаємося. - писав він. - думка про можливість окремої

української літератури (а не місцевої словесності) здається нам великим

безглуздям. Далі публіцист теоретично розмежу вав поняття "словесність" і

"література". Література - це величний здобуток духовного життя, вона

всебічно задовольняє духовні потреби всіх верств суспільства в освіті,

науці, журналістиці, щоденному читанні. Словесність - це місцеве явище

виключно фольклорного чи белетристичного характеру, географічно й

суспільно обмежене, спрямоване на службову, другорядну роль. "Але якщо

неможлива самостійна література українська. - писав публіцист

слов'янофільської газети, - то можлива і корисна літературна обробка

наріччя українського, поруч із загальноруською мовою, особлива

українська словесність, поруч з російською літературою, російською

наукою й освітою". До цього місця тексту редакція подала примітку: "Для

хатнього вжитку. Згадаймо статтю Хомякова в "Р. Беседе", що з щирою

радістю привітав появу українських проповідей Гречулевича".

Визнаючи українську словесність для хатнього вжитку, слов'янофіли

не визнавали української літератури. У цьому вони розходилися з

"Основою", про що не забув згадати тут же В. Ламанський. Його головну

думку, звернену до українців, можна сформулювати так: наріччя своє

обробляйте, але не смійте тягнути його в університети чи навіть гімназії,

робити мовою освіти й науки.

Галичани якраз і задовольняли В. Ламанського суголосною з

слов'янофілами позицією. Спільну позицію він підсумував у таких словах:

"Мова школи (не лише університетського, але й гімназичного виховання),

науки, освіти для Червоної й Угорської Русі мусить бути російською

літературною мовою, яку ніколи не залишить і наша Мала Русь".

На появу газети "День" і розгляд у ній своєї статті відгукнувся

Чернпшевський в десятому числі "Современника" за 1861 рік. Новіш свій

твір він назвав "Народная бестолковость", переклавши, як він сам пояснив,

два іноземні слова із заголовку попередньої статті. Дарма, заявив він.

воював я з галицькими русинами та їхньою газетою "Слово", коли тут. у

Росії, з'явилася газета приблизно такого ж напрямку.

Дискусія показала, наскільки далекими є всі верстви російського

суспільства, включаючи й найбільш передові революційно-демократичні

елементи його, від реального розуміння української проблематики, тієї

історичної прірви, у яку ними ж самими був зіштовхнутий український

народ. Кожна сторона переслідувала свої цілі і намагалася використати у