1848 Року газета опублікувала "Пересторогу од рады народной", де йшлося

про те. що селяни, звільнені від кріпацтва, почали продавати свої грунти і

виїздити до міста. Рада застерігала селян від таких необачних кроків. 11

липня було опубліковане нове звернення ГРР до галицьких українців

"Добра рада", у якому рекомендувалося закладати в селах громадські

шпихлірі. І надалі газета надавала свої сторінки для повідомлень про

діяльність ГРР та її звернень до народу, ставши таким чином надійним

кому нікаційним каналом між органом самоврядувань і населенням краю.

У цей час розширювалася інформаційна діяльність газети, читачам

пропонувалася хроніка внутрішнього життя Австрії і Галичини. 15 серпня

1848 року повідомлялося про відкриття Віденського конституційного

зібрання, а також про рішення цісаря повернутися до Відня на запрошенітя

й під гарантію безпеки цього зібрання. 29 серпня було вміщене повідомлення

про створення науково-ку льтурної організації Галнцько-Руська Маттіця. І т.

д. Газета виконувала своє призначення - бути історією сучасності.

Важливою була й організаційна функція "Зорі Галицької". Вона фор­

мувала громадську думку й розносила по краю спонукальну інформацію.

12 серпня 1848 року за підписом "І. Л." опубліковано сталтю "О поділі

Галиции", де. здається, вперше винесене на обговорення програмове

питання про створення окремого Руського коронного краю в Австрії. Тут

було сформульоване й обгрунтоване положення про конечну потребу для

вільного розвитку русинів і здійснення програми ГРР створення

української автономії в державі Габсбургів. яка повинна утворитися

внаслідок поділу Галичини на Східну і Західну.

26 вересня в "Зорі Галицькій" з'явилася за підписом Т. Д." стаття "О

гвардии или стражи народной", де ставилося питання про створення

озброєних народних угруповань для боротьби з повстанцями Пропозиція

мала приватний характер і лігше потім була оформлена як заклик ГРР.

Упродовж 1848 року було сформоване обличчя "Зорі Галицької", яка під

керівництвом А. Павенцького упевнено здійснювала інформаційну. комуніка­

тивну та організаційну фу нкції, пробуджу вала національну самосвідомість у к-

раїнців і вказувала їм практичний шлях до реалізації своїх національних прав.

271Михайин .Л.

Діяльність ІТР. яка мала широкий резонанс у провінції завдяки газеті

"Зоря Галицька", налякала польську аристократію. На пропюагу ГРР 23

травня 1848 року вона заснувала нову, окрім "Н.асіу пагос1о\сеі", іромадську

організацію, яку назвала "Ру ський Собор". До неї увійшла польська шляхта

українського походження: gente КиШеш, паїіопе Роїопі. як вони себе

називані по латині. їх обурювало прагнення у країнців до самовизначення.

"Ти піеша Яизі, їй РоЬка!". - твердішії вони. Руський Собор очолили

магнати Леон Сапєга, Людвік Яблоновськнй, Володимеж Дзєдушицький.

Вони видавали себе за представників українського народу, який нібито с

відгалу женням польського, і своєю власною долею спростовували претензії

українців на політичну й національно-культу рну автономію в Галичині.

Руський Собор прагнув теж мати свій впливовий друкований орган, який

би міг протистояти "Зорі Галицькій", відтягти від неї читачів і зменшити її

вплив на населення краю. Для редагування такого часопису потрібна була

дуже авторитетна особа. Погляди членів Руського Собору звернулися до

Івана Вагшевича, осяяного промінням українського відродження, одного з

співтворців "Русалки Дністрової". За допомогою Августа Бельовського і

Юзефа Ду ніна-Борковського. відомих у колах львівської наукової інтелігенції

діячів. Руський Собор звернувся до І. Вагилевича з пропозицією прийняти

редагування тижневика "І3пе\\пук Яузку]", який мав видаватися українською

мовою, але латинським алфавітом, у самій формі свого існування

символізуючи польсько-українську єдність.

І. Вагплевич погодився, почасти вірячи в ідеал згоди між українцями й

поляками в Галичині, почасти спокушений перспективою мати свій

часопис і реалізувати в ньому свої письменницькі плани21

. Для себе він

домігся обіцянки від видавців про творчу свободу , відсут ність цензури при

дотриманні обумовленого загального напрямку.

Газета розпочала виходити 18 (ЗО) серпня 1848 року. У першому її

числі І. Вагплевич сформулював свої засади: "Всі теє дуже добре знають,

що народність єсть найголовнішою вимінкою в тому, аби народ прийшов

до розвитку політичеського, а через те почув сам себе і порозумів свою

судьбу. Отже ж. на одголос вольності, котрий іде. що молнія, по всіх кутках

Європи і кличе до нового життя всі її народи, встають поляки і русини -

товариші вспільної судьби. аби мати уділ в будущім, яке єсть приречене

народам вольним. .Але Русь ще не сповнила сеї першої вимінки свого буття

- народність руську поняло лише дуже мале число русинів. Отже ж,

впровадити Русь на ту степень жіптя політичеського - сей приймить труд

"Руський собор". Його головною метою є "удержування згоди і єдності з

миром соплемінної народності в нашій спільній отчнзні". Головшім

засобом для цього повинно стати "просвіщеніє народное, а то осягнути

можна літературою ру ською". Газета виходила щотижня, у середу .

217

Духовна драма І. Вагилевича стаза предметом глибокого аналізу в творі:

Іваничук Роман. Саксаул у пісках: Роман // Березіль. - 2000. - № 9-10. - С. З - 93;

№ 11-12. - С. 25 - 100. Радимо ного дія ознайомлення.

272Історія української журналістики XIX століття

"Дневник руський" мав відіграти дтя Руського Собору ту ж роль, що й

"Зоря Галицька" дія ГРР. - стати її комунікаційним каналом у зв'язках з

публікою. Газета друкувала офіційні документи організації. її статут,

відозви, промови членів на засіданнях. Так, зокрема, тут побачили світ

"Возваніє Руского собору до своїх братов" (№ 1), "Возваніє до інтелігенції

руской" (№ 5). У рубриці "Літопис теперішніх діяній" подавалася широка

інформація про події в Австрії та за кордоном. Аби охопити якомога

більшу аудиторію, до латинського оригіналу кожного числа додавався

дублікат кирилицею під назвою "Деєвник рускій".

Редактор враховував своєрідність аудиторії, до якої звертався; адже це

були українські хлібороби. Тут були опубліковані статті "О земледільстві"

(№№ 1 і 3, без підпису), "Порадник господарський" (№№ 2 і 4. за підписом

"J. Н."). відозва "До милих братів селян, аби свої грунти не марнували" (№

9). що закликала раціонально вести господарство і не спродувати своїх

земельних наділів по скасуванні панщини.

Маючи інформаційну домінанту, газета друкувала й художні твори:

гумористичне оповідання В. Шезуцького "Повість діда Лірника о вояцкой

службі" (№ 2). вірші "Н. J." (Г. Яблонський) "Мученикам вольності з р.

1847" (№ 4), "Думка в степах" (№ 7). за підписом "Г.Я." (очевіщно той же

Г. Яблонський), "Розвалини монастиря скиту в Маневі" (№ 8, підпис "І. Б.

Жсндзановський").

Г. Яблонський. польський революційний діяч і поет, вірш "Мученикам

вольності" присвятив Т. Шевченкові, який "за свободу, за вольность братій

перетерпів муки". Формулу заголовка прийняв редактор для назви своєї стат­

ті, яка згодом з'явилася в газеті і послужила головною причиною її закриття.

І. Вагплевич намагався захопити для себе все більший плацдарм для

пропаганди українських ідей. У числах 6-9 опубліковано велику статтю

"Слово о Русі і єї становищі політическім", підписану криптонімом "F. Н.",

яку дослідники приписують Федору Гарасевичу. Тут ішлося про

самобутність Русі, давався огляд матеріалів з історії України, її культури,

літератури, фольклору, високо оцінювалися народні пісні та думи, а також

творчість І. Котляревського, Г. Квітки. Є. Гребінки. Т. Шевченко називався

"мучеником за свободу русинських справ". "3-помежи інших вспомяну

Шевченка, котрий сегодня уважний єсть яко мученик справ руської

вольності, - писав автор. - Вознесеніє, глибока знаємость сердца

людського, ліричність і терпкая іронія, при умном володінню природженим

язиком соєдіняються в єго твореніях і складають чудесную гармонію.

Патріотическі письма Шевченка звісні суть у всій Малой Руси і Україні і

много причиняються до взбудження духа" (№ 8, с. 31). Ця стаття мала

великий розголос серед австрійських слов'ян і відразу ж була

передрукована чеськими часописами "Lira slovvanska" та "Tydenik".

Демонстрацією неабияких духовних можливостей українського

народу стала велика стаття І. Вагилевича "Замітки о руській літературі",

що друкувалася в №№ 5, 6 і 8 без підпису. Першими творами української

літератури автор вважає три договори Русі з Візантією, збережені в літописі