177Слов'янських народів: поляків, сербів, болгар. - чи взагалі чужих

слов'янському світові етносів: німців, половців, татар. Розмаїття і єдність

бачив М. Костомаров у давньоруському просторі, розбудовуючи на цін

основі своє бачення й міжнаціональних стосунків у сучасній Росії.

У цьому відношенні програмовою слід вважати працю М Костомарова

"Дві руські народності" (1861. № 3). І хоч писалася вона російською мовою, а

однією з найважливіших думок, що проголошувалася в ній. була думка про

двоєдність руського світу, який, за М. Костомаровим, складався з рівновели­

ких частіш: велико- і малоросів, - написана ця праця була все ж з позицій

українства. І якщо в радянській ідеологічній системі М. Костомарову було

відведене місце ні багато - ні мало "українського буржуазного націонаїіста".

то саме за цю працю, у якій він з великою науковою точністю, майже мате­

матично довів існу вання окремого українського й російського психофізичних

типів. Різниця в одязі, звичаях, мові виглядали як похідні від головної

причини - існування писхофізичної сталості цілого народу, який виглядав як

індивід у співставленні з сусіднім, але цілковито відмінним етносом.

Ця праця стоврювалася в тій атмосфері, коли офіційна Росія намагалася

утвердити погляд, згідно з яким український народ ніби й не існував, а насе­

лення півдня Росії розглядалося як варіант російського народу, попсованій

польським впливом. Моаляв, генетична єдність, яка існувала в добу Київської

Русі, затьмарилася внаслідок тривалого перебування південного краю в

складі інших держав (Литви. Польщі): тепер українцям треба тільки

пригадати, що вони не українці, а малороси, скинути з себе нашарування

польських впливів і стати тим. чим воші є насправді: маленькими росіянами.

З праці М. Костомарова виходило інше: українці й росіяни за типом

національного характеру виглядали такими відмінними, що не лишалося

сумнівів у тому, що це два різних народи. До того ж автор розпочав свій нарис

з викладу географічних та давніх історичних обставин формування росіян і

українців, обгрунтувавши цілком об'єктивний характер їх існування.

Статтю "Дві руські народності" Дмитро Чижевський, автор

фундаментального дослідження "Нариси з історії філософії на Україні"

(1930), вважав "суто філософським твором". Він же найбільш вичерпно, але

разом з тим і стисло виклав її основні положення. Предметом праці М.

Костомарова є "характерологія українського та великоруського племен".

Психологічне розходження датується науковцем XII століттям, до цього

часу говорити про існування росіян як окремого народу неможливо.

Російська психологія здається дослідникові "ухилом", відходом від

староукраїнського її типу.

"Ця великоруська психологія є послідовний практицизм, який,

щоправда, іноді на зовнішність перекидається в містицизм, - викладає Д.

Чижевській позицію М. Костомарова і далі перелічує головні розбіжності,

помічені видатним істориком XIX століття: - С кілька основних рис. що

розріжняють українців та великоросів: 1) "повне панування загальності!

(Бог і цар) над особистістю" у великоросів: 2) із панування загального над

частинами виводить Костомарів і ветарокуську "нетерпимість до чужих

Михайлин І.Л.