644Історія української журналістики XIX століття

темряво. В вікна заплакані..." У" ньому розповідалося, як поет врятував від

проїжджого пана дівчинку. Пан ударив її батогом, бо невчасно переходила

дорогу. Поет приніс її додому, обігрів, напоїв часхі. Але думка про хіарність

людського життя, що проходить у кривді й ненастанній боротьбі за шхіаток

хліба, не дає йому спокою.

На протиставленні світу природи й людей грунтуватися вірші "На

морі" і "Посвята моїй дочці Людмилі". Пейзаж першого супроводжу вався

авторськихш сенленціяхш про те. що десь "дубіє люд по селах та лісах". І

навіть свою доньку, яку поет катає на човні хюрехі, поет навчає:

Куди глянь по світу - горе.

Пан тут голод і мороз...

Чи не більше б вийшло хюре

З людських вішлаканих сльоз? (с. 365).

Завершав добірку вірш "Коли засну навіки в домовині", несподіваний

у своєхіу ліризмі й романтичній скорботі поета. Він захшслювався над тихі

пнтанняхі, чи хто пригадає його після схіерті. чи прийде до нього на могилу.

Кохіу ж прийти? - запитує він, коли я свої духш складав у "святій самотині",

йшов невідохіпхі шляхом, "життя пішло на боротьбу з бідою. Не

взначнвшнсь уславленнхі трудохі" (с. 366).

Завершальна добірка істотно відрізнялася від початкової. У ній

з'явилися картини життя, увиразнився образ ліричного героя. Шкода, що

пряхюлінійно проведений народницький дискурс, призвів до певної

однохіанітності в змісті.

Другий поетом, предстаатеннхі у "Раді", був П. Куліш, що виступив

під псевдоніхюхі П. Ратай. Він похйстпв тут три вірші, аіе вони складали

зхіістову єдність, обертатися навколо техш поета та його ролі в суспільстві.

II. Куліш створив образ романтичного самітника, який у спілкування з

хіузою шукає душевної розради. У вірші "Поет", до якого епіграфом були

взяті знахіеннті слова О. Пу шкіна "Поэт, не дорожи любовию народной",

автор українізував пішкінський мотив:

Кобзарю! Не дивись ні на звалу техіноти.

Ні на письменницьку огуду за пісні.

І ласки не шукай ігі в дуків. ні в голоти:

Дзвони собі, співай в святій самотині (с. 351).

Для поета пропонуватася формула: "Ти - невхшрущий цар, ти над

панахш пан". Головна духгка вірша полягала в тому, що поет є сам собі

закон і хйрнло цінності власної творчості.

Цеп мотив знаходив розвиток у вірші "До кобзи та до мути". Тут він

ліризувався. набував уже не філософської абстрактності, а особистої

конкретності. П. Куліш писав не про поета взагалі, а про себе. І виявлялася

дивна річ: кобза, символ творчості, називалася з одного боку, єдиною

втіхою, вона хіала "загримати на лихих докором вічнихі", але. з другого

боку, він посилав свою хіузу "на береги Дніпра":

Тахі люди в техгряві сидять глибокій.

Ти їх освітиш сяєвом небеснихі.

645Михайн .Л.

Я ж тут од мук спочину, одинокий.

Дознаю щастя прахом безсловесним (с. 354).

Завершальний вірш " На чужій чужині" - своєрідний "Пам'ятник" П.

Куліша. Твір побудований на зіштовхуванні двох антитетичних ідей.

Перша мене забудуть після смерті. Друга - Україна мене не забуде. Поки

жива українська мова, і пам'ять про мене буде жити.

Добірка віршів П. Куліша передавала глибоко суб'єктивні пережи­

вання зрілого поета, який перебував у такому віці, що вже замислювався

над долею своєї поетичної спадщини. Він сугестує свою прийдешню славу.

"Рада" стала місцем дебюту в Україні двох поетів: Олени Пчілки і

Бориса Грінченка, які вже опублікували свої перші твори в галицьких

часописах. Олена Пчілка виступила з поезією "Волинські спогади" (с. 173­