687Михайлин 1л.

громади та представників громад губернських міст України. У 1904 році

ЗУБДО перетворилася на Українську Демократичну партію, яка в 1908 році

влилася в Товариство Українських Поступовців, що проіснувало до 1917

року і сформувало Українську Центральну Раду. Революційно налаштова­

не крило "Братства тарасівців" на початку 1900 року утворило Револю­

ційну Українську Партію. Таким чином ідея національною свободи

опанову вала все ширшим колом українців у Росії.

Доленосними дискусіями в цей час була охоплена радикальна партія у

Львові. Причини її полягали в глибокій невдоволеності багатьох її провідних

діячів ігноруванням національного питання провідними теоретиками

соціалізму. Тимчасом практика революційної діяльності свідчила про те, що

вже зараз соціал-демократ панівних націй не спроможні зрозуміти ідейних

побратимів з пригноблених націй. Створена поляками в 1892 році Галицька

робітнича партія ігнорувала всяку співпрацю з українцями й радикальною

партією як їх політичним авангардом.

Унаслідок триваючої парцеляції господарств продовжувалася

пролетаризація селян. Масового характеру набула еміграція. Окрім

заокеанської, був відкритий інший шлях до Росії; царський уряд

запрошував охочих українців з Галичини освоювати величезні простори

імперії. Справа дійшло до того, що 20 листопада 1892 року Галицький

намісник граф Каземір Бадені розіслав лист іреко-католицьким деканам

суміжних з Росією східнігх повітів краю. Лист широко коментувався в пресі.

У ньому намісник висловлював сту рбованість масовим характером еміграції

австрійських українців до Росії і відповідагьність за це покладав на греко-

католнцьких священників, які не сумлінно виконують свої обов'язки.

Обговорення цього питання вігклнкато до життя епохальний твір в

історії української суспільно-політичної думки. У четвертому (лютневому)

чггслі журналу "Народ" 1893 року з'явилася перша подача праці Юліана

Бачинського "По поводу еміграції". До сьомого чігсга праця друкувалася в

кожній новій книзі жу рналу. Потім несподівано настала перерва. У № 14

з'явилася ще одна подача, але на цьому публікація праці Ю. Бачинського

була припинена. До редактора "Народу" (а ним тоді вже був одноосібно М.

Павлик) дійшло, нарешті, куди хилить автор. Він не міг допустити появи в

своєму журналі праці, спрямованої на марксистське обгрунтування

неминучості розв'язання українцями проблеми створення аласної держави.

Рукопис було повернуто авторові і два роки пролежав без руху. Аж у 1895

році Ю. Бачннськпй отримав запрошення від "Універсальної бібліотеки"

віщати працю накладом видавництва. Так вігіішла в світ праця, яка вже

мала заголовок "Україна irredenta

489

(по поводу еміграції): Суспільно-

економічний скіц". Після відомої праці о. В. Подолгшського "Голос

489

Темін Irredenta був добре зрозумілий сучасниками Ю. Бачинського. Це було

італійське слово, яким позначали не визволені й ще не приєднані до суверенної

Італії залежні від Австрії території. Таким чином. Україна Irredenta - це ще не

визволена, колоніальна Україна.

688Історія української журналістики XIX століття

перестороги" (1848) українська політична думка повернулася до

проблематики створення української держави. Звернімо увагу: у попередніх

програмах і радикальної партії і "Братства тарасівців" йшлося про

забезпечення українцям національної свободи, але як механізм

забезпечення бачилося надання їм широкої автономії в межах існуючих

держав. Жодна політична сила поки що не ставила питання про те. що дтя

здобуття національної свободи необхідно створити власну державу.

Юліан Бачинськпй (І870-І940) виходець з родини священика, за

освітою юрист, вчився в університетах Львова і Відня. З 1890 року входив до

керівного ядра радикальної партії, належачи до крила "молодших

радикалів". Дивовижно склалася його доля. На черговому з'їзді радикальної

партії в І895 році він домігся прийняття резолюції про політичну

самостійність українського народу. .Ллє під час її розколу в 1899 році

примкнув до меншості, яка оголосила себе Українською соціал-

демократичною партією. Під час національно-визвольної революції він був

призначений головою дипломатичної місії уряду УНР до СІНА. Опинившись

на еміграції, попався на гачок радянської пропаганди, мріяв переселитися в

Радянську Україну. Кількарічні його зусилля завершилися тим, що 28

листопада 1933 року він прибу в до Харкова, відразу почав працювати в УРЕ..

але 6 листопада 1934 року був заарештованій, звинувачений у належності до

підпільної контрреволюційної організації, засуджений на 10 років

позбаалення волі. Покарання відбу вав у одному з таборів Білбалтлабу, де й

помер. Посмертно реабітітований 19 жовтня 1957 року.

Книга "'Україна irredenta", хоч і не в усьому досконала й бездоганна, ста­

ла нерукотворним пам'ятником Юліану Бачннському , навічно вписала його

ім'я в історію у країнської журналістики й публіцистики. Сам Ю. Бачинськпй

так сформулював завдання своєї праці: "подати властиву причину еміграції

селян галицьких за границю краю - взагалі, а друге, відслонити будучність.

яка жде українську націю"

4

'. Таким чином у його книзі присутні дві

взаємопов'язані теми: сучасна еміграція і майбутнє України

і. Почав він із заяви про те. що спростує невірний погляд, нібито

головна причина еміграції економічна. Так, гатицьке сетянство убоге,

малоземельне; у краю триває податьша парцеляція маєтностей: страх панує

по селах, страх за свою нинішню долю й за долю своїх дітей у майбутньому.

Але, за думкою Ю. Бачннського, не це є первісною причиною

еміграції. Убожество селян також має свою причину. Вона полягає в

політичній системі Австро-Угорщини. У всьому світі тривають однакові

процеси: зростає людність, внаслідок чого скорочується частка землі на

душу населення. Але в інших країнах розвивається капіталістичне

виробництво, створюються фабрики й заводи, які вбирають у себе

надлишок робочої сили, що утворюється на селі. Зростають міста, але з

корисністю для держави: вони постачають село машинами, товарами,

490

Бачинськпй Юліан. Україна Irredenta (по поводу еміграції): Суспільно-

політичний скіц. - Львів: 3 друкарні Інстнтута Ставропігійського. 1895. -С. 120.Михайн .Л.

внаслідок чого зростає продуктивність селянської праці, зберігається

баланс робочої сили, країна стає заможнішою в цілому.

Не те в Австро-Угорщині, У цій країні капіталістичне господарство

розміщене в західній частині, у столиці й навколо неї: ця частина користу­

ється перевагами природного розвитку. Національні ж окраїни центр утри­

мує в ранзі колоній: залізниці, що прийшли сюди лише допомагають ви­

смоктувати з окраїн дешеву робочу силу і завалювати їх дорогими про­

мисловими товарами. Галичина виявилася найбільш відсталою провінцією

Австро-Угорщини, тому що сюди не просто ще не прийшов промисловий

капітал, але посилюється панування польської феодальної шляхти. Тоді як

увесь світ рухається до капіталізму, Галичина рухається назад у феодальне

минуле. Рухається не сама, а "завдяки нинішньому політичному устроєві

Австрії, завдяки пануючому ннні політичному центратізмові"

49

'.

Австрія використовує всю силу державного апарату для закріплення

вигідного для себе дійсного стану. Вона віддаїа українських селян у

Галичині в найми польській шляхті; усілякими способами спиняє розвиток

тут промислового виробництва і торгового капітаїу; вона ніколи не

допустить виникнення українського капіталізму.

Таким чином, централізована Австрійська держава є головною

причиною убожества гатицького селянина, а вже воно виштовхує його з

батьківщини в пошуках порятунку для себе і кращої долі для своїх дітей.

2. А відтак в України є два шляхи майбутнього: 1) цілковите

винищення, безслідне зникнення з лиця землі: 2) утворення власної

держави. Перший варіант розігрується зараз, він можливий тоді, якщо в

історичній долі України нічого не зміниться. Але кожній людині й кожному

народові аластивий інстинкт самозбереження. Це закон природи. У

відповідності з цим законом, щоб просто існувати даті, Україна мусить

стати незаіежною державою.

Економічна боротьба неминуче перетвориться на боротьбу

національну. Ю. Барвінський втратив чимато площі своєї книги, щоб,

спираючись на положення марксизму, цитати з праць К. Маркса і Ф.

Енгельса, довести універсальну неминучість капіталістичного шляху для

всіх країн, з Україною включно. А відтак Україну врятує свій капітагізм.

утворення своєї промисловості, банкового капіталу, який вступить у

боротьбу з капіталом польським, німецьким, російським. Тільки утворення

українського капіталу зможе покінчити з феодальною відсталістю цього

краю, вивести його на шлях економічного розквіту. Але в нинішніх у мовах

це можливе лише за умов існування Української національної держави.

Національна держава, провадив далі Ю. Бачинський, - ідея буржуазна.

Феодалізм не потребує національної держави, феодальна держава

тримається на завоюваннях володаря, який силоміць приєднує до свого

центру сусідні землі. Капіталізм працює економічними важелями, він

спонукає добровільно, в силу практичної необхідності, об'єднатися етнічно

491

Там само. - С. 19.Історія української журналістики XIX століття

близькі племена в одну спільноту, утворити єдиний національний ринок,

який остаточно руйнує феодальну герметичність. На цій підставі Ю.

Бачинськігіі зробив висновок: оскільки настання капіталізму неминуче, то

таким же неминучим є й у творення національних держав.

Питання виникнення Української держави, писав публіцист, "вису нене

на порядок дневний силою фактів, не так формально-націонаїьної натури, як

пр. почутє національної самостійності і відрубності язика, так слабо розвинені

між українською суспільністю, а радше силою фактів натури економічної і

адмініспіраційноі"4

* (тут і далі підкреслення Ю. Бачннського. -1. М.).

Австро-Угорщина і Росія - дві головні поневолювачки України - не є

капіталістичними державами. Вони виникли у феодальну добу, мотивуючи

своє розширення наявністю могутнього зовнішнього ворога, який

спонукав до об'єднання сил для спільної від нього оборони. У нову

капітатістнчну епоху існування цих країн стає анахронізмом. Світ

перебуває напередодні їхнього розвалу. На їх руїнах народи й створять свої

національні держави.

"Політична самостійність України, - доводив Ю. Бачпнськшї, - т. є. від­

рубність політична України, не лише взглядом Польщі, але також і взглядом

Великорусі, умотивована тим, що не лише одній Польщі, але також і Велико­

русі. вистаалена вона на перші стріли економічного і культурного визиску;

обоїм їм вистаалена вона на жир, обі тягнуть з неї поживні дтя себе соки..."

3

Звідки випливав категоричний висновок: "А вже годі думати, щоби найслаб-

ше розвинена економічно Україна, могла оставатися при Польщі і Великорусі,

могла становити дальше з ними оден організм політичний і терпелішо

дожидати остаточної своєї руїни. Україна мусіггь від них відокремитися!"

494

Термін "Україна" Ю. Бачпнськшї розумів не в національному

значенні, а в географічному . Перелічивши всі належні до неї губернії, він не

забув додати вкрай важливі роз'яснення: "Борба о самостійність політичну

України не відноситься також виключно лише до Українців-нації, а взагалі

до усіх, що замешкують Україну, без взгляду на те, чи се автохтон-

Українець. чи колоніст: Великорос, По.ляк чи Німець. Інтерес спільний

зукраїшцить їх, змусіггь їх усіх статися "патріотами" українськими"

495

.

Будучи правовірним марксистом, Ю. Бачпнськшї "заспокоїв" своїх

потенційних опонентів твердженням, що в далекому майбутньому, після

створення й розвитку національних держав, восторжествує й

інтернаціональна ідея. "А при тій, що раз-то взростаючій зависимості а в

кінці єдності економічної усеї суспільності людської мусить остаточно

витворитися також і нова, висша єдність роду людського -

інтернаціональна, котра запанує над нинішньою єдністю національною"

496

.

42

Там само. - С. 66.

43

Там само. - С. 72.

494

Там само. - С. 73.

495

Там само. - С. 72 - 73.

496

Там само. - С. 116.

691Mиxай .Л.

Піс-ія цієї заяви усі мат бути задоволені: прихильники національної дер­

жави отримані майже математичне марксистське (!!!) доведення немину чості

виникнення в близькому майбутньому самостійної Українськії, а прихильни­

ки інтернаціоналізму - запевнення в тому, що й вона буде явищем реля­

тивним. бо в майбутньому витвориться нова вища інтернаціональна єдність.

Свою розгорнуту ідеологічну будову Ю. Бачинський закінчив двома

важливими ужитковими міркуваннями. Необхідно "вже і відтепер почати

тій малій горстці свідомих вже Українців будити серед української

суспільності, оскільки се лише можливо, і думки про політичну

самостійність України"49

. Не забув публіцист і про свої корпоративні

партійні інтереси. У справі політичної самостійності України, відзначив він,

"одинока партія, що може піднятися такої борби, то - партія радикальна.

Судячи по людях, що входять в склад її, і по її теперішній раднкатьній

тактиці політичній, се одинока партія, що в силі розпочати таку борбу. се

одинока партія, у котрої суть і потрюні до такої оорон завдатки .

Після розгляду цієї публіцистичної книжки стає цілком зрозумілою її

доля: радикальний часопис "Народ" відмовився друкувати працю з

обгрунтуванням швидкого утворення національної української держави, а

народовська журналістика не могла взяти до друку працю, засновану на

марксистських положеннях, соціалістичну за духом і фразеологією.

Значення книги "Україна irredenta" сьогодні важко переоцінити. Ю.

Бачинський виступив у ній майстром публіцистичного мислення і

аргументації: розпочавши своє дослідження з приватного питання

з'ясування причин еміграції. - він віртуозно вийшов на постановку

головної проблеми екзистенції української нації - створення самостійної

Української держави. Він довів неминучість її виникнення, спираючись на

економічні чинники, не виходячи за межі марксистського дискурсу. Його

докази й аргументи виглядати просто неспростовними. Звичайно, сьогодні

цілком виразно праця Ю. Бачішського бачиться як днтя свого часу. Але

вона важтива й для сучасного українця як видатна спроба обгрунтувати

неминучість створення Української держави, утвердити потребу вже тоді

працювати над здійсненням цього завдання.

"Україна irredenta" сколихнула громадську думку. У галицькій пресі

на неї з'явилося багато відгуків. Свою "Україну irredenta" написав І.

Франко

499

. У ного публіцистичних традиціях цього часу було

використовувати рецензовані праці як мотив для розвитку власної

концепції. Так сталося й цього разу. Він використав книжку Ю.

Бачинського для того, щоб розгорнути свою атасну концепцію саме

"України irredenta", тобто роз'єднаної, що прагне до об'єднання.

Стаття І. Франка є блискучим історичним доповненням до праці його

молодшого товариша по раднкатьній партії. Свій нарис він розпочав з

49

" Там само. - С. 131.

498

Там само. - С. 137.

499

Франко І. Україна irredenta // Житє і слово. - 1895. - Т. 4. - M 6. - С. 471 - 483.

692сторія української журналістики XIX століття

нових часів в історії Європи, коли вона увіходила в період формування

націй, національної свідомості народів і національних держав. Історія

європейська і українська, за І. Франком, розвивалися уздовж протилежних

векторів: тоді. коли, скажіхю. для Ніхіеччнни завершилася спустошлива іі

руйнівна 30-літня віііна. дія України розпочалася бО-.тітня далеко

страшніша руїна, під час якої відбулося послаблення "свобідного

козацького елемента, ширення кріпацтва і здушування автономії"

1

"". Це

був час національного занепаду. "От цим то не диво, що свідомість

національна і політична серед мас українською народу, відзначив І.

Франко. падає, що засяі його інтересів зву жується до границі власної

хати, власної громади, що розуміння державного устрою стається так сахю

мітологічне, як релігія, як прнхіітивне розуміння природи"

4

І. Франко підтвердив правильність спостереження Ю. Бачпнського

про колоніальний вектор у ставленні Австрії до Галичини. Не забуваймо.

- писав він, - що хіайже до самого 1848 p., а то її їсть ще й поза той рік

Австрія систематично душила і руйнувала в Галичині початкп промислу і

фабрик, гак що в 1772 р. було їх у нас більше, ніж 1848'° "".

1848 роком починається нова доба в жпггі галицької Русі. Відтоді

справа русько-українського виродження в Галичині стала твердо і

безповоротно на ясній і широкій дорозі"

4

'. На зростання визвольних ідей

"при загальній слабосилості галицько-руського розвою" потрібно було б

не 50. а 100 років, "якби не сильний приплив оживляючих ідей з України під

Росією"

504

. В історії цих впливів 1. Франко виділив три періоди.

Перший період охоплює 1820-1850-ті роки, коли в Галичину про­

никають твори Котляревського. Квітки, Максимовича. Вони зворушують

окремих осіб, але не в саті вплинути на техіну масу. яка не ідентифікує себе

національно. Революція 1848 року мало поправила справу, продовжувала

діяти попередня інерція, виростало покоління иокручів-москвофілів. Через

поліцейський режим в Росії до Галичини не проникли вчасно ідеї Кнрато-

Мефодіївського братства, перше видання Шевченкового "Кобзаря". Ці

явища стати відомі в галицькій Русі лише в 1860-х роках. Вони переверну ли

свідомість цілого покоління і призвели до появи партії народовців. Це був

другий етан впливу у країнців на галичан. Третій період припадає на 1870-

1880-ті роки. Вони "в історії української свідомості були і назавжди

лишаться часо.м переважного впливу М. Драї оманова ".

Усі ці спостереження І. Франка завершуються коротких! викладом змісту

праці "Україна irredenta". "Ю. Бачннський. на думку рецензента, доказує,

що Україна не тільки існує, але му сить швидше чи пізніше стат и самостійною

Там само. - С. 472.

й

" Там само.

Там само. - С. 473.

503

Там само. - С. 474.

5М Там само. - С. 475.

ій

Гам само. - С. 479.

693Михайн .Л.

державою, віггворігпі свою літературу і штуку, зукраїнщтті всі різнородні

елемент на своїй території! а бодай скупчити їх довкола спеціальних

у країнських інтересів економічних'

0

"

6

. Свою оцінку праці І. Франко виклав у

таких словах: "Брошура написана з безперечним "талантом і свідчить про те.

що автор чимало думав, не до одного й додумався, хоча думання його більш

абстрактно-логічне, ніж еволюційно-історичне'

0

" . _Я не думаю входити в

подрібшгіі розбір брошури Ю. Бачішського. заявив І. Франко. - Для мене

вона важлива як факт нашого політичного життя, як прояв національного

почуття і національної свідомості, хоч прояв цей і прибраний на разі в

доктринерську тогу"

508

. Рецензент у кінці статті з'ясував свої завдання і мету

"предовгого вступу": він вважає "брошуру Ю. Бачішського більше проявом

національної свідомості української, ніж науковим викладом порушених у ній

питань"

509

, а відтак і намаїював картину розвитку української національної

свідомості, поставивши на її верхівці "Україну irredenta". Таким чином, І.

Франко солідаризувався з автором у його головних положеннях, сприйняв

книжку як факт нового рівня української національної свідомості, хоча не в

усьому погоджувався в деталях.

Відцентрові процеси в радикальній партії після смерті М. Драгоманова

набули загрозливого характеру. У 1899 році вона розкололася на три

угруповання. Ліва меншість утворила Українську соціал-демократичну

партію, яка. проголосггвшгг про своє відокремлення, лише в 1903 році

провела свій перший з'їзд. До неї увійшли М. Ганкевич, Ю. Бачинський. С.

Вітик, Р. Яросевнч

Під керівництвом М. Павлггка продовжувала існувати Українська

радикальна партія яка перетворилася на партію селян.

Праве ж крило, до якого увійшли І. Франко, В. Охрімович, Є.

Левицький, В. Будзнновський. Т. Окуневський та ін., створило разом з

народовською більшістю, серед якої відзначалися Ю. Романчук. К.

левицький. М. Грушевський, Є. Олесницький та ін., Україно-руську

національно-демократичну партію. Вона була заснована 26 грудня 1899

року на установчому з'їзді. 5 січня 1900 року були проголошені її

програмово-політичні постанови. У них відзначалося, що український

народ має глибокі традиції державної самостійності, віками боровся за свої

державно-політичні права, а відтак, заявляла партія, "остаточною метою

наших народних змагань є дійти до того, щоб увесь україно-руський народ

здобув собі культурну, економічну та політичну самостійність та з'єднався

з часом в одноцілий національний організм"

51

". Таким чином, головні

положення праці Ю. Бачішського здобули організаційне втілення, хоча він

сам опинився в іншій партії.

506 Там само. - С. 481.

Там само. - С. 482.

508 Там само. - С. 483.

Там само.

Енциклопедія українознавства. Словникова частина. - Т. 5. - С. 1742.Історія української журналістики XIX століття

УНДП посіла незабаром домінуюче становище в українському суспіль­

но-політичному житті Австро-Угорщини. Її головою був обраний Ю. Роман­

чук. На позиціях УНДП стояли газети "Діло" і "Буковина". У 1907 році на

парламентських виборах партія здобула 17 депутатських мандатів з 27. отри­

маних українцями вкупі з москвофілами. У листопаді 1818 року вона відіграта

провідну роль у створенні Західно-Української Народної Республіки.

Приблизно в цей же час аналогічні процеси організаційної консолідації

національно свідомих українців відбулися в підросійський Україні. 11

лютого 1900 року у Харкові як підпільна політична організація була

створена Революційна Українська Партія (РУП). До її складу увійшли діячі

студентських громад: Д. Антонович, М. Русов. Л. Мацієвпч. Б. Камінський,

П. Андріевський, Ю. Коллард, О. Коваленко, Д. Познанський та ін.

Члени новоствореної партії, однак, невиразно уявляли собі мету і

завдання власної діяльності. Тому вони звернулися до старшого за віком,

авторитетного члена колишнього "Братства тарасівців" М. Міхновського з

проханням скласти для ннх програму РУП.

Микола Іванович Міхновський (1873-1924) народішся в селі Туровка

Прилуцького повіту Чернігівської губернії в родині священика. Після

закінчення Прилуцької гімназії вчився в Київському університеті св.

Володимира на юридичному факультеті, був у цей час провідним діячем

"Братства тарасівців". Після закінчення університету мав практику в Києві,

але з особистих причин 1899 року переїхав до Харкова. Він відмовився стати

членом РУТІ з огляду на ідейну невизначеність молодої партії, ате програму

для неї скласти погодився. Він зачитав її як промову на святкування

Шевченкових роковин у березні 1900 року в Харківському й Полтавському

осередках РУП. Утому ж році ця промова під назвою "Самостійна Україна"

була опублікована брошурою у Львові як віщання РУП. Брошура стала ще

однією віхою, що позначила остаточне завершення формування

самостійницького дискурсу в українській суспільно-політичній думці.

Дальша доля М. Міхновського склалася трагічно; зрештою, як і всіх

борців за українську національну ідею, з М. Хвильовим і N1. Скрипником

включно. Згодом керівники РУП відмовилися від засад "Самостійної

України" й оголосили їх помилковими. N1. Міхновському довелося

створювати нову партію, яка б відповідала його ідейним поглядам. Нею

стала Українська народна партія, заснована в 1903 році. Однодумці М.

Міхновського розпочали 12 грудня 1905 року в Лубнах на Полтавщині

віщання першої в Росії української газети "Хлібороб", вихід якої був

заборонений урядом на шостому числі. У 1912 році впродовж року М.

Міхновський віщавав у Харкові тижневик "Сніп".

Під час національно-визвольної революції М. Міхновський був

членом Української Центратьної Ради, заснував партію Українських

хліборобів-демократів. був обраний делегатом Установчих зборів від

Полтавщини. Він намагався весь час спрямувати розвиток подій у

напрямку проголошення й утвердження незалежної Української держави. У

липні 1917 року, невдоволенні! очжувальною позицією Центральної Ради,