1872 І до кінця існування - Венедикт Площанський (і834-і902).

З 1876 року газета перебуває на утриманні російського уряду.

В історико-журналістських дослідженнях зустрічається думка, що

газета "Слово" не відразу виявила свій москвофільський характер. Це так

лише почасти. Справді, газета була заснована ще тоді, коли процеси

самоусвідомлення москвофільського й народовського таборів не були

завершені, а відтак вона певний час дотримувалася не партійного, а

загальноукраїнського напрямку. Кошти на видання газети теж

запропонували видатні діячі того часу: митрополит Григорій Яхимович

(І792-І863) і правник Михайло Качковський (І802-І872), - які не

дотримувалися виразної партійної орієнтації, а передбачали швіщше

створення всеукраїнського друкованого органу.

Головна роль у заснування "Слова" належала М. Качковському. Він

вніс як грошову заставу 3 тис. гульденів, чого австрійське законодавство

вимагало від видавців політичного часопису, а так само встановив

утримання для редактора в розмірі 300 гульденів. Г.Яхимович підтримував

газету у першому півріччі разовими дотаціями. М. Качковський запросив

288Історія української журналістики XIX століття

бути редактором відомого журналіста Б. Дідицького. Через три місяці

редактор повідомив М. Качковського. що газета, здобувши 1.5 тис.

передплатників, вже може обійтися без фінансової підтримки.

Але Б. Діднцький. попри недостатньо виразну ідеологічну визначе­

ність напрямків у цілому, особисто вже давно, ще редагуючи "Зорю

Галицьку ", виявив свої москвофільські симпатії. У відповідності з цим він і

намагався надати газеті відповідного спрямування. Така ситуація

спричинила еклектизм газети в початковий період її історії, який тривав до

1866 року. Але подальший розвиток українського публічного життя в

Галичині з наступною поляризацією сил призвів до остаточного

самовизначення газети у своїй партійній приналежності.

Мовна політика газети відразу була зорієнтована на москвофільське

язичіє. Але при наявності цієї домінанти газета дозволяла собі відхилення

як у бік чистої української літературної мови, витвореної Т. Шевченком,

так і в бік чистої російської літературної мови, якою, наприклад, писав свої

історичні праці М. Костомаров. Так, наприклад, мовою оригіналу, хіба що

з використанням етимологічного правопису, друкувалися в "Слові"

українські вірші Т. Шевченка "Хустина" (10.02. 1862), "Лілея" (24.02. 1862),

"Садок вишневий коло хати" (14.03. 1962); Ієремії Галки (М. Костомарова)

"Співець Митуса (21.04. 1862); численні вірші ?. Верниволі (О. Кониського)

"Моє бажання" (17.03. 1862) "До сестри" (5.05. 1862) "З святого письма"

(19.05. 1862). Але поруч російською мовою, теж з використанням

етимологічного правопису, подавалися праці П. Куліша "Полякам об

украинцах (ответ на безымянное письмо)", стаття була сумлінно

передрукована з "Основи" (1862. № 2) у чотири подачі (10-20. 10. 1862):

праця М. Костомарова "Гетманство Выговского", так само "позичена" з

"ОсноЬи" (1861, №№ 6-7) й подана у 1864 році в №№ 1-21; російське

оповідання Олекси Сторженка "Видение в Несвижском замке" (1866, №№

55-56), передруковане з газети "Вестник Западной России". Але аласне

журналістські твори (не наукові й не художні) створювалися язичієм, так

само підлягали редагуванню й надіслані з України.

Перше число газети вийшло 25 січня 1861 року. Відкривалося воно

статтею "Наш програм", де висловлювалися вірнопідданські почуття до

австрійського цісарського дому і водночас твердий намір відстояти руську

народність у боротьбі з поляками.

У числі від 1 лютого 1861 року редактор умістив заяву "Ру сь говорит!",

де зокрема відзначалося: "По двоелетних домагатсльствах и просьбах за

органом независимым, хоть бы чисто литерату рным. Получили мы наконец

с началом сего года позволенье на изданье часописи политичной. Издатель

и редактор той часописи, понужденный ложными толками, якии з

известной стороны розсеваются. обьяаляє при нынешней способности под

словом чести перед народом, що выдаваемая ним часопись "Слово" есть

часописію независимою, самостоятельною в таком сих выразов смысле, як

то о всех иных не-официальных газетах разумеется, и як то тіпже гезеты

сами о собе справедливо разумеют". Ця редакторська заява може правігги