273Несторовій. Давши огляд давньої літерату ри і. Вагплевич перейшов до її

нового періоду, що розпочинається з І. Котляревського. Історпко-

літературна концепція І. Вагилевцча спирається на засаду єдності України

Західної і Східної. Українську літературу створюють і письменники

підросійської України (І. Котляревський. Г. Квітка. Є. Гребінка. М.

Костомаров) і підавстрійської Галичини (І. Могильницький. І. Левицький)"

Причому історик визнає провідне становище Сходу в творенні української

літератури. "Проводила тій літературі. - відзначає він. - Україна і то більш

Задніпрська, де Харків був средоточієм просвіщеня руського".

Поляки терпілії. Останньою краплею, що переповнила чашу їхнього

терпіння, стала стаття І. Вагилевича "Мученикам вольності" (№9. 13

жовтня 1948). присвячена розгромові російським царатом Кирило-

Мефодіївського братства. Центральне місце в ній публіцист відвів Т.

Шевченкові. "Царат хоче зламати поета. - писав він. - творчість якого

стала символом українського відродження й підставою української

політичної мислі". На доведення цього І. Вагплевич циту вав "Книги буття

українського народу" М. Костомарова: "і встане Україна із своєї могили і

знову озветься до всіх братів-слов'ян. і не зостанеться ні царя, ні графа, ні

пана, ні князя, ні кріпака - в Московщині. Польщі і в Україні".

Поляки негайно закрили газету. Вони не могли пробачити Т.

Шевченкові поему "Гайдамаки" про антішольське повстання, з якої

вичігтали не вміщений у ній заклик до примирення й згоди, а утвердження

права українського народу на місце в історії. Не могли пробачити Т.

Шевченкові поему "Гайдамаки" й галицькі русини, адже вона оспіву вала

повстання проти уряду, а вони хотіли саме в уряду шукати підтримки для

своїх національно-визвольних прагнень. Собор руських учених, що

зібрався у Львові 19 жовтня 1848 року, відхилив кандидатуру І. Вагилевича

як претендента на кафедру руської філології Львівського університету і

рекомендував на цю посаду Якова Головацького. І. Вагплевич опинився на

маргіналіях культурного й політичного життя, винесений за дужки своїх

спільнот і поляками, й українцями. Така доля спіткала людину, що йшла

своїм шляхом у вирі революційної боротьби.

Професійний рівень "Днєвника руского" був досить високим. І.

Вагилевичу вдалося створити гарне інформаційне віщання, залучити до

участі в ньому багатьох авторів, опублікувати цікаві твори, спрямовані на

піднесення національної свідомості українського народу. У певному сенсі

видавцям "Зорі Галицької" було чому повчитися в творців "Днєвника

руского". Саме принциповість позиції І. Вагилевича і його непоступливість

призвели до знищення тижневика його ж засновниками.

Руський Собор як громадська організація був розпущений урядом, як і

"Ласіа пагосіоиа". відразу після листопадового повстання 1848 року , яке

поляки підняли у Львові. Так повним провалом завершилася спроба

протистояння "Днєвника руського" "Зорі Галицькій" і польського Руського

Собору Головній Руській Раді. Проте поразку поляків була тимчасовою,

згодом політична ситу ація в Галичині склалася на їхню користь.

Михайин .Л.