453Мнхай.Нін і.Л.

Третю групу складають свідомі українські націоналп-народолюбці.

Воші не мають до дрібниць воробленої програми, але в цілому "вважають

русько-вкраїнську націю за націю самостійну, що мас всі права, які

звичайно повинна мати нація, себто: права порядкувати по-своєму в своїй

землі в справах просвітній, культурній, еконохіічнін. соціальній та

політичній" (с. 105). До цієї групи Б. Грінченко зачисляв і себе і виступав від

її іхіені. Так. ніби хііж іншим, були кинуті слова про політичні права

українського народу на самостійний розвиток. .Ллє вони не залишились не

почуті, хоч сахі автор далі заявив, що питання політичної незалежності

зараз не може бути поставлене через відсутність дтя цього сприятливих

умов. І Іаціонали-народолюбці. ст верджу вав Б. Грінченко, "вважають, що

тепер хюжна працювати дтя України тільки в двох напрямках: у

нросвітньо-культу рному га в економічному" (с. 107).

Національну справу необхідно пов'язати зі справою народного

добробуту, лише людина, що забезпечила свої мінімальні матеріальні права,

здібна замислитися над вищими ідеями. Такій людині треба дати добру

освіту, щоб вона дійшла до національної свідо.мості. Дія здійснення цієї

мінімальної програхш в Росії необхідна конституція, оскільки без

політичних свобод неможливо захищати свої національні права. Таку

програму від імені націоналів-народолюбців висловив Б. Грінченко.

Закінчивши зі справами російських українців, він зробив критичний

огляд української справи в Австрії. Тут його увагу передусіхі зупинили

чосквофі.ш У Росії москвоприхильні тенденції спост ерігаються в широких

колах інтелігенції. їх послідовно демонструють М. Костохіаров і М.

Драгоманов. Для таких нахилів тут є питомий грунт. Але в Австрії

московської ку льту ри нехіає. москвофіли в Австрії - це вороги у країнського

народу, які дохитаються його знищення. Між нами і ними не .може бути

ніякого компромісу, ми повинні дбати про те, щоб москвофіли зникли з

нашого труну т.

На українськохіу народному грунті стоять народовці і радикали. І ті. і ті

визнають потребу підносити народний добробут і освіту, але хііж ними немає

згоди, критика радикалами народовської політики й висунення

еконохіічного питання на перше хіісце витлумачені народовцях!!! хіало не як

національна зрада. Заклики головного радикала М. Драгохіанова вивчати

російську літературу вже викликають роздратування й обурення.

"Виховуємося, зростаємо і розвиваєхюся хні на хюсковській літературі і щиро

любимо багатьох російських письменників, змальовував таку картину Б.

Грінченко. - і ось приходить до нас чоловік і починає на нас гримати (та ще

годі, як хш під московськім національним гніто.м): такі-сякі. злочинство

робите, що мало звертаєте у ваги на .московське письменство!" (с. 130).

Останні три листи писалися Б. Грінченком після появи перших листів

М. Драгохіанова у відповідь. У них хіістіггься утвердження тих духюк. які

на.магався спросту вати N1. Драгохіанов. Знову зайшла хюва про російську

літературу . "Мене дивує, писав тут Б. Грінченко. - чого се д. Драгохіанов

бере на себе повинність доводити українцяхі російським, що їм лреба