V відділі літературної крнтнки. Крім поточних рецензій, переважали

публіцистичні матеріали. Провідне місце тут належало М. Драгоманов) ,

який подав статті "Опізнаймося" за підписом Українець. "Помилка

хорватського професора, не поправлена рускнм" за підписом .V. П..

"Матеріали дія малоруської історії в ітаїьянських архівах" за підписом М.

Дві останні статті мали виключно науковий характер. Перша належала до

політичної публіцистики й викликала дискусію. Історія її така. У 1876 році

журнал "Правда" опублікував велику статтю М. Драгоманова "Антракт в

історії українофільства (1863-1872)". де зробив огляд становища

української справи в Росії після Валуевського циркуляру . Редакція подала

примітки до тексту. вказуючи на те. що в Галичині розвиток у країнської

журналістики й письменства не припинявся, а відтак ніякого антракту не

було, значення Галичини при цьому було, з погляду М. Драгоманова.

перебільшене. .Адже він тільки-но завершив публікацію листів до редакції

"Друга", де висловив негативну оцінку всім здобуткам галицьких у країнців.

М. Драгоманов образився з таких приміток до свого тексту і прислав до

"Правди" розсерженого листа під назвою "Опізнаймося". В. Барвінськпй.

тодішній редактор "Правди", надрукувати листа візмовився. проте вчинив

благородно - передав його М. Павлнкові. Очевидно, він вже тоді уявляв

потребу своєї відповіді на публікацію женевського соціаліста. Так стаття

з'явилася на сторінках "Друга" (1877. №№ 1-2).

У статті М. Драгоманова можна виділити два змістові центри. Перший

пов'язаний з розробкою його улюблених ідей: у країнська література бідна,

без російського посередництва українській молоді нізвідки взяти матеріалу

для розвитку, усіляка українська самостійність у цих умовах - порожня

балачка. Ці думки були висловлені на цей раз в образливій формі. Автор,

наприклад, твердив, що "в одній книжці петербурзького журналу більш

живого матеріалу, ніж в усій галицькій літературі за ЗО років" або що "одна

статейка Щедрина у майській книжці "Отечественных записок" про

"государственность" бітьше зробила для у країнського автономізму, ніж уся

галицька публіцистика" (1877, № 2. с. ЗО, Зі).

Другий змістовий центр був пов'язаний з представленням галицькій

публіці нової радикальної партії. Група молоді виділилася з обох старих

партій (москвофілів і народовців), завдяки знайомству з російською

літературою і через неї з європейськими ідеями, вона є конечною для

забезпечення культурної самостійності у країнського народу . М. Драгоманов

оголосив народовців реакційною, клерикальною, консервативною сплою, а

радикалів поступовою, прогресивною. Народовці виходили в нього

капіталістами (???), а радикали - демократами, соціалістами.

В. Барвінськпй відповів статтею "Слівце до опїзнання. Відповідь п. Укра­

їнцеві (М. Драгоманову) на лист "Опізнаймося". ч. і і 2 "Друга" ("Правда",

1877. №№ 3-5). що належить до числа його найкращих творів і класики укра­

їнської публіцистики. Він практично вперше в українській публіцистиці по­

ставив питання про те. що таке соціалізм. .Якщо це справедливіш су спільний

лад. описаний у "Паровій машині" С'. Подолинського. то він ніколи не може

509бупі запроваджений у життя і залишиться назавжди угопією. Колективна

аласність знищігть виробшіцтво. Людині стане невигідно працювати, бо

рівномірний розподіл наслідків праці унеможливить зацікааленість у ній.

Запровадження цієї ідеї призведе до матеріального й морального занепаду

суспільства, з'являться люди злі й ліниві; злі будуть примушувати працювати

тих. що втратили до праці інтерс. а ліниві шукати, як уникнути неоплачуваної

праці, адже все одно вони отримають за портебами.

Особливу увагу В. Барвінськнй приділив розвиткові думки про

несумісність з соціалізмом українського національного характеру.

Українець від природи - особа працьовита, він звик працювати і володіти

наслідками своєї праці. Він індивідуаліст у кращому розумінні цього слова,

бо не бажає бути залежним не від кого, почувати себе коліщатком

державного механізму. Запровадження соціалізму в нас неможливе.

Соціалізм виник внаслідок одвічної війни російської держави зі своїм

народом. В умовах поліцейської, тоталітарної Росії цілком природною є

боротьба за свободу й демократію. Ми співчуваємо українським братам,

що втягнуті в соціалістичній! рух у Росії, але Галичина з констіггуцією.

демократичними засадами державного життя соціалізму не потребує.

Соціалізм - це російська ідея, українці мусять відмежуватися від неї.

Відповідаючи М. Драгоманову на питання, як розуміти гасло журналу

В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля". В. Барвінськнй заявив, що своя

правда це домагання "самостійного розвою нашої народності в кождім

згляді на полі словеснім і політичнім". В. Барвінськнй вперше включив до

поняття "своя правда" політичний дискурс, раніше "Правда" вимагала

лише літературної самостійності у країнців у Галичині.

Таким чином, значення статті М. Драгоманова в "Друзі" не можна

розглядати як самостійне. Воно полягає в тому, що він викликав до слова

В. Барвінського. який мало не вперше дав кваліфіковану критику

соціалізму з позицій українського народовства. І. Франко вважав, що в цій

статті автор "подав дуже алучну кріггику тодішнього наївного, так сказати,

народовольського соціалізму"3 5

.

М. ГІавлнк. крім дрібних рецензій, під псевдонімом А /акать виступив

у відділі літературної критики зі статтею "Сказав, що знав" (1877. № 5). Це

була відсіч станіславському попові Миколі Огоновському (братові

Омеляна й Олександра Огоновських). який у шостому числі газети "Рускій

Сіон" виступив з паплюженням Т. Шевченка. Побачивши в празькому

віщанні "Кобзаря" вірші "Світеясний" і поему "Марія", він оголосив поета

атеїстом і з його Іменем пов'язав поширення соціалістичного дурману в

Галичині. Т. Шевченко, за М. Огоновськнм ширив "богохульську єресь і

нігелістичну гниль", він є "лождний пророк, єритик і богохульник".

Захищаючи Т. Шевченка М. Паалнк вказав на його органічну народ­

ність. Він підхопив думки самого люду, незважаючи на те. що говорить про

Михайлин І.Л.

'"Франко І.Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко

І.Я. Зібр. творів: У 50 т. - К..' 1984. - Т. 41. - С. 375.