371Михаіі.Іии 1-л

І. Печу й-Левицькнй сміливо ішов до створення панорами українського

життя, представлення у своїх творах всесословної української спільноти,

чим немало пишався наприкінці життя.

Але поступово, і подальшим увиразненням напрямку журналу. І.

І Іечуй-Левпцькпй відійшов від нього. Тим наче, що "Правда" вже мала

альтернативу народовськнй же часопис "Зоря", куди п віддавав

український прозаїк сь творн дтя друку.

У першому числі 1889 року в журналі з'явився й твір Панаса Мирного

Казка про Правду га Кривду ". Щоправда, появу його імені в журнаті

швидше слід віднести до випадковостей. Сам письменник віддав свій

рукопис упорядникам альманаху "Степ', ате російська цензура забороні па

твір. Тоді видавці альманаху відіслали рукопис в львівську "Правду". де він

і був опублікований. Пою читацький адресат діти. Твір і справді

виконаний у вказаному жанрі іі на підставі українських фолькторнн.х

мотивів розповідає про боротьбу ІІаравди і Кривди за панування на Землі.

Останнім тереном їхньої боротьби сгас Чоловік. Це його душу прагнуть

завоювати світла й темна сили. Оповідання, що самим Панасом Мирним у

рукописі датоване 1883 роком, с зразком первісного українського

символізму. заснованого на міфоноетнчному мисленні українського народу.

Але надалі Панас Мирний у "Правді" не дру ку вався. Пост упово жу рнал

втрачав першокласних авторів, ву жчав у своєму імісті. 1 Ірограмові ста гті дтя

нього писав у же не М. Драгоманов. а О. Кониський. людина безумовно дріб­

ніша як особистість і слабша за рівнехі ху дожнього таланту. Його ста ття "Про

національно-політичне виховання" (1889. № 10) справила на читацьку публіку

тяжке враження поверненнях! до ідеї галицького герметизму. апелюванням до

у ряду із закликом допомогти в борот ьбі проти ренегатів і запроданців. На

відміну від "Правди" першого й дру гого періодів, позиція якої відзначайся

плюралізмом, не цей раз редакція не дозволила діалогу на своїх сторіках з

приводу аіасної програми. Опонентам "Правди", серед яких вже виявився й

І. Франко. довелося друку вати свій протест в краківському жу рналі "Ognis-

ко". який надав можливість опублікувати тут лист за підписом "Один з моло-

діжі" у країнською абеткою. Це зумовило підупадіння авторитету журналу .

Попри це. на думку А. Животка. "поза національно-політичним

становищем, що його зайняла "Правда", пощастило їм (віщайцям. І. М.)

зробити часопис цікавим у лїтературно-нау ковій та інформаційній частині"

2

".

Цінний матеріал містила стаття Г. Реваковича "До історії українсько-

руського письменства. Споминки про Федора Заревича" (1889. №№ 1-3). де

були зібрані відомості про зачинателя народовської журнатістикн в

Галичині, пропону валися прийнятні й сьогодні оцінки його творчості та

журналістської діяльності.

Критика "Правди" третього періоду виявляла свою зрілість,

залучаючи авторів з російської України. Програмового значення набула

:

' Животко Аркадій. Ісюрія української преси. - К.: Наша к\льз vpa і на\ка.

1999. -С. 143.

огтг»Історія української журналістики XIX століття

тут стаття Б. Грінченка "Галицькі вірші" (1891, № 7-9). Три головні ідеї

розвиває критик.

По-перше, аналізу ючи поетичні твори галицьких поетів, опубліковані

в часописах "Зоря" і "Дзвінок", він стверджує, що вони цілком непридатні

дтя читання. На перешкоді стають "зіпсована мова з боку лексики, з боку

граматичних форм та з боку наголосів і здебільшого неможливий вірш",

тобто усе те. що ми відзначали, розглядаючи літературні відділи галицьких

часописів, починаючи від "Зорі Галицької"" 1848 року.

По-друге, переходить до нової думки Б. Грінченко, мені можуть запе­

речити: погана форма - зате патріотичний зміст. Але форма не є нейтральною

щодо змісту, твердить кріггик. Не може йги мова про красу, якщо вірш

написаний жаргоном, язичієм. "Се язичіє, сей жаргон вбиває у галицьких

поетів не саме почування краси в слові, а й почування краси в образі".

По-третє, за такого становища в галицькій поезії неможлива ніяка

єдність України ц Галичини. "Лка ж се буде єдність, коли вкраїнець з Росії

не розуміє вкраїнця з Галичини?" - запитує Б. Грінченко. От і виходить, що

ми самі собі шкодимо. "А коли так, то мусять галицькі поети, - маючи на

увазі свої ж власні інтереси, запобігти лихові, - розвиває прагматичну

ідею Б. Грінченко. - Запобігти ж лихові се значить вернутися до справжніх

українських форм в мові та в віршу" і "писати так. як Квітка та Шевченко".

Стаття була викликана турботою Б. Грінченка про стан української

поезії та її авторитет серед читачів, вона сприяла виробленню єдиної

української літературної мови, процес творення якої розтягся в часі через

складні політичні умови існування українського народу.

У третій період у журналі "Правда" було надруковано багато цінних

праць О. К-го (О. Кониського) "З життя в Полтаві", Т. Звіздочота "Російсь­

ка школа на Україні", "Російські журналіста про Україну ", "Україна в циф­

рах". що містили принципову критику політики російського уряду в Україні.

Новим словом у науці була Шевченкіана "Правди": цінні дослідження

Д. Дяченка "Психічне становище Т. Шевченка за час від звістки про волю

Лазаревського до офіціяльної звістки". Т. Звіздочота "Т. Шевченко в світлі

європейської критики". Любенького "Суспільні і національні ідеали

Шевченка" та інші.

Цікавими були історичні розвідки: "Займанщина і форми займанщини

на Україні" І. Кульчицького, "Причинки до історії Унії" та "Пересторога"

К. Студинського, "Нужди і потреби України перед комісією Катерини II"