Ризик: статистика проти евристики

"Більшість людей мислить не в кількісних категоріях, а в драматичних", — сказав Олівер Уендел Хоумс. Коли перед очима стоять жахливі телевізійні і журнальні картини про авіакатастрофи, багато людей, злякавшись повітряного способу пересування, віддають перевагу безпеці власних автомобілів. У одному з досліджень Геллапа (Gallup Report, 1989) з'ясувалося, що з тих, хто наважується літати літаком, 44 відсотки відчувають страх, а 63 відсотки — "втрату віри" в безпеку повітряного транспорту.

Проте статистика свідчить, що повітряний транспорт сьогодні, як ніколи, більш безпечний. По кількості покритої відстані американські туристи в 1980-х роках мали в 26 разів більшу вірогідність загинути в автокатастрофі, ніж у польоті (Рада Національної Безпеки, 1991). За 27 місяців після 22 березня 1992 року найбільші американські авіакомпанії перевезли більше 1 мільярда пасажирів в 16 мільйонах рейсів без єдиної смерті (Tolchin, 1994). Для більшості повітряних мандрівників сама небезпечна частина поїздок — це дорога в аеропорт. Коли одна моя знайома сказала, що їй потрібно скласти заповіт, перш ніж відправитися в політ, я не зміг утриматися від зауваження: "Краще б ти це зробила перед тим, як відправитися на автомобілі до Канзасу". Адже навіть якщо б вона купувала квиток на випадковий літак щодня, їй би довелося (за умови, що її досвід відповідав би середньому значенню) прожити 21 тисячу років, перш ніж розбитися в авіакатастрофі (Barnett, 1996).

Проте, коли загальну статистику закривають яскраві картини безпорадних жертв авіакатастроф, багато людей знаходять випадки, що запам'ятовуються, переконливішими. Це все одно що судити про вірогідність нападу акули після перегляду фільму "Щелепи": незалежно від статистики картини, що запам'ятовуються, певним чином підвищують відчуття небезпеки у плавців. Люди можуть знати, що їх страхи ірраціональні, і проте боятися. Доступні сцени про загибелі людей в авіакатастрофах, що мають в 6900 разів більшу вірогідність з'явитися на обкладинці журналу "Нью-Йорк таймс", ніж вмираюча від раку людина (Barnett, 1990), проникають в нашу свідомість. Навіть курці (чия шкідлива звичка скорочує їх життя приблизно на 5 років) можуть безпричинно мучитися від страху перед польотом (що скорочує життя людини в середньому на один день).

У 1988 році бомба, що висадила в повітря літак компанії "Пан-Амерікен", рейс 103, і жахливий вибух літака компанії Тайванських Авіаліній в 1996 році примусили багатьох потенційних міжнародних туристів залишитися удома і зважитися виїхати на небезпечніші автомагістралі. Та ж полохлива публіка продовжує викурювати мільярди сигарет в рік, вживати величезну кількість алкоголю і поглинати масу їжі, що ставить людей перед ризиком бути убитими найбільшим з вбивць — серцевими захворюваннями. А все тому, що сприйняття людьми ризику по суті не співвідноситься з реальним ризиком (Slovic, 1987) — явище, яке існує частково завдяки нашій переоцінці вірогідності настання жахливих, "розкручених" в ЗМІ і, з погляду пізнання, доступних подій. Так, громадськість жахається від можливості витоку ядерних відходів (яка після аварії на Чорнобильській атомній станції стоїть у всіх перед очима). І в той же час вона не протестує з приводу менш драматичного ризику, пов'язаного з виробництвом електроенергії шляхом спалювання вугілля, внаслідок чого випадають кислотні дощі і наступає глобальне потеплення.

Важливо запам'ятати: Коли ви плануєте відправитися в поїздку, оцінюючи при цьому рівень ризику, або вибираєте продукти з урахуванням їх екологічної чистоти, думайте критично: визначайте ступінь того або іншого ризику, ґрунтуючись не на доступних образах в засобах масової інформації, а на статистичній реальності.

Самовпевненість

Схильність проявляти більшу упевненість, ніж розсудливість - переоцінювати правильність власних поглядів і думок.