Підсвідомий конфлікт

Наша розмова про теорії Фрейда, що стосується природи й розвитку людської особистості, буде присвячений над аспектам, у яких зосереджена суть заплутаної теоретичної формули, що безупинно перероблялася й модифікувалася протягом всього довгого професійного життя її автора. Ми детально розглянемо кожний із двох наступних аспектів фрейдистської теорії: по-перше, ми обговоримо його концепцію самостійних (і часто антагоністичних один одному) елементів особистості й механізми підсвідомого конфлікту. Потім ми звернемося до теорії походження цих конфліктів у житті людини і їхнього зв'язку з розвитком сексуальної ідентичності, становленням статевих ролей і формуванням моралі.

Антагоністи внутрішнього конфлікту

Теорія психоаналізу розглядає як внутрішні сили, передбачуваний антагонізм яких породжує підсвідомий конфлікт, так і наслідку їхніх зіткнень. Але хто кому протистоїть у цьому конфлікті?

Коли конфлікт відбувається на поверхні, розібратися в протиборчих сторонах не становить особливої праці: Давід і Голіаф, Дороті й Зла Відьма й т.д. Але що ж, на думку Фрейда, відбувається, коли конфлікт протікає усередині самої людини? По суті, що протиборствують сторонами служать різні бажання й мотиви, наприклад, що має сексуальне підґрунтя бажання пацієнтки піти на танці вступає в конфлікт із пережитим нею почуттям провини, тому що для цього їй довелося б залишити хворого батька. Перше завдання, що ставив перед собою Фрейд, полягала в тім, щоб скласти класифікацію тенденцій, що беруть участь у таких конфліктах, а також визначити, які з них взаємодіють один з одним і виступають у цьому бої під одним прапором. Фрейд розробив трьохрівневу класифікацію протиборчих тенденцій, що діють усередині однієї людини, яку він розглядав як три більш-менш відособлені підсистеми людської особистості: Ід, Его й СуперЕго. У деяких своїх роботах Фрейд представляв ці три психічні підсистеми, уподібнюючи їх трьом різним людям, що регламентують діяльність психіки. Але це всього лише метафора, що не слід сприймати буквально; Ід, Его й СуперЕго — це всього лише назви, який він позначив три зовсім різні моделі реагування (Freud, 1923).

Ід. Це — сама примітивна підсистема особистості, від якої відбулися дві інші. Їй належать основні біологічні імпульси: є, пити, звільнятися від продуктів життєдіяльності, перебувати в комфортних умовах, але сам головне — одержувати сексуальне задоволення. Ід — це втілення гобсівського «звіра», що живе в кожній людині; він керується винятково принципом задоволення — задоволення, одержуваного прямо зараз, цю секунду, чого б це не коштувало й без оглядки на наслідки.

Сліпе прагнення до задоволення, властиве Ід, не робить розходжень між бажаним і дійсним. Його наполегливі позиви прориваються у вигляді "рефлекторних моторних дій - прикладом чому може служити спорожнювання сечового міхура в міру його наповнення. У противному випадку прагнення до задоволення породжує потік примітивних думок про задоволення, фантазій про уявлюване здійснення бажань, які неможливо відрізнити від реальності.

Его. У момент народження дитина володіє тільки Ід. Але незабаром його наполегливі вимоги натрапляють на сувору реальність. Задоволення наступає тільки з відстрочкою в часі. Материнські груди або пляшка з молоком не завжди перебувають поруч; щоб до них добратися, йому доводиться сигналізувати про бажання поїсти власним лементом.

Конфронтація між пекучим бажанням і жорстокою реальністю веде до виникнення цілого ряду нових реакцій, які покликані примирити їх між собою. Іноді подібне примирення відбувається через відповідні дії, часом шляхом витиснення імпульсів, що забороняють, (не доторкатися до своїх геніталій). Всі ці реакції, поєднуючись, формують нову підсистему особистості — Его. Его виникає з Ід і призначено для служіння йому. Але, на відміну від Ід, Его підкоряється принципу реальності. Воно намагається задовольнити Ід (тобто одержати задоволення), але при цьому діє досить прагматично, у повній відповідності з вимогами реального світу. Із часом протистояння між потребами й реаліями навколишнього світу породжує всі нові й нові стратегії й навички, орієнтовані на ту саму мету, а разом з ними — систему думок і спогадів. Зрештою ця система виявляється здатної звернутися особою до самої себе. Колись, замість Его, людина розташовував усього лише безліччю недиференційованих прагнень — Ід.

Суперего. У міру дорослішання дитини нові моделі реагування, що йдуть своїми коріннями в Его, починають виступати в ролі судді, що виносить вердикт про те, добре або погано надходить Его. Цим новим психічним утворенням є СуперЕго, що являє собою сукупність интерналізованих застережень і правил, установлюваних батьками, а через них - суспільством. Спочатку Его доводиться піклуватися тільки про зовнішню реальність. Воно може стримувати дії, чинені під впливом Ід, щоб запобігти неминучому покаранню: не кради печиво, а то тебе можуть поставити в кут. Але через деякий час заборонені дії починають придушуватися, навіть якщо провинений уже не загрожує покарання. Така зміна відбувається завдяки тому, що дитина починає думати й надходити так, начебто в ньому сидить його ж батько, що вільний заохочувати або карати. Буває, що трирічна дитина сам б'є себе по руці, що тягнеться до брудної калюжі або намірюється зробити яку-небудь огІдну дію; від нього нерідко можна почути вигуку типу «Бяка! Не можна!». Це символізує початок процесу зародження СуперЕго - ще одного «пана» Его, що винагороджує або карає в точності так само, як батько. Якщо Его поводиться відповідно до вимог СуперЕго, то нагородою за це буде почуття гордості. Але якщо хоч одне із правил, що нав'язують СуперЕго, порушується, воно застосовує ту або іншу санкцію, подібно тому, як батьки влаштовували дитині покарання або прочухан або просто позбавляли його своєї любові. У результаті людина випробовує почуття провини й віддається самоїдству й самокатуванню.

З виникненням СуперЕго Его виявляється в складній ситуації, тому що два його «пани» нерідко віддають розпорядження, що суперечать один одному. Спонукання, що виходять від Ід, занадто часто штовхають у забороненому напрямку; якщо Его йде на приводу в Ід, з боку СуперЕго неминуче треба покарання. Але набагато гірше те, що обоє «пана» самі ще досить і досить незрілі. Як ми вже бачили, вони висувають свої вимоги сліпо й нерозважливо: адже й СуперЕго теж іде коріннями в дитячу ірраціональність. СуперЕго формується в той період, коли когнітивні здатності дитини ще дуже обмежені. Він здатний интерналізувати тільки те, що йому зрозуміло: чорне й біле, та й немає. У результаті СуперЕго здобуває зовсім ірраціональний характер. Воно починає давати вказівки, які повинні бути виконані беззаперечно; вони не піддаються розумному поясненню й у значній мірі підсвідомі. Підкоряючись, Его може приглушати різні імпульси Ід, навіть якщо вони з'являються просто в думках або спогадах. Щоб зробити такий подвиг, Его повинне вдатися до витиснення.

Отже, трьохрівнева структура особистості, запропонована Фрейдом, - це всього лише форма подачі ідеї про те, що на наші думки й учинки впливають три основні сили: біологічні спонукання (Ід), суспільні розпорядження й заборони (СуперЕго) і всілякі способи, за допомогою яких ми вчимося задовольняти перші, дотримуючи другі (Его). Відповідно до теорії Фрейда, конфлікт між цими трьома силами відбувається усередині людини, причому вирішальне значення для нього мають дитячі переживання й все це відбувається за межами людської свідомості.