Тематичний апперцептивний тест (тат)

Для Роршаха зміст відповідей випробуваного було вторинним. Для нього не так важливо було, чи бачив випробуваний у запропонованій йому плямі рот велетня, людської особи або плямі крові, як ті елементи, які навели випробуваного на цей образ, - ціле пляма або його частина, форма або кольори й т.д. Творці ТАТ, навпаки, у першу чергу звертали увагу на зміст відповіді, тому що їх насамперед цікавили мотиви й турботи випробуваних, їхні захисти й конфлікти, і те, як вони інтерпретують світ навколо себе.

Проведення тесту. Стимульний матеріал ТАТ складається із тридцяти картинок, що представляють різні сцени (мал. 16.3), і однієї чистої картки (яку показують випробуваному й просять, щоб він представив свою власну сцену). Від випробуваного потрібно скласти розповідь по кожній картинці, описати, що на ній відбувається, що привело до цієї ситуації й чим вона повинна завершитися.

Інтерпретація результатів тесту. У клінічній практиці ТАТ звичайно інтерпретують вільно. Кожна історія, складена випробуваним, породжує певну гіпотезу, що потім перевіряється й уточнюється (або відкидається) у процесі інтерпретації наступних історій. Бажаний кінцевий результат - це картина основних мотивів і конфліктів, отриманих при інтерпретації ТАТ у світлі всієї доступної інформації, з якої, безперечно, найважливішої є історія життя самого випробуваного.

Проілюструємо цей імпресіоністскій глобальний підхід до інтерпретації ТАТ історіями, складеними по однієї й тій же картинці. На ній був зображений хлопчик, що дивиться на скрипку, що лежить перед ним на столі. Перша історія була складена 45-літнім бізнесменом, що займав значну керівну посаду у своїй фірмі й сподівався на подальше кар'єрне просування:

Одна з картинок які використаються в ТАТ

«Це вундеркінд, він мріє, дивлячись на свою скрипку. Він думає про музику більше, ніж про що-небудь іншому. Про те, як багато музики укладено в його інструменті й у пальцях його власної руки... Можливо, він уявляє, ким він стане і як він буде займатися музикою в майбутньому. Він уявляє собі концертні зали, гастролі й... красу, що він зможе виразити, і може виразити вже зараз за допомогою свого таланту».

Простий службовець тієї ж самої фірми приблизно того ж віку, навпаки, перебував на одній і тій же посаді вже довгі роки й на просування не сподівався. Він склав таку розповідь: «Це син" дуже відомого, дуже талановитого музиканта... Можливо, його батько вже вмер. Усе, що залишилося синові, - це батьківська скрипка, дуже гарна скрипка... Для сина скрипка символізує батька, і він мріє про тім часі, коли він навчиться грати на скрипці й стане грати на скрипці свого батька».

На думку психолога, що інтерпретував обидві розповіді, їхня різниця відбиває реально існуючі розходження в положенні й очікуваннях обох чоловіків. Обоє, безсумнівно, ідентифікують себе із хлопчиком, але по-різному. Успішний адміністратор концентрується на роботі, що має бути зробити (на музиці), візуалізує майбутній успіх (концертні зали), і бачить себе як частина цього успіху (пальці руки хлопчика). Службовець, навпаки, фокусує на контрасті між хлопчиком і його успішним батьком, що вже вмер і з яким хлопчик не здатний змагатися («дуже відомий, дуже талановитий музикант») і тому може тільки мріяти про можливий успіх і визнання (Henry, 1973).

Інтерпретації подібного роду виглядають привабливо. Але чи існують реально ті риси особистості, які «відкриваються» в інтерпретації? Чи буває інтерпретація так само точна, коли експериментатор не має відомостей про випробуваного, не знає найважливіших фактів його життя?