Сприйняття руху

Уявіть собі, що ви сприймаєте кольори, форму й глибину навколишнього світу, але не сприймаєте рух. У такому випадку ви не тільки не змогли б грати в теніс або водити машину, але й із працею би писали, їли й ходили.

Але ви сприймаєте рух, глибину, і якщо ви гарний гравець у бейсбол, софтбол і крикет, ви можете сприймати їх з дивною швидкістю й точністю. Фахівець в області математичної фізики, що працює з надскладним комп'ютером, навряд чи зміг би швидше й точніше обчислити такий рух.

Наш мозок розраховує рух, ґрунтуючись, почасти, на тім припущенні, що стискальні об'єкти відступають, а не стають меншими; а що збільшуються наближаються. Але мінливі розмір і позиція образа об'єкта на сітківці не є єдиною підказкою до визначення руху. Кивніть головою, і відбиття візуального поля на сітківці зміниться, але ніщо не прийде Е рух. (Закрийте одне око й злегка підсуньте очне яблуко другого ока, легенько нажавши пальцями на його віко. Тепер мозок сприймає відбиття, що змінилося, на сітківці як ознаку руху.)

Як добре відомо художникам мультиплікаційних фільмів, мозок інтерпретує швидку зміну образів, які злегка відрізняються один від одного, як рух (феномен, називаний стробоскопичним рухом). Швидко змінюючи 24 кадри щосекунди, мультиплікатори створюють видимість руху. Рух, що ми сприймаємо, фактично відбувається не у фільмі, де всього лише із супервисокою швидкістю змінюються картинки, а конструюється у нас у голові.

У театрах і в ресторанах іноді створюється ще одна ілюзія руху з використанням феномена phi. Якщо у двох розташованих поруч один з одним стаціонарних джерелах світла у швидкій послідовності світло то запалюється, то гасне, створюється ілюзія однієї світлової точки, що рухається між ними туди й назад. У світловій рекламі використається феномен phi для створення, скажемо, ілюзії стріли, що рухається.

Константність сприйняття

Ми переконалися в тім, що наша відеокомп'ютерна система повинна спочатку сприймати об'єкти такими, які вони є насправді - з їхньою виразною формою, конкретним розташуванням у просторі й, можливо, у русі. Наступне завдання системи більше складна: вона повинна розпізнати об'єкт, незважаючи на зміни його розміру, форми, яскравості, кольори. Константність сприйняття дозволяє сприймати об'єкт незмінним, навіть якщо роздратування, які ми одержуємо від нього, змінюються. Вона дає можливість розпізнавати об'єкти під різними кутами, на різних відстанях, при різному висвітленні. Подивітеся на людину, що йде перед вами, і миттєво впізнаєте в ній вашого шкільного друга. У лічені секунди інформація, що одержує ваш зір, посилає в мозок, де мільйони нейронів добувають необхідну інформацію про основні особливості об'єкта, порівнюють неї з образами, які зберігаються в пам'яті, і ідентифікують особистість. Створення аналога цьому процесу сприйняття, що вже давно стало заповітною мрією численних дослідників, було б викликом людини візуальному комп'ютеру.

СПРИЙНЯТТЯ ФОРМИ

Чи однакові по розмірі поверхні в брусків А и В? Вони здаються різними. Але, вимірявши їх, ви переконаєтеся, що вони однакові. Ми пристосовуємо своє сприйняття поверхонь двох брусків до нашого кута зору (Shepard, 1981)